28 травня 1877 року у Києві народився Максиміліан Волошин-Кирієнко, для друзів та шанувальників його творчості - просто Макс Волошин.

Невдовзі після народження, мама з малим Максом переїхали до Коктебеля. Крим став місцем сили та натхнення для митця. У своїй автобіографії Волошин вказував, що Кирієнки-Волошини за походженням козаки із Запоріжжя: “Моє родове ім’я Кирієнко-Волошин, і йде воно із Запоріжжя. Я знаю з Костомарова, що в XVI столітті був на Україні сліпий бандурист Матвій Волошин, з якого живцем здерли шкіру за політичні пісні … Я б нічого не мав проти того, щоб він був моїм предком”.

За “агітаційну діяльність” Волошина виключили з Московського університету, після чого він рушив у затяжний тур Європою. Потім спробував трохи пожити у Москві та Петрограді, але, зрозумівши, що це не його, повернувся до Криму. Від початку 1910-х рр. із будинку Макса в Коктебелі не вилазили його богемні друзі. У Криму його знали усі й називали Великим Паном Коктебелем.

Максиміліану дуже подобалася японська гравюра. За прикладом японських класиків свої акварелі він підписував рядками своїх же віршів.

Волошин ґрунтовно знав історію Криму (Кімерії, як він його називав), вмів донести усі її тонкощі та особливості до своєї аудиторії у поетичних та художніх образах. 1926 року Волошин опублікував роздуми про історичну долю Криму та його народів (особливу увагу звертав на кримськотатарський, душу якого митець розумів і щиро любив). Після цього він опиняється у «чорних списках» радянської влади, його поезію перестають друкувати, художні твори не беруть на виставки.

1932 совіти забрали будинок Волошина, де він мешкав з дружиною, та передали у власність Літфонду. Сім’ї залишили кімнату на другому поверсі. Невдовзі після цього митець помер від інсульту.

За заповітом Максиміліан Олександрович хотів «вічно височіти над морем». Його поховали на стрімкому пагорбі Кучук-Янишар, звідки відкривається захопливий краєвид на всю Коктебельську долину.

ще 3 моменти з дитячої біографії Макса Волошина, які щиро нас здивували і усміхнули:

🏇 мама майбутнього митця найняла гувернанткою для сина кінну акробатку з шапіто; та вчила хлопця вправно їздити верхи та виробляти усілякі трюки

👨‍🎤Максу у дитинстві дозволялося все крім двох речей - переїдати (бо він змалку був схильним до надмірної ваги) і бути таким як всі (мати і гувернантка заохочували хлопця виробити власний стиль одягу, неповторний епістолярний стиль тощо)

🤺на думку матері, її син ріс занадто добрим і недостатньо мужнім хлопчиною, тому час від часу вона тишком-нишком наймала сусідських хлопців, щоб ті навмисне провокували бійки з Максом під час яких мав гартувалися його характер

⚽️«Художній реалізм футболіста», 1915
Казимир Малевич

поки старт матчу затримується ще на 15 хв, покажемо «Футбол» (1922) Еля (Лазаря) Лисицького

Іван Труш «Італійський пейзаж», 1930-ті рр.

/фотозагадка #6 - відгадка/

🌙 адміни бажають усім спокійної ночі ⚽️

P. J. Crook «Armchair Supporters», 2004

«Київхліб», 2009
Михайло Завальний (1985 р.н.)

«Київ», з триптиху «Дарниця», 1982
Борис Тулін (1932 р.н.)

29 травня 1960 р. народився художник, представник «наївного малярства» Андрій Ліпатов.

1966 року родина Ліпатових переїхала з Московської області до Кіровограда (нині м. Кропивницький). Саме з цим містом і буде пов’язане усе життя і творчість художника. Він закінчив Кіровоградський інститут сільскогосподарського машинобудування. Під час навчання захопився карикатурою, друкувався в періодиці. З часом зацікавився живописом. Працював інженером-конструктором. З 1993 року, у важкі дев’яності, коли професія інженера перестала бути потрібною, повністю присвятив себе мистецтву.

Художній мікрокосм Ліпатова - добрий, гармонійний, затишний і веселий.

2019 року у Кропивницькому створили мурал «Серце міста», в основу якого, з дозволу дружини та сина покійного митця, взяли його роботу «Променад на Двірцевій».