Так довго не був на тій позиції, що вже й кішка вдруге народила. Ех. Найкраще, що там і було, то це звісно шерстяна торба😁

Ніщо так не надихає під вечір як загублене (сподіваюсь тимчасово) портмоне та відмінена відпустка.

Портмоне знайшлось. Десь там і натхнення може буде. З хорошого — запах дощу і мряка на вулиці. Заспокоює.

В одного з наших молодших авангардистів – струс мозку, який заподіяли менти під час затримання.

Під відділком поліції – прямо зараз збір небайдужих на підтримку затриманих.

Сходіть, якщо зможете. Звикайте проявляти громадянську позицію. Ліваки це вміють. Бути кращими треба не лише на полі бою але й в політичному, економічному й на культурному рівнях. У нас війна на виживання і аби перемогти, напрягатись доведеться не лише на фронті.

Авангард на Марші Традиції!

Поки передова щодня потребує міцності духу, у тилу нам нав’язують лівацькі соціальні експерименти, що мають на меті зруйнувати націю й висміюють жертовність тих, хто стоїть на лінії фронту.

Ми кажемо тверде «ні» нав’язуванню неомарксистської ідеології та інформаційним кампаніям, покликаним стерти поняття честі й сили. Наші цінності — воїнська честь, європейська Традиція та захист української нації.

Наша молодь, яка займається військово-спортивним вишколом в тилу, та поранені ветерани Авангарду вийдуть на Марш Традиції разом із побратимами із правих організацій.

Приєднуйся до маршу 14 червня — ставай у лави Авангарду.

14 червня

9:00 (збір) / 10:00 (початок)

Київ, Майдан Незалежності

Сміюсь з того як в черговий раз при проведенні подібних акцій, починаються порівняння з руснею і питання про те, чому ці люди не на фронті. Варто б зазначити, що на відміну від більшості лівих кунг-фу майстрів язиком, учасники Маршу Традиції на фронті або вже були або ще неодмінно будуть (бо суть більшості організацій-учасників в тому і полягає — розуміти за що воюєш, готуватись до війни, іти на війну). Про русню взагалі орно. Зараз би переживати про те, що в мокшляндії теж є дрони, а тому відмовитись від них. Ще в них є армія, то ж маєм від своєї відмовитись. І ще вони повітрям дихають.

Не втомлюсь повторювати, що прайд і подібні організації зацікавлені в просуванні цілком конкретних політичних орієнтацій та цінностей, а не орієнтацій фізіологічних, так би мовити.
Наше бачення світу діаметрально протилежне.

Та я за своє бачення тут воюю в тому числі. То ж дякую учасникам Маршу, що відстоюють позиції тих, хто знаходиться тут.

Сподіваюсь скоро докину вам другу частину тексту щодо «ілюзії експертності» але поки в голові інша тема. Ненависть, байдужість, нерозуміння, прийняття.

Більшість цивільних людей не слідкує особливо за нашою війною, їм достатньо гівномарафону. Але страшніше інше. Вони не спостерігають канали русні. Не новинні, а військові. Через це люди абсолютно відірвані від реальності.

Окрім рабської руснявої каломаси, котра воює просто за різні форми гешефту у вигляді розміну свого здоровʼя і можливо життя на закритий кредит, звільнення з тюрем абощо, на боці противника перебуває чимало вмотивованих і професійних потвор, котрі живуть ненавистю до інших.

Їхня ненависть до українців настільки велика, що вони абсолютно не помічають, що живуть в лайні і є абсолютними рабами в межах свого рою. Це їхній етос — масовий, тоталітарний, ненависницький і напрочуд брехливий. Але вони в нього вірять.

Середній українець для них — це бидловата свиня, котра людиною загалом і не вважається. Абсолютно не важливо при цьому чи вважаєш ти себе українцем або ж топиш за рускій мір всім єством. Ти просто третій сорт, парія. Вони чудово розуміють, що ми ніякий не один народ. І як би багато ти не читав заглотоєвського чи всратОго, як би гарно не мовив великим і сучим язиком, ти був і залишаєшся брудом під ногами.

руснява асиміляційна машина працює надзвичайно вдало. За кілька десятків років вони примудрились навчити вважати себе росіянами частину горців, що не так давно проти них воювала. Їх найефективніші бойові одиниці не є етнічними росіянами. Та загалом цей етнічний росіянин вже став швидше міфічним. Їх пиздять і трахають представники інших народностей їхньої підгнившої імперії. Ці народності ще мають в собі ненависть до всього руснявого але єдине місце де вони вповні можуть її реалізувати це їх власна армія. Отакий парадокс. Вони не вірять у можливість побудови власної державності. Їм достатньо того, що середньому ванюшці можна просто напихати за щоку (буквально) і відправити на безперспективний штурм.

Одна з їхніх найбільших суперсил це вміння не помічати того, що всі вони зшиті в формі опудала динозавра, аби лякати сусідів, по факту будучи при цьому лише частиною зідраної з різноманітних тварин шкіри (інакше трансформацію різних етносів і націй в рамках їх держави не назвеш). І всі через одного вірять, що будучи разом, вони неймовірний дракон..колос..змій горинич.
І ця віра допомагає. Не дивлячись на те що вона абсолютно фальшива.

Яке мені діло, що думають хворі головою і серцем? Ну, так вже вийшло, що вони відчутно на нас впливають. Вони буквально хочуть нас знищити. Ненавидять нас. Якщо ви зберете свої пожитки і поїдете за безкінечні землі, не сумнівайтесь, ви і там зустрінете кацапів. І з веселого буде те, що навіть живучи поза межами власного мордору десятками років, вони все одно будуть підтримувати свій улус-орк. Виключень одиниці.

Що з тим всім робити? Бути кращими. Воювати. Все життя воювати або ж бути готовим воювати, коли прийде час. Усвідомити себе як частину єдиного цілого. В нашому випадку цілим є Нація, що реалізовує себе через державу та суспільні формування різних рівнів.
За це вони нас і ненавидять. За те що хочемо і можемо жити краще. За те що не вважаємо їх ні взірцем, ні старшим братом ні будь-ким взагалі.

Багато жартів з приводу нашої національної ідеї. «Відʼєбіться від нас»…
Ніби вона звучить так, за словами класика.
Я з такою ідеєю не погоджуюсь. Вона пасивна. Вона передбачає сподівання і звертання до когось. Безпосередньо до ворога, котрий нас і зайобує своїми діями.

Моя ідея простіше. Жити треба щасливо. Аби це вдавалось, неодмінно бути сильним. Як і будь-який буддист, я завжди стараюсь побачити речі на відносному й абсолютному рівнях. Мало хто робить хоч якісь потуги на шляху духовної практики задля абсолютного рівня щастя, але шляхи до нього загальновідомі і все ще доступні. А от відносний рівень… Постійне щастя тут просто неможливе, вибачайте. Аби ви його мали, доведеться багато займатись цілком прозаїчними речима — нищити ворогів, конкурувати, постійно розвиватись, гуртуватись, боротись у всіх площинах.

Змиріться з цим. Прислухайтесь що вам справді потрібно.
Робіть вибір, приймайте наслідки.
Будьте щасливі.