З річницею проголошення «незалежності» хуєсоси

@privatnamemarnya

Was checking some old archives of NatSoc Germany, and found this photo inside of the folder named "Ostführer". Hide this from libtards.

Українці така жорстока нація, що стріляють лавою по ворогам

"Люди, які носять піксель...

Колись я був знайомий із одним священником.

Він казав, що в Біблії можна знайти все, що завгодно. Що там описані різні моделі поведінки для подібних ситуацій. Що свобода вибору залишається за людиною – і все визначається тим, де ми залишаємо в книзі свої закладки.

Знаєте, цей принцип працює й щодо армії.

Адже в нас теж можна знайти все, що завгодно. Героїзм та егоїзм. Сміливість та бюрократію. Самопожертву та байдужість. На всіх однакова форма, але під нею різні люди. І твоя розповідь про армію залежатиме від того, де саме в побаченому і пережитому ти розставлятимеш свої закладки.

шлейф власної біографії, тилової професії та сімейної історії. Пасажири будь-якого автобуса, на якому ви їдете на роботу, цілком могли б бути вашими товаришами по службі зі взводу. Нехай вас не вводить в оману наша форма. Вона може бути на кожному.

В наших обличчях мало епічності. Коли про цю війну зніматимуть фільми, ми не пройдемо кастинг навіть до масовки. Нас зіграють лауреати премій та звань, а ми, сидячи у залі, обговорюватимемо неточності сюжету. Просто нам випало жити в найбільш суб'єктний період історії власної країни. Підсумок нашої війни визначить правила, за якими житиме континент. І ці правила просто зараз переписують люди, з якими до війни ви ходили одними й тими самими вулицями.

Армія подарувала кожному можливість стати частиною чогось більшого. Частиною історії, яку вивчатимуть. Частиною процесу, про який напишуть книги. Армія дає можливість бути співавтором подій, які врівноважують уявлення про добро і зло, що похитнулися.

"А що ти робив під час війни?". Мабуть, саме так звучатиме головне запитання нашого майбутнього. І навіть якщо ви не плануєте його собі ставити, швидше за все, вам його ставитимуть ваші діти. Одні наші друзі стануть вулицями. Інші – пам'ятниками. Треті писатимуть мемуари, в яких згадуватимуть саме те, на чому вони заздалегідь розставили закладки у своїй пам'яті.

Майбутні покоління нас обов'язково звеличуватимуть – щоб дуже повсякденні ми відповідали масштабу наших подій. Але ті, хто живе одночасно з нами, знають правду. Ми нічим від вас не відрізняємось. Ми такі самі, як ви. Тільки втомлені, неголені та зосереджені. Які до того ж можуть розповідати різне про одне й те саме.

Бо армія справді як Біблія. У ній можна знайти все, що завгодно.

Навіть себе"

Автор: Павло Казарін, журналіст, солдат ЗСУ.