Хочу поділитися з вами, що зі мною трапилось, як думалось і пропоную теж ділитися враженнями.

А сталась зі мною вистава «Коріолан» у драматичному театрі імені Івана Франка. Трагедія «Коріолан» – історія злету і падіння легендарного давньоримського полководця, сюжетну основу для якої Шекспір запозичив у давньогрецького історика Плутарха.

Це і гостра політична драма, і драма сімейних відносин, і внутрішня трагедія однієї людини. Чому я про неї вже не перший день думаю і вирішила написати? Бо як на мене вона неменш актуальна, ніж популярні нині вистави.
Воїн, якому вдається не тільки вижити, а й вчинити багато подвигів повертається до мирного життя. І що з ним стається? Скажете - Ну нам ще далеко. Війна в розпалі. Кінці краю не видно. От тоді і будем думати.

А ніт. Це наше минуле, теперішнє і майбутнє одночасно. Адже воїни повертаються ще з 2014 року, не кажучи вже про тих хто брав участь в інших воєнних конфліктах таких, як Афганістан тощо.

Дивившись я постійно згадувала матрицю солдата Robi Friedman, а після сіла перечитувати його статтю «A soldier’s matrix. A group - analytic view of societies in war». Де ще на початку статі, автор задається питаннями: в бою, хто є здоровішим? Ті що біжать в перші лінії, ті що трохи думають і біжать в другій, ті що довго чекають і біжать, або зовсім не біжать?

У виставі, нам показують воїна, що не чекав. Що йшов вперед, вигравав битви, повернувся героєм. Та щось пішло не так. Добре показано, що від нього чекають дуже швидкої адаптації, відмови від попередньої ролі і взяття на себе нового обов’язку. І якби головний герой не пручався, десь відчуваючи, що зарнао, чи можливо щось не так і не зараз, мати таки його вмовляє. А соціум додавлює. Я не буду спойлерити і щиро раджу подивитись виставу, та вона спонукає думати мене про ось що.

Кожен воїн що повертався, повертається і повернеться потребує:
1) часу; 2) визнання; 3) турботи; 4) відновлення та 5) трансформації. Чи вдасться це всім? Нажаль ні. Та подивившись виставу хочеться спробувати. Створювати простір, де стануть можливими нові розділи життя. І щоб була спроба їх написати.

Коли зустрінете очима - достатньо посміхнуись,
коли почуєте історії - достатньо вслухатись,
якщо попросять допомогу - почніть із слова та руки,
відчуєте невизначеність - просто залишайтесь поряд,
спостерігатимете невдачі - продовжуйте вірити.

Вистава - трагічна, та може стане для когось ковтком води…

Окрема подяка Тетяні Гриценко за квитки, а Марині Потурнак, що розділила 3 години естетичної гри.

Цікаво, починається інтерв’ю з #PhilipBromberg: « Я радий тут бути і саме це я маю на увазі. Я знаю, про що я хочу говорити, та я не знаю як це вам донести».
Коли Bromberg, почав говорити про інтеперсональні стосунок в психоналізі, він зазначив. «Клінічний процес - це не зустріч де один допомагає іншому, а це участь в складному стосунку коли пацієнт має можливість відновити свої дисоційовані прояви Self, через так зване терепевтичне обговорення інакшості.» Він помітив, що перед записом фільму, це викликало в нього багато стрессу. І здивувався. Адже він багато виступає з доповідями, полюбляє відкриті питання-відповіді, але так ніби фільмування викликало щось інше.
В один момент під час конференції сталось прояснення. Що коли виступаєш перед іншим, в такому випадку аудиторією, навіть якщо вона тиха, все ж відчуваєш себе і зв’язок з іншим.
В продовжені анекдот 👉🏻😀 https://telegra.ph/%D0%86ntervyu-z-Philip-Bromberg-10-17

#реляційніінтервʼю

Дивіться на ваших клієнтів. Травма часто захована в домовленостях. В їх порушеннях. Або коли вони самі по собі, стають травмою.

#МаріяПанькова

Для Fairbairn найскладнішою і найбільш психологічно формуючою проблемою, з якою стикається немовля або дитина, є дилема, що виникає, коли він відчуває, що його мати (від якої він повністю залежить) є одночасно люблячою і приймаючою його любов, і нелюблячою і відкидаючою його любов. У працях Fairbairn міститься критична двозначність щодо цієї основної людської дилеми. Мова, яку використовує Fairbairn, неодноразово викликає у читача питання: чи кожна дитина травмується досвідом дефіциту материнської любові до неї? Або ж дитина неправильно інтерпретує неминучі (і необхідні) фрустрації як прояви нездатності матері любити її?
У працях Fairbairn є достатньо доказів на підтримку обох висновків. Водночас у працях Fairbairn простежується логіка, яка підтверджує ідею, що кожна дитина реалістично сприймає обмеження здатності матері любити її і що це реалістичне сприйняття є «травматичним» (Fairbairn, 1944, с.110) для немовляти або дитини. Ця логіка виглядає наступним чином: (1) «... Всіх без винятку слід вважати шизоїдами» (Fairbairn, 1940, с. 7), тобто всі виявляють патологічне роздвоєння особистості; люди відрізняються один від одного лише ступенем тяжкості своєї шизоїдної патології. (2) Шизоїдна психопатологія має своє коріння в «незадовільних» (1940, с. 13) стосунках з матір’ю, тобто «нездатність матері переконати дитину, що вона дійсно любить її як особистість» (с. 13). (3) Оскільки всі є шизоїдами, а шизоїдний стан походить від нездатність матері переконати дитину в своїй любові, з цього випливає, що кожна дитина переживає травматичну нездатність матері любити. Але мова, яка використовується в цій логічній послідовності, залишає важливу двозначність.
Чи «нездатність матері переконати дитину, що вона дійсно любить її як особистість» (1940, с. 13) відображає нездатність матері переконати, чи невдачу/нездатність дитини бути переконаною, тобто нездатність дитини прийняти любов? На мій погляд, фраза «невдача з боку матері» схиляється до першого тлумачення, але жодним чином не виключає другого. В цілому, у праці Fairbairn двозначність мови в цьому контексті служить для передачі, на мій погляд, погляду Fairbairn, що кожна дитина точно сприймає межі здатності матері любити її; і, в той же час, кожна дитина неправильно інтерпретує неминучі нестачі як відсутність любові матері до неї. З цієї точки зору, концепція Fairbairn про ранній психічний розвиток є теорією травми, в якій немовля, в різній мірі, травмується своїм реалістичним сприйняттям того, що воно повністю залежить від матері, здатність якої любити його перетнула межу. (На мій погляд, теорії об'єктних відносин Fairbairn і Klein є взаємодоповнюючими, і ця взаємодоповнюваність дає нам, аналітикам, можливість мислити/бачити «бінокулярним зором» [Bion, 1962, с. 86]. Fairbairn вірить у первинність зовнішньої реальності та вторинну роль несвідомих фантазій, тоді як Klein вірить у первинну роль несвідомих фантазій та вторинний вплив зовнішньої реальності. [Обмежений обсяг не дозволяє детально розглянути порівняння теорій об'єктних відносин Fairbairn та Klein.]) #ThomasOgden

Я дуже тішусь цій новині і ділюсь з вами і всіх запрошую 🫂

Друзі, тримайтеся міцніше — у нас неймовірна новина!

РОБЕРТ ГРОССМАРК повертається! 🎯

Продовжуватимем знаймоство та заглиблення в реляційну перспективу.
То про що говоритимем?

🔥 Тема, від якої мурашки: "Страх Розпаду, Розігрування та Терапевтична Дія"

Пригадаєм концепцію Віннікота та її зв'язок із тривалою травмою, взаємним розігруванням і клінічним процесом. (На індивідуальному та груповому рівнях).
Лейтмотив зустріч складний та багатогранний, а ще актуальний в наш час. Тож психологи та психотерапевти різних шкіл, зможуть знайти свій відгук.

📆 19 листопада, 15:00 (2 години)
📍 Zoom | 🎧 Переклад + запис
💰 Участь: 500 грн
🔗 Реєстрація за посиланням —https://forms.gle/GBLZJ6a3z19QjeKF9

Модератори зустрічі: Марія Панькова, Альона Бартош

Не зволікайте, та ловіть можливість! 🕊️

Готуючись до зустрічі з Робертом Гроссмарком, хочемо розповісти, чому цей психоаналітик і автор варті вашої уваги. Гроссмарк вивчав сучасну та класичну психоаналітичну теорію, інтегруючи реляційний підхід, психологію «его», британську теорію об'єктних стосунків та багато інших напрямків.

Про лектора:
Роберт Гроссмарк, доктор філософії, ABPP — психоаналітик з приватною практикою в Нью-Йорку. Викладає в постдокторській програмі Нью-Йоркського університету з психоаналізу та Національному інституті психотерапії.

Його ключова ідея:
Психоаналітики все частіше працюють з пацієнтами, які не можуть взаємодіяти вербально. Книга «Ненав'язливий реляційний аналітик» пропонує новий підхід — аналітик супроводжує пацієнта, не втручаючись у його внутрішній світ. Бути пізнаним і супроводжуваним у сферах глибокого болю, сорому та фрагментації — основа психоаналітичної трансформації.

Тема зацікавить як початківця, так і психотерапевта з досвідом роботи. Тож не зволікайте та реєструйтесь.
https://forms.gle/GBLZJ6a3z19QjeKF9

На минулих вихідних, відвідувала круглий стіл, темою якого стало магічне мислення. І поділюсь з вами тезами, що мені відгукнулися в різних презентаціях:
- Контакт із загадковим активує креативність;
- Елементи магічного можуть бути терапевтичним ресурсом
- Магічне мислення - вказує на пошук об’єкта гаранта буття та здійснення задоволення
- Магічне мислення, як лінія зв’язку з потаємним нерепрезентованими закутками пам’яті та розуму
- Магічне мислення - досимволічна спроба осмислення
- Війна робить магічне мислення колективним феноменом
- Аналітик не повинен руйнувати магічні захисти - вони є матеріалом для символізації
- Магічне мислення - це пам’ять про зв’язок, який колись був, і який ми намагаємось відтворити знову
- Ми лікуємо магічне мислення тим самим магічним мисленням
- Магія, як зв’язок із живою уявою
- Віра особливого роду!
- Материнська задумливість, коли магія стає функцією
Хай ваша п’ятниця наповниться магічним настроєм 🪄🎃

Материнство - одночасно складний і цікавий процес. Час коли виникає багато переживань, від втоми та виснаження, до цікавості та ніжності. Це той період коли є змога не тільки спостерігати за малечою, а й торкатися в спогадах до своїх переживань, невдач чи навпаки тепла. Давати дитині те, що можете, вмієте та те чого можливо і самі не мали. А ще досить складно знаходити час для себе.

Обдумуючи свій життєвий досвід, як мами 3х річної доньки та терапевтичний (8+ років) - розробила програму для підтримки жінок, що очікують на народження дитини, або вже є матір’ю дитини віком від 0 до 5 років.

Проживаючи різні кризи та етапи розвитку доньки, в тривогах та згрозах, блекаутах та роздумах про еміграцію, я поділюсь з учасницями знаннями, чому так відбувається, та інструментами (або практиками), які зможуть підтримати вас як маму та допомогти дитині.

Також я поділюсь власним досвідом материнства та розділю з учасницями складнощі. Разом ми спробуваємо знайти те світло та ресурси в середині кожної з нас, що дає змогу не тільки бути матір'ю, а й турбуватися про себе.

Якщо ви хочете, дізнатися детальніше про програму та зареєструватися, переходьте за посиланням https://forms.gle/fVqK18Yt7xr7ukQ57

Колеги, організовую групу підтримки для майбутніх мам та вже мам. Якщо знаєте когось, кому це буде цікаво, чи відгукується моє бачення, прошу поширити!

«Деякий час тому я усвідомив, що для мене існує таке поняття, як сприйняття моїх клієнтів як друзів, але це були друзі-психоаналітики. Це була психоаналітична дружба, яка була досить унікальною і не схожою на будь-яку іншу дружбу. Я думаю, що саме про це говорять люди, коли пишуть про психоаналітичну любов. Це не любов, як у будь-яких інших стосунках, тому що психоаналітичні стосунки є настільки унікальними. І я так само ставлюся до психоаналітичного батьківства. Це схоже на наставництво, але все ж інше, тому що структура цих відносин відрізняється від відносин з наставником або шанованим і улюбленим вчителем. Це дійсно допомога людині в процесі її розвитку, допомога їй рости, дозрівати, ставати більш комфортною з собою і краще пізнавати себе. Мені здається, що це є суттю батьківства, і я не думаю, що ми повинні відчувати провину, думаючи про це таким чином. Мені не здається, що це моя контрперенесення, коли я відчуваю потребу бути хорошою матір'ю, хорошим батьком для своїх клієнтів».

#DavidJoseph

Тут добре про Дональда Віннікотта від реляціоніста ;)

Вже за два тижні, Роберт Гроссмарк запропонує нам лекцію, в основі якої є культова стаття Дональда Віннікта «Страх розпаду». Сам автора відіграє ключову роль в становленні реляційної перспективи.

Праці Віннікотта містять теоріії емоціийного розвитку, зокрема: інтеграція его, розвиток особистості, особистість у тілі та потенціийне виникнення справжньоії особистості; перехід від абсолютної залежності до незалежності, яка ніколи не є абсолютною, та розвиток почуття провини, турботи та здатності бути наодинці; екологічні аспекти нормального розвитку, зокрема: первинна материнська турбота, сприятливе середовище, достатньо хороше материнство та взаємність; теорії кордонів та простору, зокрема: сфера ілюзії; потенційний простір, перехідний простір (та перехідні об'єкти), а також терапевтичне значення гри та парадоксу в психоаналізі.

Нарешті, теорії екологічних невдач включають наслідки вторгнень, травм, порушених або гнітючих кордонів або патології, що виникають в результаті цього: розлади фальшивого «я», страх розпаду або тривога дезінтеграції та психосоматичні захворювання. Він також багато говорив про психоаналітичне лікування, включаючи вдосконалення ігрової терапії. Ці та інші внески продовжують відлунювати у сучасній реляціи‌ній психоаналітичній теорії.

Тож нагадуємо вам та чекаємо на реєстрації до зустрічі 19 лютого з Робертом Гроссмарком о 15:00!

https://forms.gle/GBLZJ6a3z19QjeKF9

Мамі потрібна мама

Бути мамою це ніби і природна роль, але одночасно дуже важка, особливо, якщо вона стається вперше. Є вислів, що «мамі потрібна мама» і на нього можна дивитися по різному. Це не просто про спілкування в якому можна дізнатися про різні способи вкладання або годування. Воно ще й про те, що поки мама тримає дитину в своїй голові, переймається її станом як фізичним так і емоційним, мамі треба простір в якому хтось може потримати її, звільнити її від надмірних переживань з якими вона стикається. Чим спокійніша мама всередині, чим вільніше вона почуває себе емоційно, тим краще почувається малюк.

Тому, ми (Марія Панькова та Катерина Баган) вирішили відкрити групу підтримки для вагітних і мам з дітками до 5 років. Хочемо створити простір, в якому мами будуть почуватися вільно в приймаючій спільноті. Це не буде навчання або вказівки, радше простір в якому можна буде краще себе зрозуміти і не лишатися наодинці зі своїми переживаннями.

Реєструйся та поширюй 🤗
https://forms.gle/fVqK18Yt7xr7ukQ57

Декілька досліджень свідчать, що нормальний процес скорботи може сприяти більшій стійкості, інтеграції та адаптивному зв'язку для тих, хто втратив близьку людину (Arnold & Buschman Gemma, 2008; Malkinson et al., 2006; Paletti, 2008; Sandler et al., 2008). Ці дослідження показують, що люди, які втратили близьких, можуть використовувати процес скорботи, щоб знайти нове значення після втрати важливих для них людей. Однак інші дослідження виявили, що після травматичної втрати у деяких людей може розвинутися тривалий і невирішений скорботний розлад із симптомами, які часто відображають ПТСР, включаючи нав'язливі спогади та уникнення (Hasson-Ohayon et al., 2017; Maercker & Znoj, 2010).
Деякі дослідження виявили кореляцію між тривалим горем і пізнішими дисоціативними симптомами (Boelen et al., 2012; Bui et al., 2013). Дисоціативні реакції також пов'язують із втратами, пов'язаними з насильством і непередбачуваною смертю (Boelen, 2015). Згідно з Боулбі (1980), тривала жалоба виникає після досвіду розлуки та втрати і може повторно з'являтися протягом усього життєвого циклу, коли може повторитися попередня жалоба, пов'язана з втратою близьких через розлуку або смерть. Люди, які переживають тривалу жалобу, часто класифікуються як такі, що мають зациклену прихильність, і продовжують переживати втрату близьких, тому попередня втрата або розлука можуть бути спровоковані під час подальших розривів стосунків, таких як розставання, розлучення або розлука. #скорбота #RingelShoshana

Продовжуючи своє навчання. Вчора мала можливість слухати лекцію, попрактикуватись і вже заговорити.
Тема: «Травма розвитку та невирішена втрата в інтерв'ю прив’язаності дорослих».
Трохи про лекторку. Dr. Shoshana Ringel, авторка більше 50ти статтей та книги «Втрата, горе і трансформація. Особистий досвід терапевта в психотерапії та психоаналізі».
Отже було запропоновано розглянути різні стилі прив’язаності саме у дорослих, як вони відрізняються від дитячих стилей, і які можливі трансформації. (Як дитячий стиль, може трансформуватися). До прикладу нам вдалось побачити, як у батьків з тривожним та уникаючим стилем прив’язаності, склалась дитина, що ще в студенсткі роки описує себе з тривожним стилем прив’язаності,, а вже у 40+ зберігає надійний стиль.
Отже коротко про особливості кожного стилю прив’язаності у дорослих:
Надійний стиль:
- розуміння власної ідентичності;
- Наявність сенсу життя
- Можливість пробачення та репарації основних об’єктів
- Визнання власних обмежень
- Добра рефлексія власної історії (через багатогранність прикладів)
Уникаючий стиль (досить рідко звертаються або затримують в терапевтичному стосунку)
- пережили багато уникання та дистанціювання в дитинстві
- Незначна рефлексія досвіду та мала кількість спогадів
- Значний поклик до контролю інших
- Ідеалізація батьківських фігур
- Значні проблеми в стосунках (часто змінюють, або ж відсутні)
- Багато розігрувань
- Значна кількість деперсоналізації
Тривожний стиль
- багато деталей про кожну історію
- Часто не можуть при цьому донести свою думку
- Багато амбівалентності щодо
- Багато злості по відношенню до батьків
- Складність з прощенням та репарацією
- Значна кількість дисоціації
- Багато розігрувань
- Переживають багато повинностей
З інтерв’ю прив’язаності дорослих можна взяти для вжитку в психотерапевтичну роботу наступні питання, що вже дуже добре покажуть вектор стилю.
1) Назвіть 5 прикметників, що описують Вашу матір в контакті з Вами до 12 років (чи основного об’єкта, що про Вас турбувався)
2) До кожного прикметника історію (до 12 років), що підтверджує Ваше переживання.
3) Як Ви розумієте, чому Ваша мати була саме такою з Вами до 12 років.
4) Що Ви думаєте зараз про Ваш досвід з матір’ю.
5) Питання 1-4 про батька, або про інший важливий об’єкт, якщо такий є наявним.
Отже, опитувальник стилю прив’язаності дорослих, може допомогти виявити невирішену втрату та дисоціативну поведінку мовця, включаючи фрагментовані, детальні та яскраві спогади про втрату. Клінічні дослідження скорботи та втрати близьких свідчать, що пошук нового сенсу після втрати часто сприяє інтеграції та вирішенню проблеми (Hasson-Ohayon et al., 2017; Kosminsky & Jordan, 2016; Malkinson et al., 2006). Однак у випадку тривалої та травматичної втрати можуть бути необхідні інтервенції, орієнтовані на травму, щоб допомогти опрацювати та інтегрувати дисоційовані спогади та афекти, пов'язані з втратою. Фазове лікування, орієнтоване на травму, включає стабілізацію, регулювання афекту, обробку травматичного досвіду та інтеграцію наративу, афекту та соматичних станів. Крім того, реляційний підхід був розглянутий у декількох моделях, орієнтованих на травму (Herman, 1993; Ogden et al., 2006; Van der Hart et al., 2006; Van der Kolk, 2014) . Реляційна/психоаналітична модель може забезпечити додаткове розширення фазового лікування травми, оскільки вона наголошує на неявній комунікації (Beebe & Lachmann, 2002), взаємному визнанні між пацієнтом і терапевтом та опрацюванні травматичних інсценувань, що може допомогти переглянути травмогенні моделі прихильності та створити нове значення (Benjamin, 2004; Van der Hart et al., 2006). Ці взаємодії між пацієнтом і терапевтом можуть сприяти внутрішній інтеграції, а також внутрішній комунікації між роз'єднаними частинами особистості, і тим самим привести до більш автентичного відчуття себе і себе з іншими (Benjamin, 2004; Bromberg, 2006, 2011). Інтегративна модель, яка поєднує лікування, орієнтоване на травму, з реляційним підходом, надасть більший спектр варіантів лікування для тих, хто втратив близьких.