короткий підсумок безпекової конференції )

...А на ранок люди вмикали свої міста
І жили у них, скільки й зозуля не накує,
Щоб одного разу не пережити свого кота -
Як там він, жирна пухнаста дупа, тепер жиє?
Але доти люди писали собі листи,
Замість марок клеїли дурня і панночок,
І здавалося їм, що час назавжди застиг,
Ніби прикритий долонею сірничок.
І жили як жилося, як Бог на душу поклав,
І вживали вдячно їжу свою пісну
Покоління тих, хто вірили в peace and love,
Доки, зрештою, не поїхали на війну.
А що звідти вертатись не кожному до снаги -
Можна довго і марно плескати язиком.
Безкінечне джерело ендорфінів - це вороги,
Їхні трупи пахнуть солодко до оском.
І коли понад всесвітнім боєм летить зола -
Неминуче сліпнеш і сивієш до часу.
І говориш Богові: дивні твої діла,
Як же я, бл#дь, усе це тепер знесу?
Все життя моє було писане між цих рядків,
А ти мене тепер ніби мордою об паркет.
Але Богові наплювати на слабаків -
Його діти часом зносили й не таке.
Він на тебе мружиться, затягується, кашляє в бороді,
І говорить, озираючися на ці плаї:
Твого кота взяла собі жінка, яка тоді
Не любила тебе ще так гостро, як ти її.
@Бик Олексій