Ось і резульат нещодавньої перепалки міністра закордонних справ Польщі Радослава Сікорського із Ілоном Маском.

Польща тільки що передала Україні додаткових 5 тисяч терміналів Starlink.

Загалом, із понад 50 тисяч терміналів, яке Україна отримала від закордонних партнерів, майже 30 тисяч доставила саме Польща, яка також оплачує їхню безперебійну роботу.

Ілона важко любити, ну поки що його інтернету знайти замінника теж важко.

https://tsn.ua/ukrayina/ukrayina-otrymala-terminaly-starlink-vid-polshchi-fedorov-skazav-kudy-yikh-peredadut-2801093.html

Щойно повернувся із США. Цього разу провів там тиждень, спілкуючись, з очевидних причин, переважно з консерваторами. Завезли у Держдеп та у всі провідні аналітичні центри консервативного табору наш звіт щодо теорії перемоги України.

Дуже велика зацікавленість у дискусії про Україну, Росію та ширше — про безпеку в Європі.

Ну, чесно, висновки вже не такі втішні. Ті, хто має бодай якийсь вплив на команду Трампа і формує її світогляд, без прикрас визнають, що російська загроза — це проблема, створена Західною Європою через її політику роззброєння, тож і вирішувати цю проблему має Західна Європа, а не США.

Ті, хто прихильніший до трансатлантичної співпраці, визнають, що Європа опинилася у складному становищі — адже загроза з боку Росії зростає, участь США в європейських справах зменшується, а політика Трампа, замість Європі економічно допомагати, лише їй шкодить.

Чи означає це, що США виходять із НАТО? Абсолютно ні, і всі згадки про створення будь-яких альтернативних структур безпеки тільки дратують американських колег.

Але відповідальність за стримування Росії і допомогу Україні США перекидають на Європу. Найпоширеніша ж відповідь американських консерваторів — це не наша проблема, нас це не хвилює, нехай Європа сама з цим розбирається, ми маємо справу з Китаєм.

"Думайте, як забезпечити собі безпеку без присутності США в Європі, поговоримо про це наступного разу" — нібито в рамках експертної дискусії, але доволі чітко дали нам зрозуміти знайомі із державних органів.

"Обирайте — або зі США, або з Німеччиною" — сказав у свою чергу інший наш добрий знайомий, добре знаний також, до речі, в Україні.

Ось, такі часи.

Нам тепер у Варшаві доведеться задуматися над цією дилемою. І відповідь, як на мене, зовсім не буде очевидною.

Згодом - більше.

Міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський виступив сьогодні у парламенті зі щорічною промовою щодо напрямів зовнішньої політики Польщі.

Сказав всього багато, тут наводжу найцікавіші моменти.

З польської точки зору спостерігаються чотири небажані тенденції:

-поділ світу на сфери впливу замість сфери союзів;

-відмова від глобальних норм на користь права сильнішого;

-послаблення міжнародних організацій на користь двосторонніх відносин, що базуються на транзакційному підході;

-дезінформація, яка прирівнює правду до брехні.

За таких умов, чотирма основними цілями зовнішньої політики Польщі, за словами Сікорського, є:

👉 Зміцнення обороноздатності європейських країн і взяття Європою більшої відповідальності за безпеку її найближчого оточення

👉 Збереження єдності та трансатлантичної співпраці, зокрема тісної співпраці зі США

👉 Захист світового порядку, заснованого на міжнародному праві

👉 Конструктивний діалог із країнами Глобального Півдня.

Сікорський багато сказав також про Україну. Отже, Польща виступає за:

-довгострокову підтримку для України та її відновлення;
-збільшення тиску на Росію; -притягнення Росії до відповідальності за розв'язання війни;
-конфіскацію російських активів.

Із початку повномасштабного вторгнення, Польща надала Україні 45 пакетів військової допомоги на загальну суму близько 4 мільярдів євро та вже готує наступний пакет допомоги.

Повний текст виступу Сікорського за посиланням:

https://www.gov.pl/web/dyplomacja/informacja-ministra-spraw-zagranicznych-o-zadaniach-polskiej-polityki-zagranicznej-w-2025-r

Сьогодні в уже неіснуючому селі Пузники в Україні розпочинаються перші за десятиліття ексгумаційні роботи польських жертв Волинської різанини. Після років політичних суперечок нарешті вдається зробити крок уперед у цій надзвичайно важливій для польсько-українських відносин темі.

Звісно, не всім це до вподоби — нещодавно в Польщі на одному з українських місць пам’яті з’явилася табличка з відверто провокаційними написами. Варто очікувати більше таких провокацій по обидва боки кордону, аби знову посварити польських і українських політиків.

Хотілося б, щоб цього разу нам усім вистачило як холодної крові, так і терпіння.

Так, на превеликий жаль, ця тема точно з’явиться в польській президентській кампанії із виразним антиукраїнським підтекстом, але не варто її перебільшувати. Хто дивився нещодавні передвиборчі дебати в Польщі, той знає, що зовнішня політика там фактично не відіграє жодної ролі. Усе крутиться навколо внутрішньої політики.

Хочеться більше добрих новин з польсько-українського фронту в ці буремні часи.

https://x.com/michaldworczyk/status/1915298506052423772?t=JuFoQV2iNM-bAC-hcMas

Є така сфера польсько-українських відносин, яка мало кого цікавить, тому що не викликає негативних емоцій, як історія чи сільське господарство, проте вона критично важлива для майбутнього України - це енергетика.

Відтоді як польський концерн ORLEN у березні цього року підписав з Нафтогазом меморандум про співпрацю щодо постачання газу в Україну, обидві компанії вже уклали три угоду - фактично менш ніж за два місяці. Україні вкрай потрібні ці поставки, бо запаси газу впали до найнижчого рівня в історії - сховища заповнені трохи більше ніж на 2%.

Мало хто вже пам’ятає, що саме Польща навесні 2018 року розпочала екстрене постачання газу в Україну, коли Газпром перекрив трубу. І це лише один із багатьох прикладів послідовності польської політики щодо України, яка - винятково у Польщі - практично не змінюється з приходом нових урядів. І це добре.

Шкода тільки, що й у цій сфері ми також змарнували багато часу. Я вже й не згадаю, скільки років велися розмови про розширення транскордонної енергетичної інфраструктури між Польщею та Україною. Ну, реально ми нічого не зробили, тому що Україна так і не була зацікавлена - ось, були ще газопроводи зі Словаччиною та Угорщиною. Тож тепер, коли потрібно терміново імпортувати газ із США, цієї інфраструктури на польсько-українському кордоні може виявитися недостатньо.

https://www.orlen.pl/pl/o-firmie/media/komunikaty-prasowe/2025/Kwiecien-2025/orlen-i-naftogaz-wzmacniaja-wspolprace-przy-dostawach-gazu-do-ukrainy

До Києва прибула "велика четвірка". Лідери Німеччини, Франції, Польщі та Великої Британії. Хто слідкував за моїми попередніми коментарями, той знає, що я дещо скептично ставлюся до цього формату. Його називають коаліцією рішучих, ну поки що вони більш рішуче налаштовані все обговорювати, ніж реально діяти. Тому чекаємо на результати цього візиту до Києва.

Наразі варто подивитися на цей формат четвірки з іншого боку. До Києва прибули лідери, які розпоряджаються чотирма найбільшими оборонними бюджетами у Європі. Отже, давайте будемо звертати увагу на їхні рішення щодо фінансування закупівлі зброї для України та подальшої оборонної співпраці.

Далі буде.

https://x.com/AndriyYermak/status/1921082418288615802?t=I8jE4L5RPKmng9SFdvQQj

Польща відкликала згоду на діяльність російського консульства в Кракові через докази того, що Росія відповідальна за масштабну пожежу в торговому центрі "Marywilska" у Варшаві.

Пожежа сталася у травні минулого року. Щодо неї циркулювали різні гіпотези, в тому числі й про сутички місцевих кримінальних угруповань. Однак від самого початку серйозно розглядалася також версія про російський слід, оскільки в центрі знаходився великий хаб із надання гуманітарної допомоги Україні.

Зараз уже слідство встановило, що саме підпал став причиною інциденту, і це було зроблено за вказівкою з Москви.

Ну, я зверну увагу на дещо інше. Частину причетних вже затримано - і це якраз громадяни України.

Це вже не перший, та навіть не другий випадок, коли польські правоохоронні органи затримують українців, які працюють на російські спецслужби. У минулому затримані, серед іншого, планували підпали об'єктів та диверсійні акції, вели розвідку військових об'єктів та слідкували за логістикою постачання західної зброї через Польщу в Україну.

Нашим спецслужбам слід було б докласти більше зусиль, перш ніж це стане політичним питанням у Польщі.

https://suspilne.media/1015621-polsa-zakrivae-genkonsulstvo-rosii-u-krakovi/

Приїхали сьогодні у Штаб-квартиру НАТО в Брюсселі. На закритій зустрічі будемо презентувати мій звіт про визначення української перемоги у війні з Росією.

На добрий день нас попередили, щоб все таки краще не говорити про "перемогу України". Знаєте, припинення вогню, заморожування конфлікту ще припустимо. Але так зразу щоб перемога? Це, мовляв, може відштовхнути деяких союзників.

Як на мене, ці люди ніколи нічого не навчаться. Пам'ятаю, як мене українські змі питали, що може стати геймченджером у війні. Сказав - зміна менталітету у наших західних колег.

Щож. Нам своє робити.

Давайте трохи про польські президентські вибори.
У першому турі з незначною перевагою 31%-29% перемагає мер Варшави Рафал Тшасковський (нинішня правляча сила) над головою Інституту національної пам’яті Каролем Навроцьким (формально незалежний кандидат, фактично пов’язаний із попереднім урядом).
Отже, гра починається знову, і результат другого туру повністю відкритий.
Вибори показали, що наближається зміни покоління в Польщі. Серед наймолодших виборців найкращі результати здобули Славомір Менцен (тобто молода правиця) та Адріан Зандберґ (тобто молода лівиця). Тшасковський і Навроцький здобули перемогу переважно завдяки голосам покоління 50/60+. Польщу скоро чекає велике переформатування політичної сцени. Понад двадцятирічний дуель між 'Платформою' та 'ПіС' входить у завершальну фазу. Для багато кого це і є останній великий політичний бій.
Саме тому ці вибори мають для Польщі таке велике значення. Їхня справжня ставка - не президентське крісло, а повнота влади в Польщі на найближчі роки. Тому і дострокові парламентські вибори, залежно від результатів другого туру, цілком можливі.
Доволі хороші виборчі результати Менцена та Брауна вписуються в загальноєвропейський тренд зростання правих. Не так, що польське суспільство зміщується вправо - польське суспільство і так здебільшого консервативне. Це радше тому, що праві змогли ефективно використати суспільне невдоволення політичним істеблішментом. Ніщо не допомогло польській правиці зростати так, як пандемія COVID-19 і пов’язані з нею економічні й соціальні обмеження. Правиця сьогодні - це бунт молодого покоління проти політкоректності.
Багато вказує на те, що також у Польщі правица йде до влади. Хоча у польській правиці є одна значуща відмінність - при своєму скептичному ставленні до України, вони все таки антиросійські. Багато із них навіть ще більше ніж відомі всім польські політики.
Виборча кампанія зосередилася у більшості на внутрішніх питаннях. Найкраще це ілюструє перелік тем, підготовлений для дебатів перед другим туром: безпека, економіка, соціальна політика, міжнародна політика, охорона здоров’я, світогляд. Навіть якщо в кампанії і з’являлися міжнародні теми, як міграція чи політика США, то їх значення лягало в контексті польської внутрішньої політики. Значна частина антиукраїнської риторики, яка також з’явилася, звучала саме в цьому контексті. Українська сторона непотрібно час від часу сама давала привід, особливо маючи гіркий досвід виборчої кампанії у США.
Президент у Польщі за своїми повноваженнями ні в чому не дорівнює українському відповіднику. Але в польській політичній традиції так склалося, що саме президент бере на себе активну роль у політиці щодо України. Так робили Кваснєвський, Качинський, Коморовський і Дуда. Тож має значення для України, хто стане президентом Польщі, хоча й не варто це переоцінювати. Зовнішню політику в Польщі все таки формує уряд. Президент може іноді ставити палки у колеса, якщо дуже захоче.
Як Тшасковський, так і Навроцький виступають за підтримку України у війні з Росією. Зате обидва будуть жорсткими співрозмовниками у спірних питаннях економіки та історії. Я про це неодноразово писав, що у польсько-українських відносинах вже немає повернення до "медового місяця" 2022 року. У політичному істеблішменті Польщі закріпилося переконання, що допомагаючи Україні можна лише втратити політично. 'Платформа' вважає, що програли президентські вибори 2015 року через візит Броніслава Коморовського до Києва. А 'ПіС' - що програли парламентські вибори 2023 року через зернову кризу з Україною. З цього приводу усі основні політичні сили у Польщі виступають сьогодні за транзакційний підхід до відносин з Україною.
Я б не нарікав на транзакційні польсько-українські відносини. Наступний польський президент ніяк не буде антиукраїнським, як пишуть деякі не надто розумні українські ЗМІ. Він буде боротися за польські інтереси і з ним можна буде без перешкод домовлятися. Зате на горизонті таких кандидатів у Польщі уже видно. Може виявитися, що через десять років нам навіть про транзакційні відносини треба буде домовлятися.

Тимчасом, як повідомляє ГУР МО України, Президент Польщі Анджей Дуда нагородив начальника ГУР Кирила Буданова Золотим Офіцерським Хрестом ордена “За заслуги перед Польщею” - це одна із найвищих польських нагород для іноземців.

Разом із тим, Кавалерським Хрестом ордена “За заслуги перед Польщею” відзначено було заступника начальника ГУР Вадима Скібіцького.

https://news.1rj.ru/str/DIUkraine/6038

Валерій Пекар пише, що з українського дискурсу зникло слово "перемога", і що це погана новина для українського суспільства, яке таким чином втрачає відчуття майбутнього. Тому що, як він пише, неможливо потрапити з пункту А в пункт Б, якщо його розташування невідоме.

Я з Паном Валерієм абсолютно погоджуюсь. А тому і слід сказати, що на умовному Заході, серед партнерів (хоча не всіх, будемо чесними), дискусія про українську перемогу так і триває. Точніше - про визначення української перемоги, а згодом уже про сформування відповідного плану дій.

З цього приводу я хотів поділитися власним баченням цього питання, яке я нещодавно виклав для Польського Інституту Міжнародних Справ у Варшаві. Цей звіт я презентував уже у Вашингтоні, Брюсселі та Берліні. І як не дивно, найбільший інтерес він викликав саме у столиці США, у тому числі серед адміністрації Дональда Трампа та близьких до неї людей.

На мою думку, відсутність чіткого визначення української перемоги так і була (і все ще залишається) однією із найбільших проблем на шляху до більшої заангажованості партнерів у допомогу Україні. Демократичним урядам дедалі важче заручатися суспільною підтримкою для подальшої допомоги, не пояснюючи своїм виборцям, до якої мети ми прямуємо.

Дозволяю собі невипадково відмітити Пана Валерія, адже саме його інтерв’ю про післявоєнні сценарії для України деякий час тому спонукало мене до написання цього звіту.

https://pism.pl/publications/defining-ukraines-victory

Здивовані результатом виборів у Польщі? Надіюсь, що ні. Ще у січні, будучи у Києві, я казав українським колегам, щоб краще підготувалися саме до цього варіанту. Так і приїхали.

Нагадаю, що я написав після першого туру виборів - зовнішню політику у Польщі веде уряд, не президент, але у політиці щодо України президент все таки завжди відіграв важливу роль.

Для України це абсолютно не означає жодної катастрофи. Натомість це означає, що прийшов уже час побудувати прагматичні, транзакційні двосторонні відносини із Польщею. До речі, таку позицію займає не лише Навроцький, але також Тшасковський.

Більше коментарів трохи згодом - давайте спочатку подивимося, як розвиватиметься політична ситуація в Польщі.

Зате сьогодні заохочую прочитати мою статтю ще із осені 2021 року, щоб краще зрозуміти, у якому напрямку ми рухаємося в польсько-українських відносинах.

До речі, Президент Зеленський вже привітав новообраного Президента Навроцького із перемогою.

Все буде добре!

https://censor.net/ua/blogs/3302845/ne_velik_alyansi_a_povsyakdenna_spvpratsya

Новообраний Президент Польщі Кароль Навроцький відповів на привітання із Києва:

"Шановний Президенте Зеленський, дякую за Ваше повідомлення. Із нетерпінням чекаю на продовження партнерства між нашими країнами, заснованого на взаємній повазі та розумінні. Вірю, що для цього потрібен не лише добрий діалог, але й вирішення застарілих історичних питань. Польща була й залишається найсильнішим союзником України в боротьбі проти російської агресії, жодна інша нація не розуміє цієї загрози краще за нас. Сподіваюся, ми й надалі працюватимемо разом заради спільного блага, примирення з минулим і побудови безпечного майбутнього".

Прагматична політика, заснована на спільних інтересах у сфері безпеки - ось це, за що виступає новий польський президент.

https://x.com/NawrockiKn/status/1929876216426717589?t=FhM_WF87zmpxvTD10yjAKA&s=19

Сказав декілька слів про новообраного президента Польщі Карола Навроцького у розмові із Укрінформ:

https://www.ukrinform.ua/rubric-polytics/4000527-vidnosini-kieva-i-varsavi-za-prezidenta-navrockogo-ne-zminatsa-polskij-ekspert.html

Виступав учора у Берліні на Польсько-Німецькому форумі. Цей майданчик відновили після семирічної перерви, по-багатому, уже в новій будівлі посольства Польщі в Німеччині, у присутності кількох сотень учасників. В Німеччині з'явився новий уряд, і багато хто сподівається, що німецька політика нарешті зміниться. Що ж.

Мене посадили в панельну дискусію разом із новим німецьким міністром у справах Європи. Ну, я йому чесно сказав, що фактично німецьким міністерством, яке відповідальне за європейську інтеграцію України, сьогодні являється не він, а компанія Rheinmetall. Бо спочатку Україна має виграти війну з Росією і тільки тоді можна буде вести довгі переговори про абсолютно другорядні речі, на кшталт якихось там квот на молоко чи сир.

Не скажу, щоб пан міністр був особливо вражений. Щоправда, він не образився на цю ремарку про Rheinmetall, але вставив свої три копійки. Мовляв, поляки мають бути більш реалістичними, Україна ще далека від виконання критеріїв членства у ЄС і там ще інші свої дипломатичні фрази, але меседж чіткий для того, хто вміє читати між рядками.

Я не покладаю жодної надії на новий німецький уряд. Із Берліна я виїхав ще більш переконаним у тому, що зміни німецької політики не буде. Берлін зовсім не хоче приєднання України до ЄС, але, звісно, не скаже цього вголос, бо так не прийнято. Тож Німеччині зручно ховатися за спинами угорців, які це розширення блокують.

А потім, уже вертаючись назад, відкриваю новини і бачу, що Єнс Пльотнер - той самий геній радник Меркель, Штайнмаєра і решти, автор нормандського формату, формули Штайнмаєра та інших блискучих ідей - щойно був призначений на високу посаду в Міноборони Німеччини.

Як кажуть, спочатку треба щоб все змінилося, щоб все залишилося по-старому.

На вихідних у Києві перебувала - без перебільшення - найбільша в історії польська бізнес-делегація. Її очолив міністр розвитку та технологій Кшиштоф Пашик, а супроводжували його, між іншими, голова парламентського комітету закордонних справ Павел Коваль, голови трьох східних регіонів Польщі, представники керівництва найбільших польських держпідприємств та господарських об’єднань. Усього - близько 50 осіб.

Я часто тут писав, що нинішній польський уряд зосереджений на економічних питаннях. Якщо хтось хоче привернути його увагу - треба говорити мовою бізнесу. Саме підприємці та середній клас є головним електоратом партії Громадянська платформа. Бізнес-середовище могло б стати ефективним посередником, тим більше, що польські компанії є одними із найбільших інвесторів в Україні. На жаль, цей потенціал досі залишається невикористаним. З багатьох причин, до речі, про які ще можливо доведеться написати наступного разу.

https://x.com/MRiTGOVPL/status/1933794642463514785?t=j6aqcSwtnYtigSetm9SRfw&s=19

На сьогоднішній день Польща є найбільшим у Європі тренувальним центром для українських військових. Майже 40 тисяч українських військовослужбовців пройшли підготовку саме у Польщі. Цифра, ймовірно, була б дещо більшою, але угорські колеги послідовно перешкоджають усім ініціативам щодо України на рівні ЄС. Особливо всім військовим ініціативам.

До речі, історія цієї місії дуже показова. Знаєте чому там два командування, одне у Польщі, друге у Німеччині? Тому що наші німецькі друзі до самого кінця блокували створення цієї місії. Закінчилося великою перепалкою в Брюсселі між польським і німецьким послом в ЄС - німець на зустрічі кричав, що Польща штовхає ЄС до війну з Росією, і цього полякам дозволити категорично не можна. Коли уже з'ясувалося, що Німеччина опинилася в меншості, а більшість країн ЄС все таки хотіли, щоб місія була створена, Німеччина зажадала створення другого командування у себе вдома, щоб контролювати цих непокірних поляків. Ось так ми іноді і розважаємося із західними «союзниками».

З другого боку, варто радіти і тому, що є. Тому що, для прикладу, така собі ідея українського легіону у Польщі якраз і провалилася. Серед українців, які проживають у Польщі, особливого бажання вступити у лави ЗСУ не виявилося.

https://x.com/novapolshcha/status/1934899988510671254?t=2oahxRjpERqT6XQi-wBXNQ&s=19

Українські ЗМІ вже встигли прокоментувати свіжі польські соцопитування, тож тепер спокійно зроблю це я.

Почнемо з результатів опитування. Тобто чи повинна Польща:

👉 підтримувати Україну на міжнародній арені – 52% за, 29% проти

👉 підтримувати вступ України до НАТО – 37% за, 42% проти

👉 продовжувати економічну підтримку України – 35% за, 44% проти

👉 підтримувати вступ України до Європейського Союзу – 35% за, 42% проти

👉 відправити військових до України в рамках миротворчої місії – 15% за, 64% проти.

Несподіванка? Частково так, частково ні - особливо якщо розуміти ширший контекст нинішньої ситуації в Польщі.

Тож давайте проаналізуємо цей контекст.

По-перше, поляки все ще у більшості висловлюються за підтримку України. Правда, ця підтримка поступово зменшується, але такі зміни спостерігаються по всій Європі. Колись я вже наводив тут дані по всьому НАТО, де негативні тенденції щодо підтримки України ще помітніші.

По-друге, сьогодні польське суспільство точно поділене щодо вступу України до ЄС та НАТО, при чому кількість противників зростає. Причин цьому кілька. Одна з них - підтримка України в Польщі нині асоціюється з політикою правлячого істеблішменту, а наростаюча спроба відкинути цей істеблішмент (про що я писав після польських виборів) означає й відкидання його поглядів. Такий механізм нещодавно я спостерігав у США, де навіть прихильні до України республіканці стверджували, що Байден зробив допомогу Україні справою партійною, замість загальнонаціональною. Як не дивно, українська влада зараз намагається налагодити контакти з "Конфедерацією", але для цього трохи часу вже було втрачено.

По-третє, і це найбільша несподіванка - на фоні всієї цієї несприятливої ситуації, кількість прихильників відправки військ в Україну є якраз доволі значною. Варто зазначити, що минулого року менше ніж 10% підтримували таке рішення. Тут реально є із чим працювати, у позитивному напрямку.

Загалом, слід розуміти, що у Польщі приблизно із половини 2023 року (сумнозвісний виступ президента Зеленського в ООН) змінюється суспільне ставлення до України, а сприйняття стану польсько-українських відносин значно відрізняється від українського. Більшість польського суспільства вважає, що наші відносини є поганими й постійно погіршуються. Чи справді все так погано? Ні, звичайно не так. Але в політиці важливим є не тільки фактичний стан справ, але і його сприйняття. Саме тому українська влада може не зважати на думку польських виборців, проте польська влада буде звертати навіть надмірну увагу.

Тепер що це означає. Саме так, як я писав у своєї статті ще у 2021 році:

"для польського уряду політичні втрати в певний момент можуть перевищити потенційні вигоди від активної заанґажованості на користь України [а тоді ] альтернативою є не дії Польщі проти України, а скоріше прагматизм за зразком Німеччини, чи просто пасивність по відношенню до українських справ". Що поступово так і відбувається.

Отже, що робити? Моя рекомендація залишається незмінною із того ж 2021 року:

"Всупереч поширеній думці, підтримка Києва Варшавою, навіть в інтересах Польщі, ніколи не була беззастережною. Україна змушена її домагатися так само, як підтримки з боку Німеччини та Франції". На початок достатньо буде не ставити палки у колеса тим, хто для польсько-українських відносин хоче добра.

З іншого боку, важко дивуватися, що в Києві мають важливіші справи - Польща нині уже не є головним донором військової допомоги для України і не має реального впливу на "мирні переговори". Цього у Варшаві здається не помітили поки що. А доведеться.

Добросусідські відносини це зовнішньополітичний інструмент, не мета заради самої мети. Тож не треба зразу так і переживати. Але все таки, у довгостроковому контексті європейської та євроатлантичної інтеграції України Польща також буде тим місцем, де українська дипломатія змушена буде ще трохи попрацювати задля бажаного результату.

Колеги, всіх щиро вітаю із Днем Конституції. У Польщі це, окрім Дня Незалежності, найважливіше державне свято. Президент Анджей Дуда уже у Києві, щоб святкувати разом із Вами.

https://x.com/prezydentpl/status/1938847690676412879?t=uxtwp9P__R7p-Vz86fF6lA&s=19

Президент Польщі Анджей Дуда є сьогодні почесним гостем на святкуванні Дня Конституції в Києві, де отримав від Президента Володимира Зеленського орден Свободи. Їхня зустріч має два важливі виміри.

Перший - символічний. Це прощальний закордонний візит Дуди, який підкреслює його залученість у підтримку України з самого початку війни (а навіть ще раніше, якщо хтось знає подробиці). Дуда та Зеленський встановили дуже тісні політичні стосунки, про які історики напишуть ще більше згодом. Правда, з часом ці стосунки дещо розслабилися і виникло напруження, але навіть попри це вони точно увійдуть до канону польсько-українських відносин, поряд із співпрацею Квасневського‑Кучми.

Другий вимір - чисто практичний. Правлячий табір в Україні подає чіткий сигнал консервативному табору у Польщі, особливо новообраному президенту Каролю Навроцькому, що Україна зацікавлена в продовженні цієї співпраці. Дуда та Зеленський зустрілися відразу після другого туру президентських виборів у Польщі під час саміту у Вільнюсі, що дозволяє припустити, що наразі Дуда може виступати як посередник між Банковою та командою нового польського президента. Це дуже добрий знак, і я впевнений, що цей жест помітять і правильно прочитають у Варшаві.

Хтось надіслав у чаті фрагмент інтерв’ю Президента Польщі Анджея Дуди, в якому він говорить, що якщо комусь не подобається логістика постачання зброї в Україну через територію Польщі, то завжди можна зібратися й доставляти зброю іншим шляхом. Це, звісно, фрагмент дуже довгого інтерв’ю для польських ЗМІ. Треба розуміти, що цільова аудиторія - Поляки. Це не політичний меседж будь-кому.

Все таки, я хочу звернути увагу на два моменти.

По-перше, Дуда зовсім не має на увазі Україну, хоча згадує її (чому - про це нижче). Він прямо каже, що це питання до обговорення не із Україною, а із Сполученими Штатами та Німеччиною. Хто знає чутливі деталі польської допомоги Україні, той швидко уже здогадався, що Дуда говорить про 2022-2023 роки та про тодішні проблеми із західними союзниками, яким здавалося, що Польща - це, мовляв, африканська колонія, де вони організують собі екстериторіальну зону.

Я сам пам’ятаю перші дискусії з американцями одразу після початку війни, коли вони збиралися за допомогою своїх військових евакуювати з України американських громадян через польсько-український кордон (точніше "кордон" - хлопці не чули про таке поняття, вони думали, що під Львовом на парашутах злітають і просто конвоєм у Жешув ганяють). Та ще їм хотілося організовувати контроль пасажирського руху в цивільному аеропорту в Жешуві (начебто це якась окупаційна зона, як в Іраку). Польський уряд того часу простими словами пояснив адміністрації Байдена, що американські колеги в Польщі - бажані гості, ну як союзники, а не як префекти.

Я вже не кажу про всю історію із переданням Україні польських літаків МіГ, які просто залишили українській стороні у лісі, щоб Американці, які були проти, нічого не знали. Цікаві часи були.

Якраз це має на увазі Дуда, говорячи у інтерв'ю про саміт НАТО у Вільнюсі і про те, що він добився зміни декларації на цьому саміті. Знаєте, наші колеги з країн великої сімки тоді погодили між собою схему постачання зброї в Україну через територію Польщі, але так склалося, що чомусь забули повідомити про це польський уряд. Досі пам’ятаю, як незграбно мені це у Вашингтоні пояснювали люди із колишньої американської адміністрації. При чому люди дуже позитивно налаштовані до Польщі. Ну, у них просто на думку навіть не спадало, щоб із Поляками проконсультуватися. Україні про такий підхід щось відомо із приводу угоди про корисні копалини.

Ще пам'ятаю, як Польщу не допустили до міжнародної координаційної платформи з відновлення України. Умовою було настільки "креативне" зарахування витрат, щоб вони вийшли на даний рівень допомоги Україні. Тож деякі країни рахували свої витрати на оборону, допомогу біженцям, а деякі навіть двічі одні й ті самі витрати (привіт Німеччина). Польща поклала на стіл витрати на функціонування логістичного хабу в Жешуві - нам прямо відповіли, що "не рахується".

По друге, і тут уже трохи про Україну. По суті, Дуда говорить те, про що польські чиновники давно говорять пошепки - якщо всім так не подобається транзит через Польщу, то будь ласка, організуйте транзит через Словаччину або Угорщину. Скільки ж можна чути із українського боку, що все не так. Заважає не те, що на кордоні українські митники вимагають хабарі за проїзд польської гуманітарної допомоги, а потім ця допомога розкрадається в логістичних центрах. Заважає саме те, що польська влада організовує умови функціонування польського логістичного хабу на польській території.

Звісно, абсолютно ніхто не збирається закривати аеропорт у Жешуві. Хоча б тому, що це цивільний, а не військовий аеропорт.

Але якщо ти протягом років ходиш та повторюєш, що тобі все не подобається, то, цитуючи президента Дуду - "доставляйте морем, повітрям, не знаю, скидайте на парашутах".