🛳🚁 Дрони з ліками для безпечного переривання вагітності та кораблі з медичним персоналом — до таких непростих кроків досі змушені вдаватися активістки, щоб люди з матками отримали необхідну медичну допомогу там, де держава її не забезпечує.

Аборти досі залишаються полем політичної боротьби. Поки одні країни закріплюють право на аборт у Конституції, в інших доступ до медичної допомоги жорстко обмежений. Саме там, де законодавчі та соціальні бар’єри роблять доступ до абортів практично неможливим, — виникають мережі та групи солідарності.

Про цей фронт боротьби, який тягнеться від Польщі й Мальти до Італії, розповідає документальний фільм «Сестри» італійської режисерки, яка є частиною транс*феміністичного колективу, Маріанни Фумай. В інтерв’ю дізнайтеся, що мотивувало режисерку зняти фільм, про кінематограф як інструмент спротиву та мережі солідарності, що долають кордони.

Інтервʼю можна прочитати у PDF-форматі.

Запрошуємо вас переглянути стрічку у вільному доступі на сайті феміністичного фестивалю «Фільма».

У репортажі «Ось бачиш!» дізнавайтеся більше про українських активісток ініціативи Pro-Abort — він доступний на нашому YouTube-каналі.

⛔️ За останнє десятиріччя в Україні було змінено близько 80 тисяч топонімів і демонтовано тисячі пам’ятників. Російськомовні видання книг масово вилучаються з бібліотек і знищуються. У центрі боротьби за визначення, що «наше», а що «чуже» опинилося й мистецтво.

Після 2014 року політика пам’яті в Україні та боротьба за мовно-культурний ландшафт подається як відповідь на російську агресію — відповідь справедлива й неминуча. Проте під гаслами «деколонізації» разом з імперськими символами нерідко зникають і нагадування про український антифашистський спротив, робітничі й соціальні рухи, російськомовне українське мистецтво та ліві інтелектуальні традиції.

▪️ Тож чи є українська «деколонізації» справді антиколоніальною політикою, чи це радше спроба переписати історію у більш ексклюзивному ключі?
▪️ Як апеляції до минулого маскують незручні питання сьогодення і соціальні виклики?
▪️ І чому в українському контексті російський імперський вплив засуджують, утім, майже не помічають інші глобальні імперські практики, наприклад, США й Ізраїлю?

Читайте про це в нашій новій публікації, автор якої наголошує, що відмова від критичного осмислення власної складної історії може становити загрозу справедливому майбутньому України.

Матеріал у Pdf-форматі.

Що сьогодні означає бути частиною Європи? І як зробити її простором рівності, демократії та солідарності — навіть у часи політичних криз?

Саме цим питанням була присвячена щорічна конференція «Спільного» під назвою «У пошуках Європи».

Разом зі спікерками й спікерами з різних країн ми говорили про:
🔹 демократію та реальну участь громадян у політиці;
🔹 зелений перехід і справедливу трансформацію економіки;
🔹 підйом ультраправих рухів і стратегії спротиву йому;
🔹 міграцію та право на гідність для всіх.

📌 Дякуємо всім, хто долучилися до організації та стежив за трансляціями. Це понад 400 учасниць і учасників!

А для тих, хто не змогли долучитися, — ми вже опублікували записи всіх панелей ⤵️
🎥 Переглядайте на нашому YouTube-каналі.

Залишаймося в діалозі й продовжуймо разом формувати Європу, де є місце для всіх ✊

«Збереження молоді в селі я вважаю своїм першочерговим завданням. Адже якщо виїде молодь і діти, то завтра не буде села. Виходить, що на сході країни тоді взагалі не буде людей».

Створювати умови, у яких діти можуть рости, вчитися та розвиватися, а не просто виживати, — це обовʼязок будь-якої держави. Проте в Україні це не завжди так: сільські школи закривають, лікарні та пологові будинки скорочують, а соціальні інститути працюють неефективно. І все це — на тлі війни й економічної нерівності.

Особливо гостро проблема відбивається на сільських та прифронтових територіях, де ресурси обмежені, а молодь змушена шукати безпечніші умови в інших регіонах чи за кордоном.

🙌🏽 На щастя, у таких громадах інколи з’являються ініціативи солідарності, аби хоч якось покращити поточне становище. У них беруть участь старости, активісти та волонтерки, які організовують молодіжні простори, гуртки та освітні програми, щоб дати дітям шанс на розвиток і нормальне дитинство.

У новій статті ми розповідаємо про історії локальної взаємодопомоги, які вселяють оптимізм і показують, що сьогодні існує кричуща потреба у радикальних змінах соціальної політики в Україні.

Матеріал у Pdf-форматі.

📢«Я не хочу писати заяву “прошу звільнити” власними руками».

🏥 Ірина Слатвицька — медсестра з 18‑річним стажем роботи у Запорізькому протитуберкульозному диспансері. Кілька тижнів тому вона звернулася до нас з проханням публічно розповісти про закриття легеневохірургічного відділення і клініко-діагностичної лабораторії медзакладу.

Реорганізація стала наслідком зміни моделі фінансування, за якої «гроші ходять за пацієнтом». Коли пацієнтів бракує, скорочують відділення й людей — навіть ціною руйнування медичної системи зсередини.

У Запоріжжі, як і в будь-якому прифронтовому місті, наслідки такого підходу відчувається особливо гостро: кількість пацієнтів очікувано зменшується, люди виїжджають, а доступ до медичних закладів ускладнюється через обстріли. При цьому залишається відкритим питання, чи не призведуть ці скорочення в майбутньому до повного закриття лікарні.

Від початку повномасштабного вторгнення більшість колективу запорізького тубдиспансеру продовжує працювати й надавати допомогу як військовим, так і цивільним. Наразі ж чимало працівниць опинилися під загрозою звільнення ❗️

Ми поїхали до Запоріжжя, щоб почути історії медиків та пацієнтів, які залишаються без гарантій на лікування. Ця ситуація ще раз демонструє: скорочення — це не лише абстрактні цифри в документах, а рішення з реальними наслідками для життя людей.

Приєднуємося до прохання Ірини про розголос і закликаємо поширити наш матеріал 🔄

«Якщо поєднання екологічних та анархістських принципів колись буде реалізоване на практиці, соціальне життя приведе до відчутного розвитку людського та природного різноманіття, обʼєднаних у збалансовану єдність».

Мюррей Букчин — американський теоретик-анархіст, засновник соціальної екології. Він послідовно доводить, що корені екологічної катастрофи криються у кризі соціальної організації. Сьогодні ми публікуємо переклад однієї з ранніх робіт Букчина — «Екологія і революційна думка».

Написаний у 1964 році текст вражаюче сучасний: виснаження викопного палива, задушливі мегаполіси, токсичні ріки, «зелені» ілюзії — усе це філософ описував понад шістдесят років тому. Але головне — порятунок він вбачав не в еко-технологіях, а у зміні масштабу влади та господарювання: децентралізації, муніципалізації, прямій демократії, конфедерації громад.

Так, анархізм, який дехто досі вважає «утопією» чи «ретроградністю», в його роботі постає як практичний план дій. Без переосмислення того, хто і як ухвалює рішення, будь-яка нова «чиста» технологія лише поліруватиме старі ієрархії.

Читайте повний текст — і винесімо нарешті на порядок денний питання про те, як збагатити цими ідеями життя в наших містах, громадах та щоденних практиках.

Матеріал у Pdf-форматі.

✊🏽 Ukraine Solidarity Campaign (USC) — британська мережа солідарності з Україною, яка виникла під час Євромайдану як ініціатива британських лівих. Метою було зрозуміти події в Україні та надавати практичну допомогу прогресивним українським рухам. Перші кампанії USC зосереджувалися на роботі з українськими шахтарями і залізничниками через незалежні профспілки, що дозволило вибудувати міжнародні профспілкові контакти й скоординувати солідарні дії після 2022 року.

Сьогодні USC підтримує Україну у британських профспілках і лівому політичному середовищі: координує матеріальну допомогу, проводить парламентські брифінги та організовує візити делегацій британських профспілок до України.

Під час одного з таких візитів ми поспілкувалися з Крісом Фордом, співзасновником USC.

У інтервʼю він розповів про:
▪️ роботу з українськими лівими та профспілками;
▪️ особливості британського суспільства і профспілкового середовища, трансформацію USC за останні 11 років та внутрішні суперечки щодо підтримки українських протестів і військового опору;
▪️ те, як навіть у складних умовах вдавалося налагоджувати ефективну співпрацю й підтримку українських працівників та працівниць.

Читайте інтервʼю, щоб дізнатися більше про те, як британські ліві об’єднують зусилля з українськими колегами та як досвід USC може надихнути інші ініціативи будувати міжнародну солідарність.

«Часто ми навіть не уявляємо, скільки всього в житті залежить від одного папірця чи шматочка пластику. І як без нього ми легко можемо стати… ніким».

🪪 Паспорт — документ, який підтверджує особу та громадянство людини. Без нього у вас не буде можливості зробити навіть базові речі: відкрити рахунок у банку, зареєструвати народження дитини, вступити до університету, працевлаштуватися чи одружитися.

Наразі сотні людей в Україні опинилися в ситуації, коли всі ці можливості для них заблоковані. Відмовившись від російських чи білоруських паспортів та пройшовши перевірки, вони натрапили на бюрократичну стіну: Державна міграційна служба (ДМС) роками затягує видачу українських документів, часто навіть попри судові рішення, які зобов’язують це зробити.

Натомість люди отримують тимчасове посвідчення громадянина України — документ-привид, який не дає повноцінних прав і не визнається ані банками, ані прикордонниками, ані іншими країнами.

Такі «напівгромадяни» мають сім’ї, працюють, платять податки, волонтерять або навіть служать на фронті. Попри це для держави вони формально не існують.

Чому ж українська держава відмовляє своїм громадянам у праві на існування?

Читайте про це в нашому новому матеріалі з історіями громадян і громадянок України без паспортів.

Повномасштабна війна Росії проти України стала подією, яка ще раз оголила складне становище німецької лівиці. Від її початку партія Die Linke балансує між декларативним антиімперіалізмом і фактичним ухилянням від підтримки постачання зброї Україні.

▪️ Чому ж солідарність з Україною для німецьких лівих проявляється переважно в гуманітарній і фінансовій площині?
▪️ Які настрої панують у Die Linke після розколу в 2023 році?
▪️ Де, на їхню думку, проходить межа між пацифізмом і правом на безпеку та захист цивільного населення?
▪️ Якою є актуальна позиція партії щодо українських біженців і біженок — їхнього правового статусу та доступу до соціального захисту й ринку праці?
▪️ І нарешті: чи має німецька ліва політика реалістичне бачення вирішення воєнних конфліктів у світі?

Усі ці питання ми мали змогу поставити Бодо Рамелову — члену Лівої партії, багаторічному очільнику Тюрингії та нинішньому віцеспікеру Бундестагу. Читайте в інтервʼю, якими думками він поділився з українськими читачами та читачками.

У період новорічних свят багато з нас люблять читати захопливі й натхненні пригодницькі історії ✨

Тож сьогодні ми вирішили перекласти й опублікувати для вас одну з таких розповідей — про шлях лівого активіста. Це перша частина есею британського робітника, профспілковця та багаторічного члена троцькістської Робітничої революційної партії Боба Маєрса.

Половину свого життя Маєрс провів у «революційній» організації, а іншу — намагаючись зрозуміти, чому революційний шлях так часто виявляється сповненим ілюзій і розчарувань. Свій пошук він починає не з Маркса й партійних програм, а з набагато давнішого зламу — моменту, коли люди вперше наважилися пояснювати світ без богів, спираючись на спостереження та готовність переглядати усталені правила.

Звертаючись до Анаксімандра й інтелектуальної революції Давньої Греції, автор ставить питання, яке й сьогодні звучить болісно актуально: чи не перетворили ліві марксизм на догматичну систему — і чи не в цьому коріння наших поразок, втрати солідарності та безпорадності перед війнами, неолібералізмом і кліматичною катастрофою?

Може здатися, що ця історія позбавлена гепіенду. Проте критична спроба Маєрса повернути лівому мисленню здатність ставити під сумнів і вчитися в реальності таки сповнена віри в можливість не догматичної революційної політики. Зрештою, як пише він сам:

«Сьогодні, коли мені за сімдесят, я все ще вірю, що можливий інший світ, вільний від катастрофічної руйнівної сили капіталу».

🎄 До Нового року лишилося кілька годин, тож ми не будемо відволікати вас від святкових клопотів довгими лонгрідами й підсумковими списками. Але все-таки встигаємо увірватися з привітаннями, побажаннями й маленькими подарунками 🫶🏽

Тож вітаємо з прийдешнім Новим роком! 🎄

Дякуємо всім, хто залишається поруч і підтримує нас:
💫 нашій команді та редакції — за найкращу горизонтальну робочу атмосферу;
✍🏼 авторкам і авторам — за сильні, критичні тексти;
🦄 підписницям і підписникам — за лайки, шери й уважні читання;
💞усім однодумицям і однодумцям — за можливість відчути солідарність у боротьбі за зміни на краще.

В усе це ми віримо, довіряємо й любимо з року в рік. Тож бажаємо собі й вам і надалі триматися разом. Нехай у 2026 нас стане більше, а наші голоси звучатимуть голосніше ✊🏽

І наостанок усе-таки буде одне невелике підсумкове досягнення, воно ж маленький подарунок для нас усіх: ми оновили сайт 💻‼️Він став швидшим, зручнішим та ще більше відкритим для діалогу. Тож заходьте, тестуйте й переглядайте матеріали, які могли пропустити. Сподіваємося, у новому році читати нас, ділитися думками та долучатися до наших проєктів буде ще легше.

Гарних свят! 👯
До зустрічі у 2026 👋🏼❤️‍🔥

🔥 2026 рік не змусив чекати на гучні новини й відразу позначився черговою хвилею політичних і соціальних потрясінь.

Утім, поки увага загалу прикута до арешту Мадуро, менш поміченими залишаються події в Ірані. Уже майже два тижні там тривають масові антиурядові протести, що супроводжуються силовими розгонами, арештами та загибеллю протестувальників.

У цьому контексті пропонуємо звернути увагу на інтерв’ю з представниками й представницями низового опозиційного колективу «Анархістський фронт», який об’єднує активістів і активісток з Ірану та сусіднього Афганістану.

Це перше публічне інтерв’ю анархістської організації після нещодавньої реорганізації й рідкісна нагода почути, як вибудовується лібертарна політика в умовах, де «держава розглядається як абсолютне зло й фундаментальна перешкода для будь-яких справжніх перетворень в інтересах народу».

Розмова охоплює історію анархістського руху в Ірані, афганський досвід життя між війнами та імперськими вторгненнями, жіночий спротив, а також критику як ісламістської теократії, так і західного імперіалізму.

Повне інтерв’ю про низовий спротив системам державного пригноблення читайте за посиланням.