Снився великий дводенний фестиваль і конвент із рольовиками на території, де зазвичай просто курорт над прірвою, виноградні сади, старі фортеця та підйомник у два боки. Я, скільки мені це місце не снилося, був лише в центрі нагорі й на одному кінці підйомника (а під скелею (хребтом?) внизу, куди можна піднятися в замок на фунікулері, зазвичай проходить маленький середньовічний ярмарок – то тепер він був навколо замку і всередині, чималенький і не лише середньовічний, і навіть міжнародний).
Це було літо, я туди з Києва приїхав своєю машиною, що ледве на ходу. Там було багато залів, в одній із них люди в костюмах, що продавали всякі круті штуки, писали звіти ігрові по різних іграх, і це мене вкрай порадувало. Продавали дайси, ґудзики, різні прикраси.
В иншій залі було кафе з випічкою (в здається, в звичайних снах усі ці місця – це магазини на Малишка, у своєму пострадянському вигляді, з дитячим кафе "Лакомка" й запахом кислої капусти з розливайки на розі). Ще десь люди грали в різне, в різні дивні ігри. Якась темношкіра іноземна пані (схожа на ту, що я вчора бачив у метро) носилася з м'якою лялькою з величезною головою, зі вбудованим комп'ютером і малим екранчиком, що реагувала на дотики. Пані дала мені ляльку ненадовго: та весь час плакала, я щось походив із нею, потикав, лялька показала синій екран смерті, але пані не образилася й посміялася, бо то експериментальна модель, їй калібровка потрібна. Двоє європейців-іноземців із невеликою щетиною, в футболках із прапорами світу та в компанії якогось дуже хитрого на вигляд гіда, щось гучно волали расистське. Я пішов розбиратися, спробував із ними говорити будь-якою мовою, хоч би й івритом за потреби, який я знаю, але не дуже добре (вони врешті виявилися дуже п'яними уродженцями Великобританії, а гід англійської майже не знав, тому просто їх зпаював). Я вивчив список подій на два дні: серед иншого, мав бути концерт Gogol Bordello, а панам щось муляло ромське коріння фронтмена. Зрештою на крики десь з'явився сам фронтмен й пояснив, що насправді він про те походження вигадав і точно нічого про себе не знає – й іноземці попустилися.
Потім увечері було косплей-дійство, а зовсім уночі – лазерне шоу на скелях і фортеці, чомусь про пророка Мойсея, з музикою та словами, написаними кимось із нашого вкраїнського неформального братерства англійською. Я навіть одну з мелодій записав зі сну, і уривок куплету, що виконує Мойсей:
Israel
For years so long you've been enslaved
Israel
Rise and rejoice for you've been saved
All over never ever will you be the Pharo's knave
І десь отут, уночі, серед розквітлих кущів жасмину, спостерігаючи дійство в компанії веселих яскраво костюмованих людей, стомлений від довгого дня (я на тому конвенті ще й волонтер в насправді) я піймав чітке відчуття: не всі серед нас люди.
Дехто – величезні істоти до восьми метрів заввишки, дехто – абсолютно древні підземні сутності, дехто – ще хтось, хранитель неймовірних скарбів. І якщо я завтра покатаюся на підйомнику в инший бік, уздовж неймовірних скель, куди так важко дійти пішки, я переживу на тому боці щось таке, що мені дозволить не лише відчувати, а й бачити неймовірних істот.
Ну і з цим рішенням я почав другий день фестивалю. І от я вже стояв у черзі туристів на підйомник, на осяяній сонцем скелі, де був старий чи то пам'ятник, чи то фонтан із орлом, і де колись замість каплиці в радянські часи було поставлено дитячі турники (ну бо турники для дітей на скелі – це те, що треба). Я простягнув касиру в віконце каси біля підйомнику гроші, подув вітер, і я прокинувся.
#сни
Це було літо, я туди з Києва приїхав своєю машиною, що ледве на ходу. Там було багато залів, в одній із них люди в костюмах, що продавали всякі круті штуки, писали звіти ігрові по різних іграх, і це мене вкрай порадувало. Продавали дайси, ґудзики, різні прикраси.
В иншій залі було кафе з випічкою (в здається, в звичайних снах усі ці місця – це магазини на Малишка, у своєму пострадянському вигляді, з дитячим кафе "Лакомка" й запахом кислої капусти з розливайки на розі). Ще десь люди грали в різне, в різні дивні ігри. Якась темношкіра іноземна пані (схожа на ту, що я вчора бачив у метро) носилася з м'якою лялькою з величезною головою, зі вбудованим комп'ютером і малим екранчиком, що реагувала на дотики. Пані дала мені ляльку ненадовго: та весь час плакала, я щось походив із нею, потикав, лялька показала синій екран смерті, але пані не образилася й посміялася, бо то експериментальна модель, їй калібровка потрібна. Двоє європейців-іноземців із невеликою щетиною, в футболках із прапорами світу та в компанії якогось дуже хитрого на вигляд гіда, щось гучно волали расистське. Я пішов розбиратися, спробував із ними говорити будь-якою мовою, хоч би й івритом за потреби, який я знаю, але не дуже добре (вони врешті виявилися дуже п'яними уродженцями Великобританії, а гід англійської майже не знав, тому просто їх зпаював). Я вивчив список подій на два дні: серед иншого, мав бути концерт Gogol Bordello, а панам щось муляло ромське коріння фронтмена. Зрештою на крики десь з'явився сам фронтмен й пояснив, що насправді він про те походження вигадав і точно нічого про себе не знає – й іноземці попустилися.
Потім увечері було косплей-дійство, а зовсім уночі – лазерне шоу на скелях і фортеці, чомусь про пророка Мойсея, з музикою та словами, написаними кимось із нашого вкраїнського неформального братерства англійською. Я навіть одну з мелодій записав зі сну, і уривок куплету, що виконує Мойсей:
Israel
For years so long you've been enslaved
Israel
Rise and rejoice for you've been saved
All over never ever will you be the Pharo's knave
І десь отут, уночі, серед розквітлих кущів жасмину, спостерігаючи дійство в компанії веселих яскраво костюмованих людей, стомлений від довгого дня (я на тому конвенті ще й волонтер в насправді) я піймав чітке відчуття: не всі серед нас люди.
Дехто – величезні істоти до восьми метрів заввишки, дехто – абсолютно древні підземні сутності, дехто – ще хтось, хранитель неймовірних скарбів. І якщо я завтра покатаюся на підйомнику в инший бік, уздовж неймовірних скель, куди так важко дійти пішки, я переживу на тому боці щось таке, що мені дозволить не лише відчувати, а й бачити неймовірних істот.
Ну і з цим рішенням я почав другий день фестивалю. І от я вже стояв у черзі туристів на підйомник, на осяяній сонцем скелі, де був старий чи то пам'ятник, чи то фонтан із орлом, і де колись замість каплиці в радянські часи було поставлено дитячі турники (ну бо турники для дітей на скелі – це те, що треба). Я простягнув касиру в віконце каси біля підйомнику гроші, подув вітер, і я прокинувся.
#сни
🤩2