Костя Кудо знайдений мертвим в авто. Вогнепальне в голову.

Блять, шо? Трохи в ахуї, якщо чесно. Я вчився не у Кості, проте в нашому комʼюніті він теж був і ще на днях писав.

Не віриться мені в самогубство такої людини за версію щодо втрат на ринку. Втрати це взагалі невідʼємна частина роботи.
Зважаючи, що він суттєво допомагав армії, його вбивство росіянами було б зовсім не дивним нажаль.

А інші мої думки з цього приводу настільки сумні, що все менше хочеться жити в цій країні, бо вона починає нагадувати рашку.

Краще б я був не правий. Який піздєц.

Шо ж, сьогодні був найбільший сезон гоління хомʼяків в крипті, який я бачив.

Дехто зробив біг шорт в стилі Сороса і фунта. Більшість же звісно втратила. В мене лишалась одна спірна позиція, що закрилась по стопу. Втрати — 85 баксів. Мало, оскільки сама позиція трималась більш з цікавості, а не задля заробітку, то ж обʼєм був відповідний. Все серйозне благополучно закрилось задовго до новин. Іноді бути поза ринком є найкращим рішенням.

А світом прокотилась хвиля самогубств пишуть. Прямо як під час обвалу ринку у США десятиліття тому назад. Або ж не такий і далекий 2008. Шо ж. Життя дійсно жорстка річ.

Ще жорсткіше буде, коли обвалиться перегрітий ринок фонди. Усе перебуває на історичних максимумах, поки більш надійного і дохідного інструменту за індекси для заробітку простих смертних не придумали. Та більш за все звісно заробляємо не ми, а на нас.

Втім падіння знову ж таки вдарить по тим, хто вбачає в інвестуванні чарівну таблетку. Людська психологія не міняється, мало хто може пережити втрату більш ніж 20 відсотків капіталу і не вийти в кеш. Але ті хто «вірять» до кінця втрачають ще більше.

Мораль сумна але очевидна: інвестиційна діяльність і спекуляції це надризиковане підприємництво, якщо ви робите туди крок, будьте готові втратити УСІ вкладення. Це апокаліптично, а втім не є неможливим.

Гроші лише інструмент. Бережіть себе і близьких. А всім причетним — вдалих торгів в подальшому.

Цікаво. Як тільки тиждень не побув на війні, починається панічка. Я не даю їй ходу, просто спостерігаю. Роблю свої справи, відчуваю як в області грудної клітки визріває страх. Трохи кидає в піт, одразу хочеться встати і ходити або бігати, будь-яка фізична активність. Загалом вона і є грубими ліками. Більш тонкими і страшними є пряме споглядання. Розмова зі своїм страхом.

— Чому тобі страшно?
Раптом я щось забув? Маршрут, зброя, МАРЧ, зв'язок, довоз потрібного, покупки, їжа, стан авто, делегувати підготовку, перевірити за усіма, перечитати список справ, три-чотири рази перевірити одне і те ж, бо параноя.
Який маршрут безпечніший зараз? Які будуть цілі? До чого готуватись? О котрій заїхати?..?
— Тебе трясе всередині
— Я знаю блять.
— Чому?
— Я щось забув, недогледів, пропустив, на щось забив..
— Ти певен?
— Навряд але це можливо
— Чому ти боїшся?
— Я відповідальний за людей. Я хуйовий командир, я взагалі не маю тут бути.
— Всі так думають?
— Ніхто, крім мене?
— Наскільки ти справляєшся?
— 5 з 10.
— Наскільки ти справляєшся?
— 6 з 10.
Наскільки ти справляєш?
— 6 з 10.
— Скільки треба щоб вижити?
— 6 з 10 мінімум.
— Завжди?
— Як пощастить.
— Тобі щастить?
— Все життя.
— Певен?
— Щастить, як їбанутому.
— Чому тобі страшно?
— Вмирати не хочеться.
— Чому?
— Жити люблю.
— Життя ж страждання.
— Залежить від погляду.
— Ти володієш поглядом?
— Переважно так.
— То чому ти боїшся?
— Не хочу вмирати. Подобається нинішня інкарнація.
— Чому?
— Є справи життя, друзі, кохана, здорв'я, рідні, бабки.
— Тобі достатньо?
— Ніколи не достатньо.
— Чому ти боїшся?
— Не хочу втратите те, чого навіть не маю.
— Чому ти боїшся?
— Не дозаробив, не створив, не реалізував, не розбудував, не допоміг, не насолодився.
— Як можна втратити те чого не маєш?
— Я маю амбіції і їбануте лібідо.
— Чому ти боїшся?
— Вмерти. Чому ти питаєш одне і те ж?
— Бо тебе все ще трясе, це відчують інші.
— Я боюсь вмерти. А вірніше втратити те чого не маю, як ти і сказав.
— А те що маєш?
— Теж боюсь.
— То ти боїшся втрати чи вмерти?
— Втрати?
— Рука або смерть?
— Рука.
— Якщо дві?
— Нехай
— А ноги?
— Боляче але те саме.
— Очі?
— Якщо інше залишиться — розпетляємось.
— Розум?
— Краще вбийте.
— Яйця?
— Теж одразу вбивайте.
— А якщо будеш як та лялька?
— Вбивайте, доки не прокинусь.
— Чого ти боїшся?
— Відповідальності за інших
— Вона на тобі?
— Так.
— Ти робиш все, що можеш?
— Ні.
— Того що ти робиш вистачає?
— Покищо.
— "70% того, чого ти боїшся, з тобою не станеться." Дейл Карнегі.
— Карнегі вмер на самоті. На війні вмирали найпідготовленіші.
— То скільки не готуйся, все оно можеш вмерти?
— Так.
— То чому ти тут?
— Бо вважав це найправильнішим.
— Чому?
— Мотивація Бодгісатви.
— І як зараз?
— Місцями ніяк.
— Скільки ти так зможеш?
— Скільки буде потрібно або доки не зірвусь.
— Коли ти зірвешся?
— Я не знаю.
— Не втомився з собою говорити?
— Трохи. Думки — важка річ.
— Ще трясе?
— Менше.
— Щось зміниться від твого страху?
— Хіба на гірше.
— То візьмеш себе в руки?
— Угу. Йога або тонна відтискань, щоб впасти обличчям в підлогу.
— Важко?
— Важко.
— А коли було легко?
— До війни.
— Чому?
— Бо економічні стратегії мені ближчі за тактичні шутери.
— Ти ж знаєш як багато тобі дала війна?
— Дохуя.
— Наскільки?
— Дуже дохуя.
— То може дасть ще?
— Можливо. Нема ризику — нема результату.
— Як в торгівлі?
— Саме так.
— Як дихання?
— Вже спокійне, ти мене забалакав.
— Що робитимеш після війни?
— Бабки, подорожі і всі проекти, що на паузі.
— Що робитимеш після війни?
— Трахатимусь і спатиму досхочу, багато спорту, йоги і масажу, якщо лишусь цілим.
— Що робитимеш після війни?
— Ридатиму як сука.
— Чому?
— Бо пішло багато тих, хто був кращий за мене, а лишилось безліч тих, хто за мене гірший.
— Хочеш бути як вони?
— Ні.
— Чому?
— Чесність з собою.
— А якщо б знав, що не помреш?
— Ні.
— Чому?
— Бо я інший.
— Ти собі подобаєшся?
— Так, коли не трясе.
— Навіщо тобі це все?
— Для розвитку себе.
— Що ти розвиваєш?
— Якості та навички.
— Навіщо?
— Бо так цікавіше грати.
— Кого ти граєш?
— Себе.
— І хто ти?
— ...
— То хто гірший і кращий?
— Ніхто.
— Хто ти?
— ...

— Українець, націоналіст, буддист, традиціоналіст, торговець, йог, коханий, коханець, син, друг, брат, ворог?
— Ніхто.
— Як воно бути ніким?
— Так як і будь ким.
— Боїшся вмерти?
— Вже срати.
— Боїшся втрат?
— Я нічого не маю.
— А те чого не маєш?
— Хмари в небі.
— То є різниця скільки проживеш?
— Ні.
— То чому не піти одразу?
— Тому ж, чому можна піти й через 1000 років.
— Не заїбешся?
— Неважливо.
— Хто ти?
— ...
— Як ти?
— Краще всіх.
— То поїдемо?
— As usual. На благо всіх істот.

Шось стомився. Досяг того моменту, коли відпустку хочеться провести в санаторії або в дурдомі. А відпустку не затвердили, до речі, і найближчу зможу отримати тільки в лютому. Дожити б ще до того лютого.

Вчора страшно хотілось яблучного пирога з печі. І молоком свіжим запити, як у дитинстві.

Дитинство взагалі класна річ, бо твоя основна робота це гуляти. Все найцікавіше в житті, як на мене, відбувається в форматі гри. Винаходи, дослідження, війна…усе має ігрову сторону.

Втім іноді ж набридає гратись, правда? Тут би непогано «побачити» простір поза думками. Перестати виливатись увагою в будь-що. Та не кожен раз виходить. Залишається тільки приймати. Тут «непостійність» усього складеного працює на вас, рано чи пізно все минеться.

Та поки не минається. Поки виснажений. Коли батарейки нема, то навіть знаючи, що робити, не спроможешся. І це я не про війну — воюємо далі, успішно. Це про те, як я себе почуваю на війні чи будь-де. Про це іншим разом. Детальніше.

Наразі читаю Націократія 2.0. Паралельно читаю роботи різних українських націоналістів. Хочеться зрозуміти куди саме нас веде, і особливо вестиме після війни наш Провід.

Найбільше мене цікавить звісно економіка і фінансова система. Як прочитаю пару тонн сторінок на всі ці теми, викладу тут, що думаю. Ще раніше викладу сам огляд на книжку. Якщо все буде добре, звісно.

Що ще вам розказати? Катастрофічно потребую масажів, саун, гір. І котами б обклався. Бажано в своєму великому будинку. Подалі від цього всього.

Нині я в такому стані, що…якби я був в ньому на цивільній роботі, то звільнився б. Але армія це не цивільна робота, ніхто вас не звільнить. А якщо вам раптом погано, то памʼятайте, що завжди може бути гірше)

Робота нині найбільше нагадує айті-компанію. Тільки таку, де ти можеш вмерти по дорозі на роботу…з роботи… та й на роботі. Все як і в цивільному житті але процентаж вірогідностей зовсім інший. Загалом розвиваємось дійсно чудово. Та коли ти втомлений, то позитивні сторони життя сприймаєш досить нейтрально. Простіше кажучи, навіть хороша компанія, може відчуватись як галера.

Шо ж. Наснаги нам усім.

Тож, збір.

Загалом це репост «закритого» збору, який мій майстер йоги зараз проводить для нас в закритому чаті. Все це потім перекинеться на нашу ротну банку збору.

То ж сподіваюсь на ваші донати, друзі, вони зараз дуже потрібні.
Аби не перезнімати по кілька разів одне і те ж, кріплю відео яке відзняв вчора на виїзді. І так, ми з нього повернулись, то ж це вже чудово.

Всіх обіймаю і всім небайдужим вже дуже дякую🙏


https://send.monobank.ua/jar/5i77UJZ3F3

Буддисти, котрі мають змогу потрапити — користайтесь шансом

Друзі, Лама Журавка Дазанґ знову в Україні.

Вона, українка, близька учениця Лами Ґарчена Рінпочє, під егідою та опікою якого протягом багатьох років навчалася і практикувала в ритрітах у його головному ритрітному Осередку, що в Америці. По тому як вона завершила 4-річний традиційний закритий ритріт-скит під його керівництвом, Ґарчен Рінпочє надав Журавці титул Лами і призначив її його представницею і духовною наставницею в його українській буддійській Громаді "Ґарчен Дрікунґ Ратнашрі".

Лама Журавка запрошує всіх на відкриту зустріч і практики Офіри Диму та Білого Дзамбали ("Закликання благ"), що буде в цю неділю, 26 жовтня, біля Ступи в Ботанічному Саду ім. Гришка. Початок зустрічі - 11:00.

Після практики буде сесія питань-і- відповідей та живе спілкування, в якому можливо і спонтанне вчення Лами Журавки на якусь тему.

Хто має, приносьте з собою маленькі контейнери для офіри диму та духм'яні палички, і сушене чи перемелене зілля, й таке інше.

Оскільки зустріч біля Ступи буде на свіжому повітрі, вдягайтесь адекватно погоді та приносьте, хто може, термоси з гарячим чаєм.

Зустріч триватиме спонтанно, тим не менш час її тривалості орієнтовно 2-3 години.

На вебсайті нашого Центру ratnashri.org.ua в розділі Медіатека можна знайти й загрузити звідти або видрукувати тексти практик взагалі, й зокрема ті, які будуть у цю неділю:

Вступні й завершальні молитви
https://ratnashri.org.ua/wp-content/uploads/2020/06/Вступні_та_Завершальні_Молитви.pdf

Офіра Диму
https://ratnashri.org.ua/wp-content/uploads/Sang-Rinchen_Phuntsog_ukr.pdf

Білий Дзамбала
https://ratnashri.org.ua/wp-content/uploads/Dzambala.pdf

Хто не в Києві чи околицях і не може прийти на зустріч, спробуємо зробити звідти Зум трансляцію, за цим посиланням:
https://us06web.zoom.us/j/81170288321?pwd=olLpSKma3AcPABGTM9A0dbSp15IIgU.1

Якість чи навіть наявність трансляції не можемо гарантувати, це залежатиме від інтернету в тому місці, й зокрема чи не літатимуть к@цапські балалайки в той час над Києвом, коли наш РЕБ для захисту може глушити інтернет. Сподіваємось на краще. Мирного неба нам усім і сили й блага нашим Збройним Силам.

До зустрічі біля Ступи!

Маю визнати, що годинничок іноді прибріхує. Пише, що я повен сил, коли я не сплю по 2-3 доби, і що в мене суперстрес, коли я нарешті відіспався і продуктивно провів день.
Хоча може він просто бачить дещо більше. Наприклад вплив тривоги на моє серцебиття, тощо.

До важливих новин. Збір закрили так, що я прозрів —Х2. Завтра ще дозакриватимуться банки і вже все перешлють на ремонтну банку нашої роти і на банку мого розрахунку.

Все воно піде на ремонт наших корчів в основному. Частину ж візьму на потреби розрахунку — патрони до помп, генератор, комплектуючі до ретранслятора тощо. Про все поступово звітуватиму, як і завжди (тільки тепер ще й тут).

Відчуваю море вдячності.

https://music.youtube.com/watch?v=-e0FQJKbjco&si=RnzWGM_y7Qs5N98i


Якщо хто не знав, то зі мною служить друг Пушок (Діти Інженерів). В нього новий проект — Ніч.
Вийшов їх перший мініальбом «У підвішеному стані».

Всім до прослуховування, одним словом☺️

Репости дуже вітаються 🙃

Половину Націократії 2.0 осилив. Ой тяжко. Морально застаріло там багато чого. Звісно, як я і казав, треба буде багато чтива ще осилити на цю тему але поки складається думка, що все це таке ж світле, прекрасне і недосяжне, як комунізм. Зворотній полюс просто.

Найбільше питань виникає з приводу системи «в цілому». Бо виходить, що Націократія передбачає антагонізм до класичного капіталізму і повний перекрой політично-адміністративної системи. Ніяких партій, авторитаризм, синдикалізм, єдина ідеологічна система і…ПЛАНОВІСТЬ…? Сподіваюсь я щось неправильно зрозумів в процесі читання.

На папері звісно досить цікаво, але не дарма мені пригадується віра в світлий комунізм. Застарий я аби вірити в такі речі. В цьому світі навіть комунізм вже капіталістичний (а інакше він би й не досяг того, що ми бачимо). Також багато питань виникає з приводу оцінки людей за їх соціальною (трудовою більшою мірою) користю для Нації. Хто цю користь визначатиме і за якими критеріями? Ще менше мені віриться в спокійний перехід від національної диктатури до загалом Націократії.

Критикувати конституцію написану за 4 дні на коліні звісно ж було б дурним тоном, особливо зважаючи наскільки економічно й технологічно ми пройшли вперед. Але багато питань і нерозуміння в мене виникає вже з приводу Засад. Ну шо ж. Продовжуватиму це специфічне чтиво по можливості. А по завершенню спробую таки скласти свою загальну думку.

Проміжна ж думка моя полягає в тому, що місця в Україні майбутнього для мене буде небагато.

В сухпаї трапилось божественне какао. У мене датчик щастя зламався

Вже запитав окремо, але закину і сюди. Семен дійсно мозок в питаннях книжкових і релігійно-міфологічних. На цьому його компетенції звісно не закінчуються, то перегляньте портфоліо, можливо хтось шукає означені навички за відповідні шекелі. Дякую

Масала крутиться, лавеха мутиться.

Якщо серйозно, то це окремий вид любові серед осінньо-зимніх напоїв.

Смачніше за какао але набагато тяжче в приготуванні.

Рецепт для лінивих (відповідає відео): молоко і вода 1:1, я зазвичай ставлю молоко, паралельно грію воду в чайнику, по готовності додаю їі в молоко. Газ в підлогу (😉), 3 ложки чаю і 5 хв варю. Відлік часу з моменту додавання, а не кипіння. Далі помішуємо, не даємо збігти молоку, для чого регулюємо газ. За вичерпанням часу, через сито зливаємо в іншу тару. Даємо охолонути до 40 градусів після чого даємо 2 столові ложки меду і перемішуємо до його повного «зникнення». Опісля заливаємо в термос і кайфуємо впродовж дня.
Якщо ж ви не такий чайний задрот як я, і у вас нема термометра для води, то просто додавайте мед в чашку, коли вода буде теплою, а не гарячою за відчуттями. Провернути таке поза домом буде проблемно, тому все ж рекомендую купити градусник і насолоджуватись, не втрачаючи бодай якусь користь від меду.

Щодо рецепту не для лінивих, то його викладу, коли дозрію закупити все для приготування масали з нуля. Без екскурсів в історію — масала то індійський чай зі спеціями. Пряний, мʼякий, солодкий, fwb relationship у світі гарячих напоїв — не зобовʼязує, зігріває, просто щороку чекає свого часу.

І скоро я таки не лінуватимусь і приготую з нуля. З відеогайдом.

Всіх вітаю. Маю трохи часу. На каналі відкриті повідомлення, відповідно якщо вас щось цікавить — буддизм та релігії загалом, війна, тренування, фінанси, економіка, йога, шось в чому я трошечки відсікаю, одним словом, то пишіть. Концерт по заявкам зроблю😁

Отаке питання прилетіло.
Перш за за все, варто було б погодити, що маємо на увазі під «сакральним». Виходитимемо з того, що сакральне є чимось особливо важливим для мене в релігійному контексті. Не плутатимемо з надприродним, перш за все.

Не можу похвалитись якимись визначними речами чи переживаннями загального характеру. Сакральне для мене завжди є особистим, дуже рідко вдається розділити це з кимось, бо мова про бачення й переживання, роботу з внутрішнім.

Усю війну мене супроводжує мантра. Для мене мантра = довіра. В буддизмі ми маємо корінних вчителів, захисників, будд, бодгісатв, котрі є медитативними обʼєктами. Так чи інакше, на своєму відносному рівні, одні форми я сприймаю й переживаю «ближче» за інші. Хоча Ум є всепроникаючим і всеохоплюючим але, не забуваємо про відносний рівень напротивагу абсолютному. То ж
мої особисті переживання звʼязку повʼязані з Гуру Рінпоче та Зеленою Тарою.

Їхні мантри та візуалізації перебувають зі мною на війні стільки, скільки я можу дозволити собі підтримувати їх сприйняття. Коли це вдається достатньо регулярно, виникає комплекс переживань. Іноді вони виражаються в помітних оку образах але частіше це суто внутрішнє відчуття спокою і теплоти, довіри.

Ці відчуття є наслідком медитації і навпаки — медитація часто починається з краплі довіри до конкретної «сутності». Якщо ж говорити про дещо інший контекст, то перше, що кидається на думку — смерть. Кожна втрата повертає мене до Вчення. Кожен момент усвідомлення власного страху та мінливості життя невідворотне тягне до Дхарми. Починаєш сприймати усе серйозніше і старатись діяти з «суті». Відпадає зайве. Ще більше хочеться жити і менше…ненавидіти. Кожен «привіт» від смерті в тій чи іншій формі веде до того, що менше переймаєшся дрібницями. Часто через це тебе перестають розуміти близькі, що не мають подібного досвіду. Бо їх проблеми здаються тобі дрібницями, буденщиною, чимось, що тобі вже не цікаво дослухати до кінця.

В той же час сакральні речі, що стосуються сенсів, вчинків, смерті, вони лишаються недоступними для більшості. Бо це не щось повсякденне. До війни я мав більше практики проте інтенсивність переживань була значно меншою. То ж загалом війна це найбільш жорстке і «дороге» поле для розвитку, в тому числі духовного.

Проте не варто зациклюватись на інтенсивності і «особливості» цього досвіду. Які б форми ви не сприймали під час медитації, головне просто продовжувати. Не чіплятись за щось позитивне, не тікати від негативного. Не оцінювати зайвий раз. Одним словом, не варто сакральне чи ще «якесь» шукати. Достатньо помічати. Обставини міняються, війни починаються і закінчуються, а жити треба. Таке моє ставлення і такі мої переживання.

Загально назву це «призмою» крізь яку я бачу світ. Дивитись на все з такого боку іноді значно цікавіше. Більш того — саме такий погляд на війні мені допомагає, повертає до суті, пояснює, що я тут взагалі роблю. А проте ним усе не вичерпується. Я не можу постійного його підтримувати. Втома, емоції, тиск в тій чи іншій формі. Все це може вибивати і заземляти і це нормально. Більшість свого часу я мабуть сприймаю усе крізь логічно-аналітичний фільтр. Така моя природа. Все це просто різні інструменти. А я не більше ніж дитина, що ними грається і робить якісь висновки.

Наразі я б сказав, що досить мені сакральних переживань в контексті війни. Я не хочу за все це чіплятись і якось звеличувати війну. Просто це контекст з якого я вимушений діяти. Я маю стійке бажання і навіть намір з війною справи не мати але не все залежить від мене. Закінчиться цей контекст, я траплю в інший. І там теж буде сакральне, в інших пропорціях, формах, але все те ж саме за суттю.

Проте важливо розуміти… що досвід або є або його нема. І якщо його нема, то все це лише умоглядні речі, які не дають повної картини. Ти або воював або ні, медитував або ні, дещо переживав або ні. Хтось почувається краще за одних обставин, хтось за інших. І це дуже різні градації.

Серед тих хто воював також досить різні погляди і сприйняття реальності та «сакральності».