Ми живемо в добу повідомлень, де вібрація у кишені викликає більшу тривогу, аніж особисті переживання.
Сім хвилин затримки потяга — трагедія. Кава не того смаку — день згублений, а настрій зіпсований.

Кілька години без інтернету — апокаліпсис. А от коли помирають мрії — тихо, без істерик, без жалоб, ми навіть не підводимо очей.
Плачемо через тріснуте скло телефону, але не ридаємо, коли тріщить власна гідність. Ми ставимо фільтри на лице, та не ставимо меж. Ховаємо синці під косметикою, а тріщини в серці — не помічаємо. Ми живемо в світі, де єлейна посмішка важливіша за її відсутність.




Заглуши гамір, послухай себе. І руш у той бік, де страшно. Бо саме там — справжнє; єдине, що варте твоєї відповіді.