Ті, хто є, а не намагається здаватись.

Спочатку я попрошу вас продивитись це відео, і обов`язково ДО КІНЦЯ. Щоб було зрозуміло наглядно і на контрасті про що я тут писатиму.

Розмірковуючи про Україну і її подальше майбутнє я завжди проводив аналогії з небайдужими мені конфліктами, двома з таких є Карабахській, бо я маю вірменьске коріння, а другий Чеченській- чому так я поясню нижче.
І я не хочу пускатись в довгий аналіз і розміркування про те, яка насправді войовнича історія у вайнахів, про те, який багатий в них набір кодексів і традицій, і я к складно зараз тим, хто залишається вірним своїм традиціям і принципам за кордоном чи в уневоленні, але просто хочу поділитись певним висновком:

-В більшості людей коротка пам`ять. Зараз, на злобу дня, скажу що головна справа не в припинені вогню чи перемозі, а в тому що буде після цього. Нохчі перемогли першу Російсько-Чеченську війну. В другу воювали вже на боці РФ проти своїх же земляків. І ще менше через покоління воюють за РФ проти будь-кого.

А отже стратегічна задача для нас на зараз- не повернення кордонів 91року, а збереження національної ідентичності, виховання свідомості і сумління в молоді, та й не тільки в молоді. Побудова спорідненного і освіченого суспільства. Недопущення проросійських запроданців і манкуртів до влади(як це зробили з Кадировим в Чечні) і побудова законної держави.

І тільки захистивши себе цими простими кроками від тих же прийомів, якими РФ захопила владу у ЧР, замість того, щоб через 20 років (а саме стільки пройшло від моменту першої Російсько-Чеченської війни до присутності кадирівців на Донбасі, а ще раніше вони "захищали" РФ в Грузії і Сирії) наші діти і ми з вами воювали за інтереси РФ десь в Європі чи Азії, ми зможемо залишитись незалежною державою, зі свідомою і здоровою Нацією, яка вже, в свою чергу, можливо і зможе повернути наші втрачені землі і людей.

І ви мене запитаєте: "а що ж нового в закликах до виховання, збереження ідентичності, і тд?".

Я відповідь дам однією цитатою, якою хочу підвести до іншої, і до висновку, про який мені останні роки так і хочеться кричати:

"Війна ведеться не заради перемоги, а заради миру, що кращий, ніж мир до війни".
Очевидно, що незалежно від площини нашої держави, кращий мир- це кращі роботи інституцій, відсутність(наскільки можливо) корупції, високий рівень освіти, медицини, культури, тощо.

І тут на допомогу мені приходить інша цитата, маловідомого поза вірменьскім колом, Монте "Аво" Мелконяна:
"Справжній воїн відрізняється від бандита тим, що він бере на себе відповідальність за свій народ".
Монте часто підкреслював, що воїн- це не просто людина зі зброєю, а той, хто має моральну межу.

Для нього різниця між воїном і бандитом була принциповою:
-Бандит воює за власну вигоду: грабує, нищить, підкорює.
-Воїн воює за народ, за ідею, за справедливість- і бере відповідальність за свої дії.
Фактично, він говорив, що навіть у хаосі війни має бути кодекс честі. Інакше армія перетворюється на банду, а перемога нічого не варта.

А тепер, я вкотре, закликаю вас тверезо оцінити всіх тих, кого ви ж самі звеличуєте. Чи дійсно це Воїн, який бере відповідальність за свій народ, чи це бандит, який воює за власну вигоду, просто тимчасово з нами на одному шляху? Передивіться своїх ідолів, і уявіть мир до якого кожен з них окремо може привести по закінченню війни. Чи буде це кращий мир за попередній?..


P.S. Чому я все ж обрав Чеченську війну- це пояснюється доволі просто:по-перше, сама ситуація більш наглядна, по відношенню до причин і наслідків горя одного покоління, і їх подальших дій і висновків. По-друге так сталось багато в чому завдяки моєму підлітковому впливу, ну а по-третє тому, що батько моєї дівични загинув воюючи за Ічкерію, був одним з двох Українців хто отримав орден «Герой нації» (Qoman Turpal), а також на чию честь була названа вулиця в Грозному, до прихода до влади клана Кадирових.

Март 2022
Після штурму, тоді ще можно було ходити біля ворога спокійно

Є кілька думок, якими поділюсь на днях, якщо знайду час та натхнення.

Не буде думок, не до того, я наєбав, ввів в оману.

Це війна депутатів та президентів, і взагалі то посорілі братскіє народи.

Не цікавлять негативні новини. Краще підтримаю на ютубі україномовних коміків.

ТЦК у розшук подали, буду ховатися вдома у дівчини. А там може за кордон через тису, або за американські гривні потрібним людям.

І схожих ситуацій ще тисячі.

Нас щодня вбивають, крадуть наших дітей, катують в полонах, знищують наші міста.
І після всього цього хтось ще може казати або думати таке? Жити за такими «принципами»?

До таких потвор відраза більше ніж до дохлого русака.

За браком часу на щось обʼємне і глибоке, буду також ділитись фідбеками, враженнями і тд.

На днях, завдяки тому, що мав таки багато часу проведеного в чергах, дочитав «Омріяний Рим» Джонсонюка.

Дуже просто написано, доволі цікаво за змістом і перспективою, я б назвав таке читання- «приємне з корисним».

FPV-дрон ВСУ сбил вертолет Ми-8 свинорусов в Донецкой области.

Работа 59 бригады СБС.

ДОХЛЫЕ РАСИЯНЕ

Я пам'ятаю як в 23-24р з ПАНами обговорювали ймовірність подібних фрагів ФПВхою, але вкотре хтось доводить, що "єслі сільно захотеть можна небо обоссать" все можливо)

Бажаю здоровʼя!

2%, в чому ваш секрет?)

Боротьба з вітряками суворо заборонена.

Обіцяв ділитись враженнями, отже:

1. Якщо навіть не займатись цією темою профільно, але підходити до подібної літератури з навчальним наміром, то дуже бажано ознайомитись з кількома роботами різних авторів.
Якщо ця тема зачепила серйозно, тоді вже пройтись по матеріалам згаданим в цих книгах. Почати можна з «війни лайків», цієї, що на фото, зі згаданих в ній роботи Делмера, «чипової війни», ну а потім вже чат gpt Вам підкаже ще список подібної літератури.

2. Цікаво може бути також тим, хто цікавиться історією. Оскільки багато процесів інформаційної війни є невідʼємною частиною боротьби, проте в підручниках і в документальних фільмах про внесок цієї війни рідко згадують. (Що є цілком зрозумілим, оскільки і виміряти результат цієї роботи складно, і вона не так вражає драматизмом, як оточення 6-ої армії в Сталінграді. Хоча, для емпатів, прийоми по типу листування з батьками від імені загиблих солдатів, без драматизму не залишать).

3. Саме цікаве- практична сторона. Чим більше подібної літератури читаєш і прийомів дізнаєшся, тим краще розумієш саму суть пропаганди. Особливість роботи з правдою, ефективність роботи з населенням, яке прагне до аналізу, відмінність між міфами для туману перед очима і маніпуляціями правдивою/вигаданою інформацією з метою викликати якусь дію, тощо.
Бо все це, на жаль, є війною в якій ми всі приймаємо участь сьогодні. Незалежно від того чи Ви на фронті чи ні, кожен день Ви є обʼєктом на якого направлена ця інформаційна війна і, також, є свідком цих прийомів по обидві сторони фронту.

Незалежно від того чи було це свідомим проколом або вкидом, Ви будете все частіше включати критичне мислення і або розпізнавати вкиди, маніпуляції, і розуміти перспективу і які круги по воді пускають ці вкиди, або бачити потенційну можливість використання певних новин і інформації, навіть якщо вона не була поширена з якоюсь подвійною метою.



P.S. ну і окремо завжди цікаво порівняти СПРАВУ і творця. Чим довше живу, тим більше переконуюсь, що люди дуже складні і неоднозначні істоти. І цікаво заглянути в особистість людини, яка стоїть за великою Справою. Побачити його вади, конфліктність, слабкість, життєвий шлях, і тп. Люди схильні ідеалізувати, а мені все більше подобається бачити звичайних людей у видатних акторах (наголос на першу «а») нашої історії.

В Костянтинівці місцевий без жодних інструментів відремонтував НРК 4-ї ОВМБр, в якого злетіла гусениця.

Чоловік доволі сильно ризикував своїм життям, адже до лінії фронту всього 10 кілометрів, а місце подій фактично постійно знаходиться під ударами ворожих БпЛА.

Бо діди- красави.

Діди- топ.