🎵 Одним словом, якоюсь мірою Chief Xian aTunde Adjuah робить на своїй минулорічній роботі щось концептуально схоже на те, що зробив Shabaka на цьогорічній: максимально заглиблюється в корінну традицію, відмовляючись від служіння західній музиці. Результат у обох випадках виходить пречудовим!

Тож, сміливо рекомендую цю роботу до прослуховування, якщо минулоріч ви з нею розминулись. Особливо рекомендую композиції Blood calls Blood та однойменну з альбомом Bark Out Thunder Roar Out Lightning.

Перша книжка, що потрапила в допис відлунь 💙

В Україні не так часто видають не вузькоспеціалізовані книжки про музику. На моїй пам'яті, останнє подібне видання, навколо якого був хоч невеличкий, але все-таки хайпик – "Як музика стала вільною".

Тепер же є ось це чарівне видання від Темпори. Ця книжка написана з антропологічним підходом в голові, й автор вже на перших сторінках говорить про те, що музика – це специфічно людська річ, в якій є щось, що робить нас людьми (не залежно від того, чи йдеться про традиційну музику, чи про Баха).

Легко можу уявити цю книжку серед найкращого цьогорічного наукпопу. Лише почав читати, але розповісти про те, що вона чудова, хочеться вже зараз. Якщо вам бракувало багатих на спостереження книжок про музику, то "Людина музична" стане чудовим вибором ✨

Якщо ж нонфікшн книжки — не для вас, то ось дві короткі музичні рекомендації.

🌒 Арудж Афтаб ще 31 травня випустила свій найкращий сольний альбом. Він досить близький до джазової музики, але при цьому співачка ніби контролює, щоб кожен інструмент звучав саме так і стільки, скільки потрібно для реалізації її задуму. Усі пісні витримані в тягучій стилістиці персидської музики, але є також кілька пісень англійською. Арудж створила дуже цілісну роботу, що закріплює за нею статус однієї з найцікавіших виконавиць на перетині фольку і ворлд м'юзік.

❤️‍🩹 А ще цієї п'ятниці вийшли дебютні авторські треки Євгена Пугачова, яких особисто я дуже чекав. Це інструментальні композиції, назвами яких (Геноцид відбувається знову, Невідворотні втрати) музикант натякає, що вони створені під впливом війни. Через це у ній багато "(пост)рокових" шматків. Загалом, це якісна робота, що трохи не відповідає моїм очікуванням красивої і затишної музики, якою я уявляв творчість Євгена. Тим не менш, найбільш джазову частину другого треку вчора переслухав багато разів.

Вітаннячка усім 🙌🏼

У мене була тривала пауза від прослуховування музики протягом липня-серпня, і оце нещодавно я нарешті повернувся до музичного дайвінгу. На честь цього публікую для вас добірку з чотирьох свіжих навколоджазових альбомів, які мені сподобались.

🪐 ØKSE – S/T
Сенсація – знайдено послідовників старого звучання Шабаки Хатчінґса! Масштабний саксофон, ритм-секція і цікаві фішечки в стилі хіп-хопу та ексід-джазу 1990-х років. Це дебютний альбом, і деякі треки звучать просто "задовільно", а деякі – розмашисто і вільно. Сподобається тим, хто любить мішанку жанрів, але так само може викликати емоцію "я це вже чув/ла". Choose your side.

🌉 Miguel Zenón – Golden City
А це інша екстрема мого музичного смаку – дуже простий, але такий приємний і свіжий пост-боп, що на перших піснях ледь не застрибує в топ-5 релізів року. Потім стають чутними більш стандартні прийоми для цього жанру, але загальне враження залишається чудовим. Світла музика попри те, що в назвах композицій є сумні референси.

🤍 Oded Tzur – My Prophet
Кілька разів на рік і на ECM щось цікаве виходить! Цього разу це альбом ізраїльсько-американського саксофоніста, в якому, до слова, не так багато саксофона. Натомість багато довгих і плавних композицій із чарівним фортепіано, до яких саксофон доєднується, щоб вплести мотиви близькосхідної музики в традиційне для цього лейблу звучання. Як і у випадку з попереднім артистом, хочу більше дослідити його дискографію.

🎺 Ibrahim Maalouf – Trumpets of Michel-Ange
Ви можете знати Ібрагіма за 10-хвилинною композицією "Бейрут", написаною на початку 2010-х. Втім, мені завжди було важко виділити у його альбом, який був би твором, з якого варто розпочати знаймоство. Тепер же є "Труби архангела Михаїла", на обкладинці якого зображено біг-бенд дідуся Ібрагіма, що грав у 1920-х. Віддаючи йому шану, музикант грає досить "попсовий" арабік-джаз, але після трьох-чотирьох треків ти втягуєшся у нього, і ці ритми засідають у голові. Гарна і тонка робота без претензії на новаторство, але з класним вайбом народного музикування.

Відкритий до ваших рекомендацій в коментарях ✨

🧸 Інформаційне повідомлення: Джеф Паркер анонсував альбом імпровізаційної музики, запланований на 22 листопада.

На платівці буде чотири треки, один із яких вже можна послухати. Це гарна медитативна музика, де "першу скрипку" грає ніжна гітара Джефа 🍃

🖤 marta.kovalchuk випустила LP після трьох років роботи, перерваних війною

Восени 2021 року я з публікацій в музичних медіа дізнався, що Марта почала сольну творчість. Мене неймовірно вразив її здвоєний лайв на пісні "16м 5в" та "Ні", у яких лірична героїня розповідає історію стосунків з військовим і моменту, коли "любов зникає", і вагітна жінка мусить зрозуміти, що їй робити 💔

Тоді, навесні 2021, ці дві пісні для мене піднесли Марту до рівня однієї з найкращих незалежних артисток України. Я почав переслуховувати її старі роботи в складі гурту iamyou та чекати на реліз, який би з'єднав її пісні у цілісну історію.

І ось тепер, із вимушеною перервою, спричиненою війною, Марта нарешті зібрала усе, що хотіла сказати, у 55-хвилинний 20-трековий альбом. Сьогодні зранку встиг його послухати, і готовий ділитись враженнями 👇

✊🏻 Передовсім, ви маєте знати, що Марта – переконана незалежна артистка, яка завжди любила намішувати усякі шугейзи, тріп-хопи і пост-роки у один флакон. І альбом "Присвята" теж не став винятком.

Тут можна почути багато музичних жанрів від чогось схожого на гіперпоп до альтернативного року. Мені ця суміш здалася не до кінця гармонійною, але жанрові позначки – це не найголовніші ознаки цієї роботи.

Значно цікавіше, що з 20 треків близько 9 – це "скіти", у яких Марта розповідає слухач(к)ам про своє сприйняття того, як створювався цей альбом. Вони зроблені в концепції "мультивсесвіту", сенс якого полягає в тому, що Марта повинна написати пісню, яка врятує світ 🌌

Саме так вона підписала один із синглів, що передував виходу альбому ще до 24.02.22. І тут ми нарешті дізнаємося всі подробиці цього міфу: в скіті "Пояснення перше" невідомий оповідач ділиться, що відносини Марти з творчістю здавна були нездоровими, і через це вона пішла на експериментальну терапію, в ході якої у неї і виникло це пояснення про те, навіщо їй потрібні чотири відверті струни.

🙏🏻 Платівка закінчується тим, що в останньому скіті голоси промовляють до Марти, що вона змогла написати ту саму пісню. Отже, життя переосмислено, і внутрішня перемога здобута – так само, до речі, закінчувався дебютний альбом Стаса Корольова, який також зачіпав подібні теми.

Зрештою, чому варто послухати альбом Марти? Я не хочу казати невиправданих компліментів; правда в тому, що цій роботі дещо бракує "чистого мистецтва" – більш вивіреної жанрової формули, більш вишуканої реалізації "мультивсесвітного" сюжету (a.k.a роздумів, що означає бути музиканткою) в текстах пісень.

👀 Але я все-таки скажу, що "Присвяту" варто послухати, тому що вона досить тонко передає жіночі досвіди, пережиті її героїнею. В цій сновидній атмосфері Марта багато ділиться тим, як переживається аб'юз, фізична втрата коханої людини й закінчення молодості, що була паливом, завдяки якому життя рухалось вперед.

Саме ці акценти платівки, зрештою, є найціннішими. І якщо вони вас зачеплять, ви зможете додати собі в плейліст кілька дуже щирих пісень, або навіть – переслухати усі попередні роботи Марти, і надіслати цим незалежній артистці промінчики підтримки 🌞

Щасливий, що вона розповіла свою історію. А чи стала вона "видатним мистецьким твором" – не так вже й важливо, насправді. Бо якось мірою слухачі та слухачки теж рятують світ, коли віднаходять у творчості інших щось невимовно цінне для себе

П.С. на ютубі Марти разом із піснями викладено кілька красивих анімацій. І при цьому вона, як трушна незалежна артистка, майже напевно не розсилала ніяких прес-релізів чи усього такого. Тож давайте "насипемо" їй трошки переглядів!

Mount Eerie - Night Palace (2024)

Не приховую що я фанат Філа Елверума, разом з тим не всі його роботи мені ДУЖЕ подобаються. Але коли вже подобаються то так, що я в захваті. Так вийшло і з Night Palace, який я полюбив одразу з listening party, яку Філ влаштував на бендкемпі у середу.

Альбом, як це часто буває у mount eerie або microphones, дуже довгий - майже півтори години, містить купу ідей, замальовок, звуків і так далі. Я по-справжньому кайфую від творчого процесу і підходу до сонграйтінга у Філа, бо він не боїться деякі пісні розчиняти у текстурах дісторшна (що само по собі прекрасно звучить, просто як звукова хвиля), в деяких грати майже нойз-панк і вставляти семпли з біг лебовскі або Куросави - або навіть бек-вокал своєї померлої дружини Женев'єви, в деяких - лишати буквально одну акустично гітару. І що найбільш дивне тут - все це ідеально працює загалом. Альбом відчувається як єдине ціле і заскучати, слухаючи Night Palace, неможливо. Ну ок - принаймні мені особисто неможливо.

Окремо ще раз підкреслю наскільки класна робота пророблена зі звуком тут. Хоча це типу і лоу-фай і хоумрекордінг, майже кожна пісня по-своєму цікаво звучить. Але найголовніше що за звуком, концептом і міфологією своєї творчості, Філ не забув як писати пісні. Huge Fire, Breaths, I Saw Another Bird, Wind & Fog, Myths Come True, Co-Owner of Trees - можна довго перелічувати.

Словом, для мене це, мабуть, головний претендент на альбом року. Альбом який хочеться слухати й шукати в ньому щось нове.

https://pwelverumandsun.bandcamp.com/album/night-palace

🤍 Рубрика очевидних рекомендацій: джазовий альбом на тверду вісімку з десяти

Вийшов ще у травні, але, можливо, не вистілив за межами своєї бульбашки. Чудова медитативна музика, яка не забирає багато сил і не вимагає уваги до кожного свого пуанту.

Обов'язково включіть, як не матимете, що слухати 🙂

🗞 Триптих про EP-шки, випущені наприкінці року

Renie Cares — la princesse lointaine

У Renie Cares був хороший рік: після випуску LP вони зробили симпатичну "Дюшеску", зняли дуже естетичний кліп на "Кричу", а тепер ще й підсумували цей період мініальбомом.

🌚 На EP гурт продовжує свої пошуки, роблячи своє звучання більш експериментальним і менш наближеним до поп-музики. Також ці пошуки стосуються і ліричної героїні Ірини, яка продовжує намагаєтися пояснити світ довкола себе та всередині себе за допомогою метафор.

Примітно, що у піснях "Віддаленої принцеси" немає настільки чітких поділів на приспіви та куплети, як на дебютній роботі гурту. Наприклад, "Деліре" починається одразу з високого напруження, яке майже не стихає до кінця пісні.

🌺 Це усе ніби збільшує "мистецькість" твору, який ми отримуємо наприкінці – аж до того, що це EP важко повністю осмислити за одне прослуховування. Тому що й історія героїні Ірини – складна; наприклад, дуже промовиста двозначність у рядках "кошмари – це твоє обличчя під різними кутами". Зрештою, це було і в попередніх піснях гурту, не остання чеснота яких – великий потенціал до проживання в головах слухачів/ок.

Загалом, слухаючи "Віддалену принцесу" я зловив себе на думці, що вона в чомусь близька до вайбу Vivienne Mort. Тому, можна припустити, що в подальшому Renie Cares буде розвиватися в тому ж "естетському" ключі. Класно, що у нас є такий проєкт 🤍

Ivan Humorezka – Великі закриття

Мені здається, що після цієї ЕР я нарешті зрозумів щось про творчу особистість Івана.

😇 Якщо коротко, то він – це ніби музикант 1970-х, якому хочеться мати багато свободи для творчості й втілення себе у ній. Інакшими словами, творчість Івана якось мірою пов'язана з його "внутрішньою дитиною", яка шукає самовираження і визнання. Саме звідси постає ось ця грайливість, притаманна пісням Івана.

На цьому альбомі таких дві: "Не очікуйте забагато від кінця світу" й "Магеллан". У першій – світла іронічна рефлексія про сучасність і кінечність існування, а у другій – переспів романтичної історії з дитячих енциклопедій про "відкриття духовних островів" та смерть від рук "дикунів".

🍂 Зрештою, значно більш важливими в цій роботі є саме теми власної конечності, визнання та відчуття себе у світі. Магеллан помирає, але він устиг зробити своє відкриття, а ліричний герой відчуває, що може не встигнути.

"Дуже боюсь, що коли я помру, ніхто не співатиме більше, як я", – співав Іван раніше. "Великі закриття" продовжують цю димку, ділячись тим, що може відчувати людина, яка потенційно може загинути ("У пошуках вкраденого часу").

🦆 На жаль, кінець у мініальбомі – дещо філерний: "Невдачі" та "Київ" не дуже вдалі на рівні вислову (хоча у перших є цікаві музичні рішення). А завершальний трек – це 8-хвилинна християнсько-будистська мантра, непогано зроблена, але стилістично сильно відмінна від решти альбому.

В цілому ж, можна підсумувати, що в своїх найкращих моментах "Великі закриття" чіткіше окреслюють основний вектор музики Івана (яка "прогресивізується" і "синтезаторується"). У цієї роботи є доволі очевидне висловлювання, але їй бракує настояності й викшталтуваності, щоб нарешті пробити нішу, в якій застряг Іван.

Сподіваюсь, що у нього вийде це зробити у майбутньому ✊🏼

nearr – Довільні структури

Ще один DIY-артист, якого можна представити хот тейком про те, що він грає музику, яка скоріше сподобається аудиторії "Неформату", ніж аудиторії "Слуха".

😎 "Довільні структури" – перша україномовна робота раніше one-man-band'у Едуарда, до якого, як він сам розповів у подкасті "Галас", приєдналася ціла низка запрошених музикантів.

Завдяки ним мініальбом суттєво відрізняється від того, що робив nearr у попереднє десятиліття, коли його релізи були ще більш DIY-ними. Тож жарт про те, що ця робота повністю вписується в контекст "харківської сцени" незалежної музики (гурт "Смеющийся тигр"), є дуже правдивим.

❄️ На мініальбомі – 4 треки, один із яких – власне, "Довільні структури" – розтягувся на 10 хвилин. Майже всі вони зроблені в холодній дрім-поповій стилістиці (з додаванням арт-року), яка гарно резонує із задуманим та інтровертним наративом історії.

Можливо, єдиний недолік цієї роботи для мене в тому, що вона вийшла трошки монотонною (що є логічним наслідком жанру та DIY-бекграунду артиста). Але попри це, "Довільні структури" – це справжній подарунок для "м'юзік ньордів", яким нудно слухати "зрозумілу" музику.

Тож якщо ви один із них, цей реліз цілком імовірно вас зачепить і спровокує на подальше дослідження дискографії nearr 💡

🥲 Що ж, настав час для підсумків року

Влітку був момент, коли мені здавалось, що я більше не буду робити музичні огляди. Можливо, це була не така вже й погана думка, але згодом, щойно у мене з'явилися сили, я спробував повернутися до цієї справи.

Зрештою, за 2024 рік я прослухав приблизно 130 альбомів. Щоправда, більшість із них – в межах 1 або 2 разів. Це призвело зокрема до того, що деякі цікаві релізи я просто відмічав як "прослухані", так і не сформувавши про них свою остаточну думку 🦉

Отже, те, що я зібрав у свій перелік, є очевидно неповним, і я відчуваю, що якби після грудня був іще один місяць 2024-го, то я знайшов би ще 20-30 платівок, про відзначення яких мені було б варто подумати.

Але тим не менш, усвідомлюючи всі вади своєї добірки, я все ж таки сподіваюся, що зможу завдяки їй перепродати вам щось цікаве. Тож лишаю на вибір:

📝 текст
🎵 плейліст