Так от. В електричці вчора їхав на сусідньому з моїм сидінням колоритний чоловік: старший, десь за 60, з довгим волоссям та сивою бородою, високий та статний, навіть трохи огрядний. І — ну так, з одним оком, затягнутий білим бельмом. Їхав собі спокійно у справах.

А вночі мені снилося, як ми з ним новий Асґард будуємо, та так, щоб усім у ньому було й місця, і ресурсів. Будуємо з кубиків, як у Майнкрафті, але варто подумати про котрийсь аспект — і кубик у руках стає відповідного і кольору, і суті. Будуємо Дерево, замок, створюємо богів чи просто приводимо їх у цей світ із якогось небуття і напівпам'яті. Створюємо навколо міста лабіринт, щоби жоден ворог не пройшов — а лабіринтом чотири олені бігають з іменами прадавніх гномів. Вони самі це вибрали, вони охоронці Древа, і місто тепер теж охоронятимуть, затято й з усіх сил (це олені мені самі так сказали) — величезні, небезпечні.

Такий сон. Ніколи я ще вві сні Асґард не будував.

#груші тримайте трохи альтернативних колядок (ні, до "Щедрика" та "Ой, як же було" руці не дійшли, але ці дві впізнавані, чи не так?)

Кожен вечір тобі
Сниться жах безмірний —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Розгортай сувої
Та читай закляття —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Бо прийдуть до тебе
Три ознаки в гості —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Що перша ознака —
Книжка з жовтим знаком, —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

Що друга ознака —
Людське божевілля, —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

А третя ознака —
Зірка із Каркози, —
Радуйся!
Ой, радуйся, серце,
Жовтий князь
Народився.

По всьому світі (2) —
Невесела новина:
Нечиста діва (2)
Вилізла з домовини.

Люди тікають —
Звізди кидають,
Біси стрибають —
Діток лякають,
Праздника справляють,
Когось доїдають,
Ліліт-Ліліт прославляють.

Нечисті служать (2)
Своїй пишній пані,
І в кожнім храмі (2)
Співають осанни.

Люди тікають —
Звізди кидають,
Біси стрибають —
Діток лякають,
Праздника справляють,
Когось доїдають,
Ліліт-Ліліт прославляють.

Три глави царя й чотири лицаря
На цей світ приходять,
Благословення, від людей збавлення
Всьому світу приносять.

Люди тікають —
Звізди кидають,
Біси стрибають —
Діток лякають,
Праздника справляють,
Когось доїдають,
Ліліт-Ліліт прославляють.

(Але загалом, хто що не святкували б, — усім принагідно безпечних свят, всього доброго, нічого кепського)

#вірші_стиха
***
Місто загорнене в срібло і бруд.
Вітряним небом котиться поїзд.
Ззовні горять, як підпалений трут,
Долі героїв і негероїв.

Із бородою та сивим чолом
Їде потомлений літній мисливець.
Бачив на світі він всякеє зло,
Бачив, як слід його тоне у зливі.

Бачив, як гинуть життя і світи,
Бачив всі звірі і люди всі бачив.
Відповідь кожну він змігся знайти —
Окрім одної, одної, одначе.

Лови для нього рясно пройшли:
Здобиччю війни взимку багаті.
Нині на м'ясо стяжіють столи
В залах бенкетних небесної знаті.

Сивий мисливець, на око сліпий,
Їде по ловах на свято додому.
Світе серединний, видихни, спи:
Більше на небі не треба нікому

Крові...
Таж сунуть ізнов крижані,
Сунуть і сунуть, і краю немає!
"Отче, скажи нам, чи бути весні".
"Тих захисти, хто боронить, благаю".

"О, захисти..." Він гортає листи,
Поїзд несеться над лісом і містом.
Місто рахує патрони й мости.
Голос надії в нім майже вистиг.

"Знаю, — хтось пише, — встидки просить,
Вірити в казку над краєм безодні...
Ти, Морозенку, дай мені сил:
Тричі віддячу за дане сьогодні".

Літери скачуть, живе ворожба,
Кожен отримає прошене нині.
"Знов не почуєш, Всебатьку, хіба:
Волі і миру прошу країні!"

Сивий над почерком тим задрімав,
Прядиво норн розтеклося по косах.
Трохи стомився. Як не зима —
Людям дари і долі розносить.

Лист не утримався в сонній руці,
Вітер з вікна ухопив — і пропало!
Місто — життів і смертей острівці —
Міряє вибухи, наче коралі.

Я трохи офігів від того, як довго мовчить канал Л. Треба щось із тим робити.

На мить над лісом зазолотавіло,
І вітер лютий ледь-ледь ущух.
Веселка пір'я розкрила павою
В краплинах грУдневого дощу.

Тепло життя межи снами й ковдрами,
На рік новий — ціла купа справ.
Коли це ночі зробились довгими?
Коли таким я повільним став?

Біжить промінчик твоїми віями,
І в тім вбачаю я добрий знак:
Ми над порогом життя посіємо,
І буде світло, прийде весна.

Заледве млосність ночей пуска мене,
Заледве тіло тримає дух, —
Та я йду босий холодним каменем
Сказати сонцю, що завтра жду.
#радіовірш

Я поки можу сказати одне: ви дуже незвичайна авдиторія❤️

(Також принагідно вітаю всіх новоприбулих, вас дуже втішно бачити тут, хорошої вам зими, та й решти часу ніврочного!)

#чаю?)

Сиджу в місті в якійсь абсолютній прострації.
Хочеться розмов. Про що б ви хотіли поговорити?

#проза #замок
Невеликий текст, майже вправа.

В напівпорожнє місто увійшла Фея Див. Люди давно чекали на свято, тому відчинили для неї замкнені двері й виставили на столи їдло і питво. Вона сміялася, красно дякувала й майже ні до чого не торкалася. Настане, казала вона, час платити, та буде він не сьогодні. А поки ж нехай кожен бенкетує, а найубогіший святкує понад усе.
В інші міста прийшло Велике Полювання. В це місто прийшла лише вона. Люди думали: якщо її задобрити, вона віддячить у сто разів, бо Фея Див — щедра фея. І було так.
У місто прийшли дива. Неймовірні тварини, надзвичайна музика, невичерпне джерело натхнення. Мешканці міста згадали свої давні мрії та заходилися виконувати їх. А Фея ростила сади рідкісних дерев просто на очах та збирала казкові врожаї того ж дня, роздаючи всім, хто забажає. Люди дякували сердечно й не знали, чим іще відповісти. Час летів.
Див ставало усе більше. Вони заповнювали вулиці й міняли їх, як заманеться, часом без жодної логіки, хоч мешканцям і не шкодили. Частина чарівних тварин розбіглася по лісах, а звідти в місто їхніми слідами прийшли інші люди, ласі до безкоштовного дива. Ті люди раніше чатували в лісі на подорожніх, а тепер і собі вирішили глянути на дивину.
Вони брали все й не дякували. Хоч усього було над міру, брали в інших те, що їм не було потрібно. Задля забави палили й рубали чарівні дерева.
Певний час Фея Див спостерігала за ними з цікавістю, пригощала у відкритих для неї залах за столами та дружньо посміхалася. Мешканці міста були нажахані: невже Фея Див нічого не зробить?
Але вона зробила.
Місто було небагатим, торгові шляхи його раніше оминали. Тому, коли люди питали, чим Феї віддячити за доброту, вона нічого не відповідала: у багатьох і не було нічого, що не дала б вона. Нічого, крім щирої дяки.
А от розбійники лісові мали й зброю, й дужі м’язи, мали за містом хутори з палацами замість простих будинків, мали гарні брички, залізних звірів і повні гамазеї всякого харчу та напоїв.
Тож якось увечері зібрала Фея Див усих розбійників разом у найрозкішнішій бенкетній залі на святкове частування, якого ще світ не бачив. І пили там таке, і таке їли, що серце ледь із грудей від захвату не вистрибувало, ну чисто рай. А розваги були такі — один політ на колісницях, запряжених білими павами та бусолами чого вартий!..
Якби хтось інших, хто не є Феєю Див, провернув щось подібне, життя цієї людини тривало б недовго. Але Фея Див на те й фея.
Легенд про те, що сталося з розбійниками (так само як і з тими, хто підглядав у вікна на бенкет), дуже багато. Мені подобається легенда про есенцію: Фея перетворила всіх їх на рідину, якою чи то змащують струни, чи то колеса, чи городи поливають. Рідини вийшло небагато, бо для того неодмінною складовою є совість, а совісти в них дуже, дуже мало було...
Хоча ще кажуть, що Фея зробила з них новий наркотик, який можна скуштувати в деяких районах Альберґе. З ним треба бути вкрай обережним та не вживати, якщо ви не знаєте на сто відсотків, де будете цього ж дня через наступні п’ять років. А навіть якщо і знаєте — все одно не варто.
Після цієї історії Фея залишила те маленьке містечко, і чудеса з часом розчинилися в його повітрі, повтікали в його ліси, всоталися в його бруківку. А от поганці, які ще були позалишалися в місті та околицях, і не прийшли до Феї на бал, нині процвітають: вони продають хто ліки, хто масло, хто добриво. І в усіх справа розвивається, йде вгору.
Фея Див більше ніколи не відвідувала це містечко ні на свята, ні в жоден інший день. Але якби прийшла — цікаво, що б вона зробила.

#сни
Перший сон року: снилося, що небом летять величезні, коштовно оздоблені повітряні кулі з повітроплавцями. Але ніч, полум'я куль пала не щомиті, а ліхтарі не ввімкнено. Тож їх майже не видно, і щоб побачити ту красу, треба напружити очі — і запастисч вірою в те, що там щось є.

Всім багатьох гарних приводів до саяткування в новому році. Хай тривога перейде з Харкова й Дніпра до Таганрога, з Одеси й Києва до Москви, щоб тривожились вони, а не ви.

Пишеш близьким: ну шо ви, ну як ви, цілі?
(А вовча тривога щоразу луна і луна)
Пишуть: та цілі, звісно. Усі ми цілі —
Всі ми мішені, доки триває війна.

#вірші_стиха #щоденник_болю

Трохи відволічу вас, може. Часом потрапляють на очі взірці рфської пропаганди — і йой, яке ж дурне.
Якби в рота радянській Попелюшці з мультика вклали щось із недавнього, це виглядало б десь отак:

Хоть не верьте, хоть проверьте — только точно знаю я,
Что от армий всех на свете не осталось ничего.
Мы единственным кинжалом уничтожили опять
Сто мульйонов пэтриотов и Залужных тридцать пять!
Ля-ля-ля-ля...

#груші
(І все це було б дуже смішно, якби не спроби втілити ці відбиті фантазії в реальність)

Ну ви в курсі, хто мене знає давно.
З днем народження Діми!
(Для тих, хто знає нещодавно, — з днем народження Толкіна 😉)
#груші

Довго сидів, думав, чи хочу щось писати про повернення українських військовополонених (бо ви ж, певно, помітили, мені важко й ніяково висловлюватися на такі серйозні теми тут на каналі).
І так, хочу сказати одне.
Дуже сподіваюся, що в них вийде повернути собі себе в повній мірі після всього пережитого.
#мемуаразми

#проза пишеться, світ колишеться.
Шибеник, якого ми зустрічаємо в другому оповіданні з циклу про простори, "Моєму особистому пеклі", має свою історію (власне, з нього все це й почалося). Перший текст про нього був написаний давненько та російською, але персонаж, сетинг та історія мені подобаються досі, тож маєте про нього. І ха, я досі не знаю, хто в цій історії головний герой!..
Колись я перший текст перекладу чи переспіваю, а поки маєте текст третій (першу його частину).
Чи є Шибеник алюзією на Дюмв-Старшого? Можливо. А може, і ні.
Нема дня, щоб мені не схотілося вставити в текст малозрозумілі історичні аналогії. Одного дня я напишу текст про цей текст, і він теж буде насичений відсилками.
https://telegra.ph/SHibenik-%D1%96-rubedo-01-13
Невдовзі буде варіант для Друкарні теж.