#груші
Читаю "Казку про дивну сопілку", записану Лесею Українкою.

Довгої Ночі можна стріти багато кого.
Можна Фею Див, а можна Фею Сердець, наприклад.
Другу ви вже знаєте через мене, вона Суддя й карає тих, чиє серце вистукує невірний ритм.
Про першу мало хто чув від мене, позаяк це дуже давня історія. Фея Див щедра, але відплату бере дорогу.
А ще є Зимова Пані, вона дуже цінує рівновагу та обдаровує порівну.
Багато є гостей, що можуть завітати цієї ночі, і всім треба різні частування.
#мемуаразми
#замок

Знаєте, днями були роковини придушення Празької весни. Це коли радянські війська в'їхали в Чехію на танках, тримали місцеву владу в "цивілізованому" полоні й у людей було відчуття, що от-от почнуться масові страти.
Люди писали на стінах: ИВАН ИДИ ДОМОЙ. Івани не йшли.
Серед іванів був і мій дідусь із батькового боку, він був військовозабов'язаний, а знаходився на той час на сході Німеччини, який теж контролював совок.
Дід до смерті не відрефлексував те, в чому брав участь. Йому це не дуже подобалося, не дуже було зрозуміло, що й чому, накази здавалися дивними, але то й усе.
Я не буду писати висновків, але ця історія багато про що мені каже.
#мемуаразми

Я маю до вас питання.
Ні, сьогодні пояснення не буде.
#груші #питання

Так от. В електричці вчора їхав на сусідньому з моїм сидінням колоритний чоловік: старший, десь за 60, з довгим волоссям та сивою бородою, високий та статний, навіть трохи огрядний. І — ну так, з одним оком, затягнутий білим бельмом. Їхав собі спокійно у справах.

А вночі мені снилося, як ми з ним новий Асґард будуємо, та так, щоб усім у ньому було й місця, і ресурсів. Будуємо з кубиків, як у Майнкрафті, але варто подумати про котрийсь аспект — і кубик у руках стає відповідного і кольору, і суті. Будуємо Дерево, замок, створюємо богів чи просто приводимо їх у цей світ із якогось небуття і напівпам'яті. Створюємо навколо міста лабіринт, щоби жоден ворог не пройшов — а лабіринтом чотири олені бігають з іменами прадавніх гномів. Вони самі це вибрали, вони охоронці Древа, і місто тепер теж охоронятимуть, затято й з усіх сил (це олені мені самі так сказали) — величезні, небезпечні.

Такий сон. Ніколи я ще вві сні Асґард не будував.

#груші тримайте трохи альтернативних колядок (ні, до "Щедрика" та "Ой, як же було" руці не дійшли, але ці дві впізнавані, чи не так?)

Кожен вечір тобі
Сниться жах безмірний —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Розгортай сувої
Та читай закляття —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Бо прийдуть до тебе
Три ознаки в гості —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Що перша ознака —
Книжка з жовтим знаком, —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Що друга ознака —
Людське божевілля, —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

А третя ознака —
Зірка із Каркози, —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

По всьому світі (2) —
Невесела новина:
Нечиста діва (2)
Вилізла з домовини.

Люди тікають —
Звізди кидають,
Біси стрибають —
Діток лякають,
Праздника справляють,
Когось доїдають,
Ліліт-Ліліт прославляють.

Нечисті служать (2)
Своїй пишній пані,
І в кожнім храмі (2)
Співають осанни.

Люди тікають —
Звізди кидають,
Біси стрибають —
Діток лякають,
Праздника справляють,
Когось доїдають,
Ліліт-Ліліт прославляють.

Три глави царя й чотири лицаря
На цей світ приходять,
Благословення, від людей збавлення
Всьому світу приносять.

Люди тікають —
Звізди кидають,
Біси стрибають —
Діток лякають,
Праздника справляють,
Когось доїдають,
Ліліт-Ліліт прославляють.

(Але загалом, хто що не святкували б, — усім принагідно безпечних свят, всього доброго, нічого кепського)

#вірші_стиха
***
Місто загорнене в срібло і бруд.
Вітряним небом котиться поїзд.
Ззовні горять, як підпалений трут,
Долі героїв і негероїв.

Із бородою та сивим чолом
Їде потомлений літній мисливець.
Бачив на світі він всякеє зло,
Бачив, як слід його тоне у зливі.

Бачив, як гинуть життя і світи,
Бачив всі звірі і люди всі бачив.
Відповідь кожну він змігся знайти —
Окрім одної, одної, одначе.

Лови для нього рясно пройшли:
Здобиччю війни взимку багаті.
Нині на м'ясо стяжіють столи
В залах бенкетних небесної знаті.

Сивий мисливець, на око сліпий,
Їде по ловах на свято додому.
Світе серединний, видихни, спи:
Більше на небі не треба нікому

Крові...
Таж сунуть ізнов крижані,
Сунуть і сунуть, і краю немає!
"Отче, скажи нам, чи бути весні".
"Тих захисти, хто боронить, благаю".

"О, захисти..." Він гортає листи,
Поїзд несеться над лісом і містом.
Місто рахує патрони й мости.
Голос надії в нім майже вистиг.

"Знаю, — хтось пише, — встидки просить,
Вірити в казку над краєм безодні...
Ти, Морозенку, дай мені сил:
Тричі віддячу за дане сьогодні".

Літери скачуть, живе ворожба,
Кожен отримає прошене нині.
"Знов не почуєш, Всебатьку, хіба:
Волі і миру прошу країні!"

Сивий над почерком тим задрімав,
Прядиво норн розтеклося по косах.
Трохи стомився. Як не зима —
Людям дари і долі розносить.

Лист не утримався в сонній руці,
Вітер з вікна ухопив — і пропало!
Місто — життів і смертей острівці —
Міряє вибухи, наче коралі.

Я трохи офігів від того, як довго мовчить канал Л. Треба щось із тим робити.