Від смішних пацанів в їбучих туфлях під спортивки дійшло до вихолених і нафарбованих носіїв стоун айленду чи луїків з пофарбованим волоссям — ось де ми зараз.
Сьогодення формує молодь. У молоді своє бачення, свої герої.

Звідки це йде? З бідності, хуйового виховання і просто їбанутішої фінансової нерівності в суспільстві.

І це ніби замкнене коло. Коли основна цінність, що тобі прививали в дитинстві це бабки, то годі чекати чогось іншого. А коли тих бабок нема з самого рання, в той час як соцмережі бомблять тебе контентним потоком лухурі лайфу, то годі чекати чогось іншого:)

Постсовок став простором ціннісного вакууму, то ж не дивно, що в нього втягнулося усе означене. Чи є в нас щось інше? Та повно. Але я вже казав, що ми відкинемо середній і вищий клас.
Тільки от всі згадані персонажі і самі стануть частиною цих класів, бо майновий ценз дозволить. І так ми котитимемось до все більшої сраки.

В цьому світі немає ніхуя крім цінностей і символів…намірів, вчинків і мотивацій, якщо більш конкретно. Коли ми втрачаємо ціннісний орієнтир, йому на зміну приходить страшний симулякр споживання. Адже споживання дає змогу пережити втрачене відчуття сакрального. Заповнити цю необхідність хоч чимось. Постійно збільшувати дозу пережитого аж доки не відгорять рецептори.

Коли в твоєму житті немає ні Бога, ні Будди, ні Святої, Могутньої і Соборної від Сяну до Дону, і немає навіть їбаного коммунізму в свєтлам будущєм, то зʼявиться в цьому житті обовʼязково злоїбуча тяга за чимось пройобаним так давно, що ти вже й забув, що його втратив ще твій батя, а ти й в очі не бачив того. От і жертимеш лайно і платитимеш за лайно і робитимеш ти лайно аби тільки пережити хоч щось схоже на те втрачене.

Всі ці речі є наслідком технологій і однієї константи нашої екзистенції — дукхи. Невдоволення, страждання. Життя нерозривно повʼязано зі змінами…зі стражданнями.
Ти нічого з цим не зробиш. Технологіі не причина біди. Вони лише прискорювач сансаричного потоку переживань.

Проте для того аби ти зовсім кукухою не поїхав, і проростає сакральне. І хочеться тоді вже тобі зробити приємні і правильні речі..Не завжди легкі але такі важливі. І починається виховання якостей.. хоробрості, мужності, мудрості, сили, шляхетності, благородності, відданості, самопожертви. І хочеться тобі все це діло десь проявити.

А проявитись чомусь подібному в офісах чи в рекламному кабінеті фейсбуку, досить важко. Зтикнувшись з реальним викликом (котрі нам щедро пропонує життя), ці прекрасні й не дуже люди ламаються і показують свої найгірші сторони. Бо слабкі.

Герої нашого часу викликають у мене багато питань. І все ж часи змінюються…і породжують нових героїв. Хоча за своєю суттю, вони ніякі не нові.
Шанси прожити дійсно достойно є у всіх.
Не важливо вийшов ти з лівобережжя Києва, салтівки, молдаванки чи Орджонікідзе. Щоб стати героєм і пережити сакральне, достатньо взяти в руки зброю і почати захищати щось важливіше за власну сраку, ризикуючи звісно ж собою. Цей перший крок і буде найважливішим. А далі…накопичуйте силу. Бо як казала одна дуже велика людина: «Слабым быть очень хуево. Пиздато быть сильным; если не пробовали, то можете просто мне поверить».

Сподіваюсь минулий пост був тобі корисним. А я на коні. Бо Третя штурмова це ахуєвша кавалерія — всі красиві і завжди на коні. То ж читай пост ще раз, надихайся і тягни до нас усі свої цивільні скілзи аби ми могли ще ефективніше вбивати підарів.

Війна або вбʼє тебе нахуй або ж зробить прекрасною особистістю, дивлячись на яку, Сенека та Платон поважно ахуєватимуть з того світу, поплескуючи в долоньки — чого я тобі і бажаю. А оскільки фінал чекає на всіх, при будь-яких умовах, то залітай все ж до нас.
«На всю котлету з сотим плечем і без стоп-лоса», як кажуть у вузьких колах спекулянтів. Воно того варте.

Всі обговорюють ситуацію з вбитим працівником ТЦК. Військові ахуєвають від деяких цивілів в коментарях і від їх ставлення до війни в цілому.

А я не ахуєваю. В принципових моментах, люди давно поділились у мене на 2 типи. Різного роду уйобки, яких я спостерігаю як у віртуальному, так і в реальному просторі, практично не викликають у мене зайвих емоцій. Їхнє життя для мене варте не більше ніж життя окупанта.

Карма розставить усе як треба. Якщо ми проїбемо (а багато хто не розуміє наскільки це імовірно), то всі ці виблядки отримають своє від русні. Якщо ми виграємо, —отримають від нас:) хоча й в іншій формі.

В моїй же реальності, я або виживу як воїн з усіма привілеями і особистісними якостями, загартованими війною, або ж красиво помру. А помруть усі і я не втомлюсь про це нагадувати.

Тому шакаляча радість хохлів від убивства військового мене не дивує. Вона лише підтверджує другосортність добрячого такого шматка населення. І це насправді окей.

Світ котиться в неймовірну сраку, бо заслуговує на це. Індивідуальне звільнення від усього цього є можливим — абсолютний рівень є абсолютний рівень. Але на відносному рівні ми котимось до кінця багатьох культур ба навіть цивілізацій.

Дивитись на це холоднокровно —просто ахуєнне відчуття. Як і дивитись на плазування багатьох індивідів від нездатності знайти щось більше за власне жадання.

Але так само приємно споглядати й пробудження Духу в значної маси населення..не побоюсь цього слова — нації, українства.

І в цьому ключова різниця: я живу серед проявлених Будд і Бодхісаттв і проникаюсь їхніми діяннями. Я бачу їх нестримність, мудрість і співчуття. Я бачу як на перший погляд звичайні люди, роблять героїчні речі. І роблять їх настільки потужно, що для них це норма…

Живі Боги дивуються тому як корчаться від власної злості і кволості гади, дивуються тому як ці гади хапаються за своє пусте життя, в якому немає місця шляхетності, благородству і красі.

Я дивлюсь як світ гине і сміюсь, бо бачу в цьому лиш плин чергового циклу; і чим швидше нас поглине найчорніша ніч, тим швидше настане нове народження…Чогось набагато красивішого і сильного. Чогось все ще настільки віддаленого, що думка про нього ніби згадка улюбленої казки зі щасливим кінцем — омріяної і неможливої для мене, обмеженого цією інкарнацією.

Я палаю вдячністю до Всесвіту, котрий поставив мене поряд з надзвичайними людьми… вони самі все ще не більше ніж зухвала усмішка на обличчі майбутнього Божественного.

Ми приречені до краху але не перестанемо світити.
І від нашого світла й буде зачата нова Весна. Така далека і тепла.
Зло пожиратиме й перетравлюватиме саме себе, щоб статися добривом нової пори.

І як же прекрасно продовжувати світити навіть серед пекла киплячої крові і жовчі.
Якщо можна світити навіть тут, то наскільки солодким є смак Нірвани?

Це риторичне для мене. Продовжуйте боротись і рятувати, не дивлячись ні на що.

Переламуйте злу кістки з посмішкою і співчуттям. Радійте, що вас оточують такі ж сильні і відважні як ви. Живіть.

Було✍️🫶

Коротко висловлюсь про пацифізм. Це — фікція. І нею користуються ті, хто хоче мати з вас зиск; Будда, Христос, Мохаммад — не були пацифістами і не проповідували мир за всяку ціну.

Мир, як цінність, є важливим для еволюції, як окремої людини, так і різного штибу людської спільности.
Поміркованість, миролюбність і всі їх супутні прояви є хорошими лише тоді, коли вони відповідають екзистенції в моменті.

Якщо ж ваших близьких нищать, а ви схиляєте голову, бо насилля погане, як таке, ви — ідіот.
Якщо ви не хочете захищати своє, бо вірите, що його приналежність вам самоочевидна — те саме.

На все ваше можна посягнути.
Все що вам дорого, можна знищити. І єдине, що справді може цьому завадити — сила.

Мудрість, розумність і співчуття є прерогативою високорозвинених особистостей. Не маючи балансу цих якостей, ми ніколи не зможемо доцільно використовувати силу.
Проте, не маючи сили, можна вже забути про усе згадане вище.

Ми воюємо з чужою культурою і системою цінностей. Вона є гидкою і протиприродною в більшості своїх проявів. Але не достатньо бути більш розвиненим з точки зору етики та естетики. Сила залишається єдиним інструментом впливу, котрий ставить крапку у протистояннях будь-якого характеру.

Можна дискутувати з приводу багатьох якостей, чеснот, вад… Проте без сили, ви не зможете навіть видертись до останнього поля дискусії…Війни. Вас перемеле ще до цього.

Коли я дивлюсь на гидоту, що зображена постом вище, в мені на короткий момент прокидається відчай. Не хочеться вірити, що настільки огидне зло може існувати абсолютно буденно. Проте воно є. І все цілком просто. Його треба знищити. Інакше воно знищить вас. Якщо ви й досі цього не розумієте… думаю ви вже знаєте хто ви.

Зло це не завжди дія. Часто зло це байдужість. В наших сусідів вона вже перемогла, до речі. Вони жеруть не тільки нас але й одне одного.

То ж будьте сильними, не будьте ідіотами і підтримуйте одне одного.
Інакше нам не вижити.

Не знаю чого мені це не трапилось раніше. Моя найлютіша рекомендація ❤️‍🔥

Ірландець.

Я довго визрівав аби написати саме те, що вважаю за важливе. Памʼять про таких, як Айріш є самоцінною. Але що саме дізнаються люди, вирішують переповідачі: ті, що не промовчать.

Маючи можливість говорити, старатимусь викласти усе так, як вважаю правильним, а не істинним.

Тому що істинність в "реальному" житті це шмат простроченої абстракції за розбитою вітриною категорій; кожен так хоче простягти до неї руку, що не помічає відштовхуючого флеру в повітрі.

В будь-якому разі портрет не може бути позбавлений домішків субʼєктивних сенсів і від оповідача, і від сприймаючого. То ж я залишаю істинність математикам і дріб'язковим філософам. Мені ж достатньо щирості аби бути в добрих з собою і людьми.

А війна ж завжди про людей.
Найкраще і найгірше, що ти можеш тут пережити, це люди. Хороші і погані, барвисті, і ледь-помітні. Кого ми памʼятаємо, як оцінюємо і чому?

Гадаю, в серці нашої прихильності чи антипатії завжди закладено певний корпус цінностей. Усвідомлений або ні, системний чи стихійний, він завжди присутній.
Думаю, більшість з нас, надає оцінку надзвичайно швидко, без зайвих думок, і вкрай рідко переосмислюючи свої вердикти.
Ми просто напівавтомати, що плюються в обличчя одне одного ярликами. І хороший ярлик все одно залишається ярликом, за котрим ми не бачимо людини, що є цілою галактикою думок, почуттів, емоцій і вчинків.

Ось ми дивимось на чергове чорно-біле фото в інстаграмі, з дискомфортом читаємо сумний текст під ним, лайкаємо...

...І я доходжу думки, що все це — акт покладення квітів біля віртуального надгробку з епітафією. Прогрес проникає навіть у простір смерті, і колись цифрові кладовища стануть новою нормою і буденністю. І відвідувати їх ми будемо частіше за звичайні. Так мені думається.

Проте що ми бачимо за цими фото і чи взагалі бачимо?

Героїзація померлих воїнів — двоякий акт. Це необхідно усім нам аби зроджувати власний міф, давати йому проростати крізь товщу буденності, вимальовувати нову реальність. Наша Героїка, наш Олімп, наш Сакрум. Проте яким він має бути?

Тіньова сторона цього діяння, до прикладу — совковий пантеон. Георгіївські стрічки, бруталізм, претензійні оркестри. Створення шаблонів, що є не вдалими зразками Духу але консервованою банальністю. І коли ці малосольні файли розархівовуються в свідомості покоління, то стають їм новою правдою, нічим не гірше за будь-яку іншу.

Ми ж таки не вони. Обранці чину посеред нас звісно ж заслуговують на зовсім інший вимір слави і пам'яті. Сакральний. Духовний. Напротивагу ідеологічному. Коли я послуговуюсь такими словами як Сакрум, Дух, Цінність, не варто уявляти суто релігійні сенси, що мають обмежено-конфесійне забарвлення.

Зачаток цих смислів живе у кожній живій істоті і проявляється швидше відчуттям сонячних променів, що лягають на заплющені повіки серед літа, нестримним сміхом, що приємно спазмує скули та відчуттям розчулення і гордості, що розливається потоком від самого серця і відблискує краплями кришталю на очах.
Ви відчували це, коли бачили подвиг. Приборкання страху, прийняття тягот і смерті в кінці кінців. З викликом, з усмішкою, з останнім жартом, що зривається з язика. Ця простота є щирим і чистим славнем.

Героїзм — це незвичайний вибір звичайних людей. А незвичайний він завжди буде порівняно з масами.
Все це вибір. І ти його зробив. Маючи безкінечність кращих варіантів з незчисленних точок зору. Ми про це балакали. Ти розповідав, що інакше просто не зміг би. А коли уявляв, що все ж зробив по-іншому, то тобі ставало не по собі. Воїн за вибором це людина іншого рівня. Це був твій порив, твоє щире бажання, що затягнуло тебе аж сюди.

Тобі подобалось усе, що відбувалось. Навчання, машини, тренування, відпочинок, жінки. І ти мав усе. Ти грав це життя, як і личить воїну та авантюристу. Ти нищив ворогів і хотів більшого. Більшість проходить шлях від важчого до легшого, якщо все ж пощастить тут вижити. Але ти не був більшістю. Закинути дрони і взяти до рук автомат, ідучи за внутрішнім голосом це достойно. Ти хотів вбивати їх зблизька. І тобі вдалось домогтись свого.

Коли говорять, що ми втрачаємо найкращих — це не банальність, а факт.
Найбільшу мою повагу і захоплення викликало те, що ти розумів як саме ти можеш піти і був абсолютно готовий до цього. Я не можу впадати в журбу через твою смерть. Бо все що ти зробив, ти зробив красиво. Єдине про що не можу не сумувати — як рано це сталось. Проте навіть це додає краси у твою легенду. Ти про це знав. Ти це розумів, приймав, і діяв. І це захоплює. Траур це не те чого хотілося б тобі, як і ліплення геройської фальшскульптури.

Жити і воювати з тобою поряд було просто ахуєнним часом. То ж до зустрічі наступної інкарнації, брате. Не впреше і не в останнє.

https://www.facebook.com/share/p/164nS2kiag/

Збір для 210тої . Хто збирає знаю, піде куди треба. Задонатьте свою каву чи чай. Дякую🫶

Поїхали. І приїхали.

Генон.

Доліз. Дякую небайдужому пану, шо підкинув хороших книжок мені.

Що по тексту? Читати варто. Багато речей, котрі були мені інтуїтивно зрозумілі, і мною прожиті, виявились звісно що не новими і давно відміченими попередниками. Маю на увазі відсутність (вже за часів автора) безперервної Західної Традиції (сакральної і переданої шляхом ініціації) та двоякий антагонізм Заходу і Сходу.

Двоякий, оскільки я сам, майже від початку вивчення питання, вбачав єдине сутнісне ядро в обох напрямках і тому самі ці напрямки вже були для мене умовними. Проте дійсно — віднайти змістовні принципи і в той же час інструкції до дії, пронесені безперервними лініями передачі, я зумів лише в «Східних» доктринах. Буддизм, Даосизм, Конфуціанство, Індуїзм, Суфізм.

Все це поглиналось мною зі значним розмахом і жадобою. Зупинився я на буддизмі, як на найбільш відповідному і доступному для мене світосприйнятті (автор, до речі, конкретно в цій книзі ще не виділяє Буддизм за гарний приклад Традиційного знання, але потім кажуть виправився:)).

З надзвичайного крутого в книзі — критика такого звичного нам знання, освіти, науки. Вже за тих часів (насправді набагато раніше, про що Генон і пише) їхній характер зумовлював майбутні катастрофи, з якими ми маємо справу зараз.
Багато концепцій, котрі ми приймаємо у якості позитивних ніби «апріорно» (гуманізм, рівність, індивідуалізм, демократія тощо), при більш гострому погляді викривають свої, мʼяко кажучи, недоліки. А твердо кажучи — вроджені хвороби. Егалітарність, матеріалістичність, мінливість, ненаситність, etc.

Вперше з нестандартним поглядом на досить усталені (насильно забити в наші голови освітою) концепції я зіштовхнувся в Насіма Талеба (теж моя рекомендація). Проте Талеб якраз рухається у висхідному напрямку, чесно дивлячись на те як працюють речі, і виводячи з їх якостей і поведінки, висновки більш високого порядку. Треба розуміти, що Талеб є обмеженим сферою матеріального. Його концепція просто відмінна для застосування у сфері ризиків і прийняття рішень. Вона є максимально прикладною.

Генон же в нисхідному нампрямку рухається від найвищого сакрального рівня до його реалізації на рівні нашому — відносному, низовому. Він доступно пояснює взаємозвʼязок між нашою нинішньою невеселою реальністю і відходом людей від означених найвищих принципів.

Не хочеться робити спойлери і переказувати книгу, тому ще раз наголошу на вартості її прочитання, і відмічу декілька моментів, котрі є досить неоднозначними. Можливо ці моменти розкриті в інших його книгах, почитаю, дізнаюсь.

Перше — Схід має допомогти Заходу відновити Традицію, оскільки Традиційний Схід і Традиційний Захід нібито не можуть перебувати в антагонізмі. Це — хуйня. Ми безумовно бачимо міграцію східних доктрин на Захід (сходження тибетців в Америку і Європу після китайської окупації, та перенесення відповідних ліній передач). Якби Захід зберіг свою Традиційність у вигляді Християнства, подібне сходження, зустріло б досить кривавий спротив.

Але нині ми («послідовники Сходу»користуємось «світським» (атеїстичним) характером Заходу, і спокійно заходимо в нього зі своїми знаннями. Фактично цей характер є ворожим і нам і тим, хто вважає себе представником Західної традиції, а тому нас не забивають ногами на порозі:) Крім того, через сильний прикладний рівень застосування Першопринципів, найбільш атеїстичний індивід, може взяти щось зі сходу чисто з практичної точки зору і цікавості. А за цим, потягнеться ланцюг і більш витончених результатів.

Є в цього і мінус. Профанація Сходу. Нас сприймають бо ми поки що цікаві і нас не можна закидати однобоко поданою інквізицією, хрестовими походами, карикатурними священнослужителями. Але це поки що. В будь якому разі викривлення вже відбувається, і дух модерну починає перегинати і перефарбовувати Схід точнісінько за тією ж схемою, що реалізувалась на Заході. Але шанси звісно є.

Прийняття означених східних доктрин елітами. Генон вірив, що Європейська Традиція відродиться у формі Християнства і спиратиметься на сильну церкву.

Цікаво, що найбільша війна за умовно Європейську ідентичність, ведеться в Україні, котра все ж є більш східною, а не західною. Принаймні поки. І все ж я не думаю, що ця тенденція радикально зміниться.

Особисто мені більш приємно було б бачити прибуття в рядах еліт буддистів, індуїстів, даосів. А все ж це менш вірогідно за Християнське відродження. Правда відродження це може бути зі знаком Сходу, а не Заходу. Або ж — у найвологіших фантазіях, ми побачимо возʼєднання християнських конфесій. Це була б свята перемога християнства але я в неї вірю ще менше ніж в буддійські еліти.

Особисто мені було б досить заслуженого боротьбою простору, для реалізації буддійського погляду на життя. А там вже як вийде.

Повертаючись, до обговорюваної роботи Генона — в ній поставлено достатньо гарних запитань і навіть надано цікаві відповіді на них. Хоча мені подібних відповідей замало (недостатньо конкретики), але автор ніби й не намагався зробити інструкцію до дії, швидше це нарис цінностей та їх ієрархії.

На цьому завершую і йду працювати. А книгу всім раджу.

Новини, новини, новини.

Якщо якась новина дійсно важлива, ви про неї дізнаєтесь. Навіть якщо ви про неї дізнаєтесь, не факт, що новина все ж важлива. Новини давно перетворились на інтертеймент. Одні обивателі обурюються тому, що інші обивателі не дивляться новини про війну. А я б глянув на сумму донатів обох категорій осіб і на список корисних справ, зроблених задля перемоги. Вангую, що кількість і якість була б приблизно однаковою.

Я б дивився не новини але статистику власних донатів, репостів зборів, зроблених волонтерських справ, пройдених підготовчих курсів. Аби не боліла голова за довбойобів, переконайся, що ти задоволений, перш за все, собою. А як відрізнити таких нехороших екземплярів? Та ніяк. Все буде упиратись в твій корпус цінностей і співвідноситись з ним. Глянеш на себе, згадаєш яким був 3, 5, 7 років назад і виявляється тебе нема. Все міняється. А ти все чіпляєшся. І цього разу ти звісно ж не лох і не довбойоб.

Але ні, ти все ще обиватель, що чіпляється за марення своєї ідеальності або ж нікчемності. Видихни. Вбий окупанта. Посміхнись другу. Подаруй квіти красивій дівчині. Викинь погану книгу. Подзвони мамі. Поживи нарешті. Не дивись новини. Спостерігай себе. Не думай. Живи.

…А на фото кадри зі зйомок другої частини кінофільму «Маяк» 🌝

Спробував проаналізувати дещо свою соціальну активність у віртуальному просторі. Якщо не заглиблюватись в подробиці, відмічу, що 95% цієї активності не має сенсу. Глобально ти або у ролі споживача або у ролі креатора. Друга іпостась мені подобається значно більше. А от поглинання і осмислення якоїсь інформації мені значно приємніше за живою бесідою або в форматі книг.

Про взаємодію в групових чатах простіше взагалі промовчати. Найкращі чати, що я бачив — робочі. Бо комунікація в них до чогось таки веде. За час існування каналу стало очевидно, що тут комунікація мінімальна, і якогось позитивного результату у вигляді зборів тощо вона не несе.

Відповідно, коментарів більше не буде. А з того, що скоро буде - Кодряну.
Дочитую Легіонерський Канон. Страшна річ)) Розгорнутий відгук невдовзі. Всім добраніч 🙌

Новини це шум. Військові бюджети закладаються, армія реформується. Низка країн робить кроки задля підготовки до масштабного і страшного протистояння. Не тіштесь ілюзіями, якими марили три роки тому — не буде легко, не буде швидко, нічого не вирішено.

Результат більш за все залежить від кожного з нас.