Уявіть тут низький напівшепіт, ледь чутну наростаючу мелодію на фоні й зловісні декорації навколо.

Отже.

...Вітаю, пригодники. У цьому світі, де навіть зорі часто ховаються за хмарами, а сонце зникло за горизонтом, де не існує нічого, що б могло бути твоїм і кожен крок здається боротьбою… настав час для випробування. Ви пройшли через руїни стародавніх царств, блукали в лабіринтах забутих імперій і навіть намагалися протистояти темним силам, які спотворюють реальність. Але тепер… Тепер вам належить зіткнутися з найстрашнішим ворогом, що йде через простір і час. Цей ворог не має обличчя. Не має тіла. Він ховається за масками, маніпулює людьми, змушуючи їх служити і боротися один з одним, навіть коли вони не знають, чому. Він не про те, що легко побороти мечем чи магією. Цей ворог про щось більше. Більш підступне. Лиходій і месія в одному обличчі — клятий капіталізм!

Якщо серйозно, то хочеться поговорити про платні НРІ.

Я, безумовно, розумію причини, чому деякі рольовики йдуть по цьому шляху. Бо майстер — це не просто "тип, що кидає кубики". Це художник, це ремісник, це людина, яка витрачає нескінченні години на підготовку світу, створення персонажів, сплітання сюжетних ліній у непередбачувану й захопливу історію. І, так, його час — це ресурс, що має свою цінність. Кожен витрачений день на створення атмосфери вартий певної компенсації. Але! Але ось цей бар'єр, який я відчуваю, він не має нічого спільного з грошима. Він про відчуття.

В моєму розумінні рольова — це, передусім, про людей, котрі приходять у спільну історію з дуже простим бажанням: прожити її разом. Люблю знати, що співгравці за столом поруч, бо їм подобається історія, бо ми важливі одне одному як рольовики, бо нам, банально, цікаво разом. Для мене найкращі кампанії будувалися саме на такому підході, тому ось цей момент — страх втратити стіл, якщо колись не зможеш підкинути двісті-п'ятсот гривень — відштовхує найбільше. Виникає питання: чи не буде вся ця магія гри лише пісочницею для чийогось бізнесу? Коли вона стає замовленим продуктом, а не органічним процесом... Боюсь, ми ризикуємо втратити щось важливе. Щось, що криється в чарівності емоційного зв'язку на найщирішому у своєму прояві ентузіазмі. В іншому випадку для майстра ось це стабільне "на кохвє" стає необхідністю постійно виправдовувати оплату якістю контенту, а для гравців — дарує... Ні, не дарує, а нагло впихує відчуття, що все це існує рівно доти, доки вони платять. Разом із цим змінюється фокус з процесу на результат: коли з’являється спокуса зменшити час на міжперсональні драми, на експерименти і на роздуми, чисто аби отримати результат — неймовірно швидку інтригу, кульмінацію та фінал. Це вже не зовсім рольова гра, а, скоріше, менеджмент. Мені, як гравцю, зовсім не хочеться сидіти за столом, знаючи, що цілий епізод був випробуваний на предмет того, аби не перетворити взаємодію між персонажами, далеку від задуманого сюжету, у мінімальну інвестицію часу.

Насправді, я планую в майбутньому стабільних доходів підтримувати своїх майстрів та співгравців смачними частуваннями й фінансовими плюшками. Але тільки тоді, коли ця підтримка буде щирою й усвідомленою; коли знатиму, що ми створюємо атмосферу разом — природно та невимушено, а не тому, що це вимога контракту і що хтось з моєї групи втратить важливу частинку взаємодії з однодумцями через неспроможність скинутися. Тож у мене лише питання до тих, хто приходить в клуби на платні партії систематично: чи відчуваєте вони цю саму магію спільності? Чи лишається у них простір для випадкових, але прекрасних злетів — тих, що не вписані в сценарій? Чи дозволяє така гра будувати зв’язок не лише з персонажами, а й з людьми за столом? Чи це вже інше задоволення — технічне, структуроване, але менш особисте? Власний же досвід, на жаль, був суцільним розчаруванням.

Топ причин, чому мене не можна допускати до влади:

1.

〔 🪶 〕 · · ·

«Двір Ночі забере будь-які ваші таємниці із собою в труну»

Але в чию саме труну — вона навмисне не уточнила.

:: теги: #Цитати #ХронікиГри
:: рольова: #Фейвілд #DnD #НРІ
:: персонаж: #ЧорнаВуаль (Вейл)

〔 🎨 〕 · · ·

Якщо ви коли-небудь будете невпевнені в собі, то можете посилатися на цю ситуацію: я згадала, що не вмію малювати очі вже коли закінчувала малюнок. 👍

Гаразд, насправді, це було випробування для нових пензликів, які мені вчора підкинули. І вони його пройшли на всі десять з десяти. Ще й зайняло скільки часу? Годинку-дві? Шалено пришвидшили процес.

Куби вирішили, що сьогоднішній мій успіх буде в абсолютному провалі.

«Хмм, цікаво, чому у мене не сходить чорнюща гематома на коліні вже шостий день підряд?»

Теж я останні пʼять днів на цих самих колінах: