Цікаво, що найбільша війна за умовно Європейську ідентичність, ведеться в Україні, котра все ж є більш східною, а не західною. Принаймні поки. І все ж я не думаю, що ця тенденція радикально зміниться.

Особисто мені більш приємно було б бачити прибуття в рядах еліт буддистів, індуїстів, даосів. А все ж це менш вірогідно за Християнське відродження. Правда відродження це може бути зі знаком Сходу, а не Заходу. Або ж — у найвологіших фантазіях, ми побачимо возʼєднання християнських конфесій. Це була б свята перемога християнства але я в неї вірю ще менше ніж в буддійські еліти.

Особисто мені було б досить заслуженого боротьбою простору, для реалізації буддійського погляду на життя. А там вже як вийде.

Повертаючись, до обговорюваної роботи Генона — в ній поставлено достатньо гарних запитань і навіть надано цікаві відповіді на них. Хоча мені подібних відповідей замало (недостатньо конкретики), але автор ніби й не намагався зробити інструкцію до дії, швидше це нарис цінностей та їх ієрархії.

На цьому завершую і йду працювати. А книгу всім раджу.

Новини, новини, новини.

Якщо якась новина дійсно важлива, ви про неї дізнаєтесь. Навіть якщо ви про неї дізнаєтесь, не факт, що новина все ж важлива. Новини давно перетворились на інтертеймент. Одні обивателі обурюються тому, що інші обивателі не дивляться новини про війну. А я б глянув на сумму донатів обох категорій осіб і на список корисних справ, зроблених задля перемоги. Вангую, що кількість і якість була б приблизно однаковою.

Я б дивився не новини але статистику власних донатів, репостів зборів, зроблених волонтерських справ, пройдених підготовчих курсів. Аби не боліла голова за довбойобів, переконайся, що ти задоволений, перш за все, собою. А як відрізнити таких нехороших екземплярів? Та ніяк. Все буде упиратись в твій корпус цінностей і співвідноситись з ним. Глянеш на себе, згадаєш яким був 3, 5, 7 років назад і виявляється тебе нема. Все міняється. А ти все чіпляєшся. І цього разу ти звісно ж не лох і не довбойоб.

Але ні, ти все ще обиватель, що чіпляється за марення своєї ідеальності або ж нікчемності. Видихни. Вбий окупанта. Посміхнись другу. Подаруй квіти красивій дівчині. Викинь погану книгу. Подзвони мамі. Поживи нарешті. Не дивись новини. Спостерігай себе. Не думай. Живи.

…А на фото кадри зі зйомок другої частини кінофільму «Маяк» 🌝

Спробував проаналізувати дещо свою соціальну активність у віртуальному просторі. Якщо не заглиблюватись в подробиці, відмічу, що 95% цієї активності не має сенсу. Глобально ти або у ролі споживача або у ролі креатора. Друга іпостась мені подобається значно більше. А от поглинання і осмислення якоїсь інформації мені значно приємніше за живою бесідою або в форматі книг.

Про взаємодію в групових чатах простіше взагалі промовчати. Найкращі чати, що я бачив — робочі. Бо комунікація в них до чогось таки веде. За час існування каналу стало очевидно, що тут комунікація мінімальна, і якогось позитивного результату у вигляді зборів тощо вона не несе.

Відповідно, коментарів більше не буде. А з того, що скоро буде - Кодряну.
Дочитую Легіонерський Канон. Страшна річ)) Розгорнутий відгук невдовзі. Всім добраніч 🙌

Новини це шум. Військові бюджети закладаються, армія реформується. Низка країн робить кроки задля підготовки до масштабного і страшного протистояння. Не тіштесь ілюзіями, якими марили три роки тому — не буде легко, не буде швидко, нічого не вирішено.

Результат більш за все залежить від кожного з нас.

Домінік Веннер. Бунтівне серце.
Прочитано в бліндажі суворо залпом.
Чудово написано і цікаво. А головне, що мені близький за духом автор. Не "лівий" погляд на колоніалізм і в цілому цікава точка зору на все. Якщо спитати яке найбільше задоволення на війні, то це спільне життя з людьми, що близькі тобі по духу. От коли читаєш Веннера, то розумієш про що дядько гутарив, адже бачиш подекуди навколо ті ж типажі. І це чудово. Війна по факту справа молодих і війна формує та виховує. Розкриває найкраще і найгірше. І все це за найвищу ціну. Абсолютно не виправданий ризик з погляду будь-якої матеріалістичної логіки і статистики. Але екзистенція й не має бути однобокою. Близькість до смерті дає гостріший смак до життя.

Я обіцяв відгук на Легіонерський канон проте він ще не дочитаний. То ж поки рекомендую Веннера, є над чим подумати і при цьому насолодитись.

А я б прийшов на поклик цього пана.
І довго знайомив би його обличчя з асфальтом…

Нічого гіршого за українських гнид ще не придумали: куди там кацапам і різним Трампам?

Не будьте ідіотами. Воюйте, донатьте. Живіть красиво і наповнено.

Забивати анархістів
Важкі часи, важкі рішення

Хто втомися сука ?
Той хто жодного дня не воював

Хто говорить про мир ?
Той хто плутає
мир з капітуляцією

Час — відносна величина. Немає ні днів ні місяців, ні інших умовно рівних відстаней від точки А і до точки Б. Уся темпоральність зав'язана на подіях. Все що є — це війна і підготовка до неї. Згадані А і Б.
Подекуди будуть паузи. Ти приїдеш додому або ще кудись, і усе це та сама пауза. А потім знову назад, знову по колу.

Чим довше ти споглядаєш, тим очевидніше, що смерть лежить під кожним каменем і простягається між видихами і вдихами. Життя обивателя дозволяє цього не помічати, дозволяє створити ілюзію контролю. Сила у відкиданні ілюзій. Сила в спонтанній радості.

Кожна поїздка, якщо не вміти вимикати серйозність, нагадує очікування смертної кари. І в цьому очікуванні ти робиш вигляд ніби усе добре, та ще й чогось досягаєш. Це настільки абсурдно, що викликає сміх. І нічого крім сміху і не серйозності не врятує від цього розуміння.

Тож..?

...Благородний муж серйозний у тому, що здається несерйозним, і несерйозний у тому, що здається серйозним (с)

Хоча я й буддист і наше сприйняття реальності також спирається на аксіоматичність присутності страждання у людському житті, проте Дхарма на те і Дхарма аби звільняти від страждань, навіть якщо ви все ще не досягли Нірвани.

Тому уся ця християнсько-страждальницька концепція з першородним гріхом, жертвою за наші гріхи та іншою марудою, викликає в мене приблизно ті ж відчуття, що і перегляд фільму жахів: можу насолодитись красою концепції, режисерською роботою, але жити в такому жанрі я їбав.

Ідіть ви нахуй, панове, зі своїм страждальництвом та лінійною парадигмою часопростору.

Недавно задумался о том, как мне повезло, что я такой простой человек. У меня не бывает депрессий, выгораний, суицидальных мыслей, самоедства. При том, что постоянная рефлексия на свои поступки и самоанализ присутствуют. Мне просто нравится жить. Нравилось жить в доме за городом до войны с кошкой. Сейчас нравится, что я утром могу сидеть в погребе под обстрелом, а вечером уже пойти париться в баню. Нравятся простые радости. Думаю это и есть язычество. Риск как личный выбор, способность к самоограничению и аскетизму, когда это необходимо, но при этом наслаждение отдыхом, комфортом, когда он доступен. Не привязываясь и не делая смыслом жизни ни одно из этих состояний. Просто жить и любить эту жизнь, понимая долг, но понимая и свою волю, находя компромисс меж ними. Война, любовь, путешествия, искусство, радость тела и торжество духа. Мне не понять отношение к миру как к тюрьме, мне не понять отношение к жизни как к страданию. И слава богам за это!

Я тут три дні хворів, і це прибило мене до ліжка. Пролежні та великі обʼєми ромашки з зеленим чаєм в організмі завжди викликали в мене філософські думки.

Ось я на три дні вилетів з війни, і вона звісно не зупинилась. З моєю смертю світ також не зупиниться.
Ви можете робити що завгодно, якщо готові брати відповідальність та заїдати наслідки.

Вже не раз ця думка майоріла в моїх текстах, але цього весіннього ранку таке світопроживання мені особливо миле. А як говорять мудрі: «Якщо зранку пізнаєш правильний шлях, ввечері можна вмирати».

Вам же бажаю поки не вмирати. Обіймаю.
А на фото моє домашнє місце сили. Сподіваюсь скоро там знову побувати.

Цікаво, що в мене теж опинилась одна з цих реліквій.
І скоро вона має віднайти правильне місце❤️‍🔥

Уважай богов и будд, но никогда не надейся на них.

Миямото Мусаси

Смішно це читати. Купуйте коли ллється кров — нічого нового. Можливості зараз просто чудові.