Я, блин, даже знаю, что это

И из какого рассказа

Это Фео. Держит в руках то, что его Мастер выловил из пыльной реки

О_о

Это офигенно

Я поймал деперсонализацию. Далее про это, кто не хочет описаний личного (без)эмоционального опыта, проматывайте.

Деперсонализацию я поймал довольно мягкую, с каким-то даже эмоциями, все условно в порядке. Но логично, что когда я устаю+болею, это состояние ходит где-то близко. Потому что когда я слаб, я сомневаюсь в себе. А когда я сомневаюсь в себе, чтобы не ревновать, не завидовать и не делать других вещей, которые меня отпугивают от эээ меня же, я неосознанно выключаю "себя". То есть перестаю понимать свои приоритеты, свои цели, свои устремления, сильные и слабые стороны. Тот, кто не знает, кто он, — не может сомневаться в себе. Потому что нельзя сомневаться в том, кого нет.
Хороший запрос на терапию, как говорится.

Конечно, очень хотелось бы сразу это всё победить и побежать приносить пользу, а желательно — принести её настолько много, чтобы магическим образом все мудаки в этом мире (немалая часть которых продолжает калечить и убивать людей Украины, животных Украины, города и природу Украины) — чтобы эти самые мудаки или исчезли, или начали резко брать на себя ответственность и исправлять ошибки (в детстве всегда хочется быть супергероем или богом, знаете; чтобы моргнул одним глазом — и все плохие исчезли, ага; когда мне плохо, эта штука звучит очень громко, как раз перед деперсонализацией).

Но с таким ментальным состоянием желательно хотя бы себе помочь. Ну и можно ещё сделать то простое, что могу: скинуть что-то на ЗСУ, например, или на помощь животным, пострадавшим от войны. Это то, что я могу и хочу почти всегда: чтобы было меньше страданий. Хотя бы дома.

Кажется, я всё же определяю себя через желания. Когда вместе с оценочными суждениями желания стекленеют или остаются какие-то совсем младенческие, я перестаю понимать, кто я. И поэтому пытаюсь выдумывать себе новые: хочу написать эту историю, взобраться на этот холм, сделать комплимент этому человеку в метро, послушать эту песню, дожить до этой даты. Даже если остаются только простые эмоции и я на самом деле не чувствую, чего "хочу" — я продолжаю думать, объяснять себе: тот, кто ты, хотел бы этого. Это будет подходить тебе, там тебе будет правильно и хорошо, поверь. Если сфотографировать этот вид. Если поговорить с этим человеком. Если, пусть и криво, и неявно, высказать это мнение. Однажды чувства вернутся вполне, и ты ощутишь, что всё делал, как хотел. А пока у нас есть вот, не ключ, а лучше.


Рисунок ключа.
#мемуаразми #груші

Показали один із віршів одного популярного українського поета. Ну, такий вірш, знаєте. Про перемогу попри все, і як ми будемо боротися й перемагати навіть у пітьмі, навіть у концтаборі, навіть у пеклі, і переможемо, бо ми найкращі на світі чудовиська.
Чудово, так.
І десь мимохідь посеред вірша — один рядок про жінок. Знаєте, про що там? Якщо дуже коротко й нічого не пояснюючи — про шльондр. Ну тобто ти пишеш, як український народ, пітьма від пітьми й чари від чарів, переможе всіх ворогів. І шльондри, кажеш, теж переможуть. Не відьми, не воїтельки, не подруги, не матері, не сестри, не коханки, не цілительки. Не злодійки, не вбивці, не найманки. Не спасительниці й не просто різні чувіхи. Ні. Шльондри. Так, якщо мене не поплавило, це єдина згадка жінок у вірші про перемогу попри все. Класно ж?..

Це якісь рештки тоталітарного мислення в вірші відомого поета. І з цим теж має сенс боротися й декомунізувати.
Чи треба пояснювати, чому?
#мемуаразми

Нагадали, що там іще відьми є.
М, класно, так. Дві найдавніші жіночі професії.
От тільки в Середньовіччя їх було вже значно більше.

#шаманізм
Вийшла якась спонтанна пісня-замовляння.

Ой як ховали Того, що за піччю сидить,
Та й масло краде,
Та й дітям малим болячки навіває,
Та сіє сварки за столом, —
Ховали усеньким селом.

У гріб, у могилу, у ту домовину
Поклали без ліку монет,
І ніж, і рушницю, і спис, і багнет,
І з оксамиту в перли розшитий берет,
Обручок і перснів до ста — хай прийме його Бафомет.

Хай прийме із тими мішками
Чужого добра,
Із шубами з вовка, лисиці й бобра,
Смарагдів, рубінів, сапфірів ізо два відра,
З намистом зі злата, із міді і серебра.

Хай прийме!
З собою забирає нехай,
Бо з тою вагою ніколи не пустять у рай,
Бог дай!

Хай ляже!
У златі, у сріблі, в шпінелях, в усьому, що крав, —
Хай те все
До пекла його віднесе.

Щось не згадаю, чи викладав цей конкурсний текст тут, чи ні.
Але так, #проза

#ncs_tarot
Якось так. Каррр.

https://telegra.ph/Den-svyatogo-Martіna-11-13

Мне снилось, как два человека, русалка, менада и дракон оказалось в море возле единственного острова после конца света и пытаются одновременно найти и приготовить еду и вспомнить, что случилось и кто виноват. Это русалка что-то приготовила, менада что-то не то колдонула, дракон кому-то что-то сказал или один из людей прочел не то в книге заклинаний?
На самом деле, кстати, они и были героями книги, по которой пятеро людей играли в юности, потом забросили, а потом решили вернуться, а там водяной постапок. И пока люди (в смысле игроки) приводили себя в состояние для игры, в истории один из людей нашел на совершенно ровном постапокалиптическом морском дне огромную впадину, а в ней — огромных механических чудовищ, которые грызли дно моря. Одно из чудовищ увидело человека и напало на него. Но тут (!) он вспомнил, что в прошлый жизни был големом-оружейником, и буквально разобрал чудище на запчасти во время подводного боя. И слинял на остров.
Чудища погнались за ним (представьте себе эту сцену: в чешуе, как жар горя). Но когда догнали, тоже узнали оружейника, и стали спрашивать: а ты не знаешь, кто убил нашего брата, и зачем?
Тогда оружейник переподключил что-то на одной из чудовищ (включил модус абсолютной преданности) и спросил:
"Какова была Задача?"
И чудовище ответило:
"Задача была — уничтожить Силу".
"А что такое Сила?"
"Сила — это всё".
И тут дракон, который слышал этот диалог, вспомнил, что...
Ну, что это он, в общем.
Он тоже не всегда был драконом, когда-то он был темным магом, и хотел уничтожить весь мир. В том числе запустил процесс конца света и создал вот этих вот чудовищ.
Надо ли сказать, что и оружейника он создал тоже? И они узнали друг друга.
(Тем временем, игроки: охреневают с того, что мастер по сюжету накрутил)
Такой сон.

Часом концентрація бридкості людських учинків така, що нема сил навіть ненавидіти. Здається, ще хвилина — і щось усередині перестане працювати назавше.
А я й на розмови про те собі права не даю: надто глибоко сидить отрута думки, що я людина зайва, лиха і чужа, й жалітися права не маю жодного.

А хотілося простого людського сісти й перекласти "Лиш вона" німецькою, бля.
#мемуаразми

Я вибачаюся, але я сьогодні ділюся з людьми фігньою

Як швидко стало зрозуміло, що за текст?

Kommt das Morgen in dein Zimmer.
Freunde gibt's hier Paar, wie immer.
Bisschen kalten Wein für den und die.
Jemand wird dir Blumen geben,
Jemand sagt: Ach, schön ist Leben!
Ja, sehr schön ist Leben, aber sie

Aber sie, aber sie
Ist traurig so, wie nie:
Trinkt sie viel und ist sie nüchtern,
Denkt an Was, und Wo, und Wie.
Sing ich wieder
Diese Lieder —
Klingt das Glas von jener Macht.
Aber sag,
Was soll das helfen?
Lang und einsam ist die Nacht.

#вірші_стиха (а хто хоче, можете заходити в коментарі, буду радий)

Мене тут спитали, а де айстри))

Ну
Можна

Wird man weiße Aster geben,
Wird man sagen: Schön ist Leben

І це, до речі, дає більше відчуження

Ще добрі люди принесли варіант приспіву:
"sie allein, sie allein wird wie immer traurig sein"

Дуже круто, якщо чесно.

Головна українська пісня про вино, їй-богам

Я сів. Узяв гітару.
І оце вперше за довгий час пісня написалася сама. Ви зараз будете бачити, як це виглядає. Це виглядає отак.
#шаманізм
#відеоквартирник
"Не про це" (пісня до покоління)

Еволюція препода-неформала очима школярів.
2005-6 рік:
"А ви правда в труні спите?"

2022 рік:
"А вам стільки перснів, щоб удар важчий був?"

Я навіть не знаю, ахахаха Х))
#мемуаразми #груші

Ви не повірите, але
Але чи треба пояснювати, що тут коїться?..
#вірші_стиха

Коли у розпалі підзим,
Коли відростає волосся -
не тому що так хочеться, а тому, що так треба,
Бо звіром ти є, а звірі на зиму зарослі.
Коли невідомо, що краще - брудне порепане небо,
землі липка та холодна згуба,
слово облудне чи слово грубе,
чи сирість замерзлої груби,
чи шлях у нікуди й до себе,
чи шлях у нікуди й від себе, -

Коли наступає підзим,
І раптом нізвідки приходить легкість казати "ні",
легкість вірити людям - і в те, що люди дурні,
І дивний спокій попаленої землі,
безсвітньої ночі, що в ній билині малій
так хочеться в теплу хату -
звернутись котом на ліжку, а перед тим товктися і позіхати, -

Коли наступає підзим
в калюжу із вистиглим запахом дубового листя,
у пастку кудлатою лапою босою,
у голочки першої паморозі, у останні роси,
що ними останній осінній день хтось вистелив,
І пахне солодко-гірко змарнілим плодом
і чаєм забутим,
і пахне чужою покутою,
і стелеться по долинах клубками смуток, -

Ти раптом так тихо, так мирно й спокійно приходиш до тями
Із цими очима, волоссям, ногами, руками,
із цими долоннями й брудом під нігтями, і
так незворушно бачиш: вони - твої.

Коли губився, то думав: прийду чи зі сміхом, а чи з плачем я.
Прийду як гробар, як дзвонар - або як наречений.
А приходжу - як думка, як вітру подих, як кома посеред рядка.

Але рука не тремтить.
Але це моя рука.
#радіотекст