After two years of daily bombings and shelling that have destroyed Ukrainian cities, there are increasing obstacles to providing basic services to the population and supporting economic functioning.

What measures is the government taking to rebuild housing and infrastructure? And are they enough?

Listen about it in episode 6 of the "Ukraine The Possible" podcast.

«Солідарність — наша зброя. Бо саме солідарність дала Україні змогу вистояти ці два роки і тільки вона дає надії на закінчення війни та позитивну перебудову».

Два роки тому, 24 лютого, Росія розпочала повномасштабну війну проти України. Два роки населення України страждає від обстрілів, втрати близьких, домівок, відсутності безпеки й нормального життя. І, на жаль, ці роковини — лише одна із фаз російського вторгнення.

Але попри втому та розвінчання ілюзій, опір імперіалістичній агресії в Україні триває. Сьогоднішню нашу публікацію присвячено голосам тих, хто долучилися до спротиву в лавах української армії.

Це стаття — колаж із монологів лівих активістів і активісток з України, Росії та Білорусі, котрі з юних років ведуть боротьбу за краще та справедливе суспільство. Нині ж вони змушені робити це зі зброєю в руках.

За посиланням читайте, чи змінилось їхнє розуміння російського імперіалізму, солідарності, а також дізнавайтеся, якої підтримки вони очікують від західних лівих сьогодні.

Геноцид, агресія, воєнні злочини та злочини проти людяності.

Читайте у другій частині інтервʼю з експертом з міжнародного кримінального права Патриком Лабудою про те:
▪️ які правові механізми можуть бути задіяні у розслідуванні цих найтяжчих злочинів;
▪️ які судові інстанції можуть посприяти притягненню до державної та індивідуальної відповідальності російських високопосадовців, чиновників, пропагандистів і військовослужбовців;
▪️ чому, попри розпочате розслідування та виданий МКС ордер на арешт Путіна, Україна ініціювала створення Спеціального трибуналу щодо агресії.

Історія свідчить, що міжнародне кримінальне право часто працює вибірково як до країн-жертв, так і до агресорів. Саме тому важливо розумітися у вищезазначених питаннях і вимагати реформування та покращення міжнародної системи правосуддя.

Після здобуття незалежності країнами колишньої Британської Індії у 1947 році території князівства Кашмір стали зоною конфлікту між населенням Кашміру, Індією, Пакистаном і Китаєм.

Нині більше 50% земель Кашміру перебуває під окупацією Індії, яка попри резолюцію ООН відмовляється провести референдум щодо статусу спірного регіону. Ба більше, індійська влада повсякчас застосовує механізми, які підривають особливий статус Кашміру. На території регіону перебувають індійські війська, запроваджено комендантську годину, введені обмеження інтернету, мобільного звʼязку, транспорту й чиниться тиск на місцеву адміністрацію та політичні партії.

Для того, щоб дізнатися про ідентичність кашмірського народу і його боротьбу за автономію, ми поговорили з кашмірською історикинею Гафсою Канджвал.

Сьогодні ви можете ознайомитися з першою частиною інтерв'ю з дослідницею про ключові історичні моменти сучасної історії Кашміру, різні політичні реакції на насильницьке панування Індії над регіоном, а також про вплив окупації на життя населення.

Другу частину інтерв'ю, присвячену аналізу подібностей та відмінності між індійською окупацією Кашміру та російськими спробами окупації України, буде опубліковано наступного тижня. Слідкуйте за стрічкою.

«Перспективи деколоніальних «лівих» залишають бажати кращого. Через те, що вони заперечують універсалізм як «білий» та «західний», їхній радикалізм ґрунтується на войовничому расовому партикуляризмі».

Загострення конфлікту між Ізраїлем і Палестиною 7 жовтня 2023 року знову привернуло увагу різних політичних сил до проблеми самовизначення палестинців та євреїв. Заголовки лівих видань усього світу переповнилися згадками «поселенського колоніалізму». Водночас такий «деколоніальний» погляд нерідко опускає особливості ситуації та не пропонує соціалістичну перспективу, а натомість дрейфує в бік етнонаціоналізму.

У статті британсько-нігерійського публіциста Ральфа Леонарда читайте:

▪️ Чи пропонує розуміння Ізраїлю як поселенсько-колоніальної держави прогресивну альтернативу врегулювання конфлікту?
▪️ Як сіоністський рух балансує між просвітницьким та романтичним ідеалами націоналізму?
▪️ І чому остаточне вирішення ізраїльсько-палестинського питання неможливе без покладання на універсалістський національний проєкт?

19 березня в Україні традиційно вважається днем прильоту лелек. Ця прикмета не унікальна: багато повʼязаних із чорногузами повірʼїв і легенд існують в інших країнах також. Зокрема в Палестині, територія якої є однією з ключових зон для цих мігруючих птахів.

Литовська мисткиня Марія Немиченко відправилася в Зону С «Західного берегу», аби поспілкуватися з палестинцями та дізнатися більше про фольклорну значущість чорногузів у Палестині й яку роль вони займають в ідентичності народу.

🎧 Слухайте в озвучці її статті:
чому нині про чорногузів у Палестині памʼятають лише старші члени громади❓
і як ізраїльська окупація сприяє екоциду палестинських земель❓

Політичні увʼязнення, допити, повсякчасні репресії, політична, економічна та культурна маргіналізація, повне блокування права плебісциту на самовизначення, масові розстріли та зґвалтування, — усе це невидимий бік Кашмірської долини.

77 років на території Кашміру триває боротьба за самовизначення кашмірського народу та проти індійської окупації, які супроводжуються репресіями і порушенням прав людини з боку індійської влади.

❓ Чому реакція міжнародної спільноти на ситуацію у Кашмірі обмежується переважно лише «занепокоєнням»?
❓Як можна пояснити те, що історія кашмірського опору залишається поза межами світової уваги, порівняно з антиімперіалістичними наративами України і Палестини?
❓Як живуть кашмірці зараз?
❓Які форми спротиву формуються в регіоні в умовах колонізації?
❓І чому вже 77 років Кашмір залишається гарячою точкою протистояння між Індією, Пакистаном і власним народом?

Читайте про це в другій частині інтервʼю з кашмірською історикинею Гафсою Канджвал.

Сьогодні 153-тя річниця дня народження Рози Люксембург — однієї з найвпливовіших діячок європейської лівої соціал-демократії.

Усе своє життя Роза Люксембург вела активну боротьбу за егалітарні революційні зміни, яку не зупиняла навіть у найскрутніші моменти. Так, під час свого ув’язнення за політичні погляди революціонерка продовжувала вести агітаційну роботу й надсилати антивоєнні листівки та брошури.

Сьогодні ми ділимося з вами одним із таких текстів, опублікованих Rosa Luxembourg Stiftung в Україні, який Роза написала під час дворічного перебування у в'язниці. Ці нотатки та спостереження, — напевно найпоетичніші з усієї спадщини філософині — сповнені революційного духу та неполохливої надії, можуть слугувати моральним компасом у гадано безвихідний час.

«Для нас боротьба за права робітників і боротьба за права жінок — це одне й те саме».

«Чорні протести» 2020-го року, які охопили вулиці польських міст після рішення Конституційного суду посилити закон про заборону абортів, стали наймасовішими і найпомітнішими акціями на захист прав жінок у Польщі за останні роки.

Кадри з тих подій можна було побачити в документальній стрічці Маґди Марії Маліновської «Жіночий страйк триває», представленій на останньому фестивалі феміністичного кіно «Фільма». Польська режисерка розпочинає свій фільм кадрами протестів проти абортів, але її цікавить ширша рамка історії жіночого опору — Маґда розповідає глядачам історію боротьби познанських працівниць сфери догляду в контексті протистояння капіталістичній системі.

Напередодні 8 березня наша редакція взяла інтервʼю у польської режисерки, аби ширше розкрити основну тезу її фільму.

▪️ Тож, чому саме жінки є групою, яка має великий потенціал для боротьби з системою нерівності та пригноблення?
▪️ Яких змін вдалося досягти польським активісткам?
▪️ Що передбачає міжнародна солідарність жіночого і робітничого рухів?
▪️ Які перспективи і стратегії жіночої боротьби та яку роль для її перемоги може відіграти кіно?

Дізнавайтеся про все це з нашої розмови з Маґдою. І обов'язково подивіться «Страйк жінок триває», якщо пропустили стрічку під час «Фільми».

Ганна Кулішова — ще одна анархістка з України, яка здобула визнання в міжнародних робітничому та феміністичному рухах на зламі XIX-XX століть, утім залишається маловідомою на батьківщині.

Революціонерка народилася в Сімферополі і, на відміну від інших героїнь наших карток, перші роки своєї бурхливої діяльності провела на території сучасної України. Вона була учасницею одеського відділу революційно-народницького «Товариства чайковців», «Київської комуни», групи «Південних бунтарів».

Під загрозою ув'язнення Кулішова виїхала за кордон із паспортом, який отримала від подруги, київської бакуністки Олени Косач (рідної тітки Лесі Українки). У Європі вона продовжувала свою активістську діяльність, долучаючись до революційних організацій Франції, Швейцарії та Італії.

Визнання Кулішова отримала в Мілані, де разом із чоловіком організувала Міланський соціалістичний союз та видавництво журналу політичних й літературних досліджень «Соціальна критика». Особливе місце серед її робіт, опублікованих у журналі, посідали статті з питань фемінізму та емансипації жінок.

На початку 1900-х Ганна була однією з лідерок Соціалістичної партії Італії і брала участь у розробці законопроєктів про жіночу та дитячу працю, які вдалося провести в парламенті. У 1911 році була серед організаторів Соціалістичного комітету за жіноче виборче право.

А ще автор «Пригод Піноккіо» Карло Коллоді створив образ Блакитної феї під враженням від виступів Ганни Кулішової на судах.

Про решту численних пригод, досягнень і вмінь непересічної революціонерки — читайте на нашому сайті.

🪙 17 гривень — це одноразова грошова допомога, яку виплачують людині зі статусом біженця в Україні.

З огляду на подібні стандарти української міграційної політики, не такими й дивними є вимоги вітчизняних можновладців припинити підтримку українських біженок за кордоном та перенаправити їхні соціальні виплати до держбюджету.

Власне, це не просто слова, а реальні ініціативи українських політиків, які були озвучені цього січня на форумі в Давосі. Такі ініціативи обґрунтовують необхідністю повернути з країн ЄС українських платників податків і споживачів.

❓ Про що свідчить подібний цинічний популізм у міграційній і соціальній політиці?
❓ Чому, на думку української влади, люди постійно щось винні державі, натомість державний апарат не обтяжує себе функціями соціального забезпечення як власних громадян, так і тих, хто шукає прихистку в Україні?
❓ І як ми дійшли до того, що людям потрібно робити вибір між статусом біженок і громадян?

Читайте в статті Олени Слободьян.

14 березня — неофіційне свято числа π. У цей день ми вирішили не лише привітати всіх математиків, а й підбадьорити тих, кому так і не вдалося опанувати інтеграли, функтори та диференціальне числення.

Як для перших, так і для других інтервʼю з історикинею науки Аннетт Фоґт про математичні розвідки Карла Маркса може бути цікавим чтивом. Дізнайтеся:
🧮 Чому Маркс цікавився диференціальним численням і як цей інтерес вплинув на пізні твори Енгельса?
🔢 Як за допомогою математики засновник марксизму вирішував капіталістичні та особисті кризи?
♾ І чому публікація його «Математичних записок» — ледь не детективна історія?

Читайте інтервʼю і памʼятайте, що головним в опануванні знань є відсутність страху і наявність завзяття.