Снилося, що відпочиваю біля моря з близькими людьми; довго мені не снилося море. І от ніч, я виходжу з котеджу, щоби порибалити (?) та приготувати людям із наловленого юшку, бо ціни в приморських ресторанах завищені. І тут ловлю риби, кальмарів якихось, креветок, бачу дельфінів, рятую черепашку з заплутаних водоростей. Ніч, то людей на пляжі небагато, я ще й наплаватися встигаю, і так, у темряві бачу чудово – а тоді притьмом біжу додому, щоби встигнути до світанку.
В котеджі якийсь невідомий розказує, що сьогодні купатися не варто, бо температура повітря -13, а море ще холодніше й замерзло біля берегів. Тоді бачить мене й каже – о, тебе мені треба, всі твої родичі вже чекають, – і тягне за собою кудись у потяг. Там дуже набилося багато людей (мій мозок пам'ятає, що в Берліні бастує транспорт). І там таки справді всі мої родичі, як померлі, так і мама (вона єдина жива, фактично).
І от потяг зачиняє двері; це Київське метро, диктор говорить зі знайомими інтонаціями, що поїзд їде далі без зупинок до станції "Садова" чи якось так; чоловік, що мене затяг у цей потяг, сміється й потирає руки. Я панікую, родичі говорять між собою так, наче давно не бачилися й тепер усі їдуть у веселу мандрівку разом. Ми пролітаємо одну зупинку, тоді другу; мішається разом київське й берлінське метро, а я щось чаклую над важелем стоп-крану...
Врешті потяг зупиняється на метро "Чернігівська", і в мене повне відчуття, що я щойно виграв у пістолетну рулетку – я вивалююся на станції, а потяг їде далі без мене. Поки я був у ньому, на телефоні не було мережі, і час скакав мов безумний. Але на платформі знову з'являються інтернет, час і розуміння простору. Я переходу на инший бік платформи, я ходжу якимись лише мені знаними метрошляхами й урешті виходжу в місто на "Театральній". Але все вже гаразд. Я вдома, я можу повернутися до своїх.
Це, здається, черговий сон про те, як я уникаю смерті.
#сни

А, до слова про це!
В мене помінявся репрезентант виходу в ніщо ака смерті.
Якщо раніше це завжди були старші жінки в традиційних хустках із забраним волоссям, – то зараз це доволі молодий чоловік.
Що би се означало, цікаво?
#сни

Піду спитати в етимологічних словників, чи слово кохання від германського кореня на позначення "варити, готувати" (порівняймо з німецьким kochen). Чому про це подумав? У їдиші, що лежить на межі між семітським, германських та слов'янськими компонентами (і романських, яких не видно, якщо не знати), є слово פארקאכט [фаркохт] – буквально, його можна читати і як "закоханий", і як "зварений". Раніше не помічав це, здається.

І так, я хочу після багатьох років повернути у свій простір один теґ, тільки вже українською, певно.
#філологічна_лазня
Хто знає, ті знають.

Ну і тут будуть #груші , безумовно, бо все це дуже несерйозне.

UPD. Якобссон і компанія стверджують, що таки ні. Натомість слова чесати та кішкати (кушкати; скажіть, що це слово відоме не лише на Київщині) – цілком так. І має воно значення плекати й досягати з праіндоєвропейських часів. Щож. Хибні друзі перекладача – теж друзі, якщо знати, що робиш. Я не знаю, що роблю, більшість часу. Мене це переважно не спричиняє, лише дуже затримує.

А kochen споріднене з кухнею й cucinare, що якраз дуже вгадується.

Тобто, їдиш зі мною зіграв жарт.

А, так. Час. Час робить мені дивне.
Наприклад, у мене, за внутрішніми відчуттями, опріч сьогоднішнього вечора паралельно ще й середа наступного тижня.
Цікаво, чи довго протримається ефект.
#мемуаразми

Рандомне #фото дня. Воно точно щось описує.

Виніс щойно зі сну:

Ніхто не сягає тебе –
Де і поділитися всі!..
І над тобою – лиш небо,
Високе, як Іґґдрасиль.

Там було більше, але запам'ятав лише це, на жаль чи щастя.

#сни #вірші_стиха #шаманізм

І так, коротко.

Двадцять третього лютого 2022 я їздив у Пущу-Водицю. Неймовірно теплий і ясний був день.

Я не буду поки більш про наступний день писати нічого. Я не знаю, що іще було б доцільно написати.
#мемуаразми

І знаєте що? Так.

Третій номер "АХ" для мене досі річ, якою я пишаюся і як один із авторів, і як член редакції.

Я не думаю, що сьогодні в вашій стрічці буде замало спогадів, та й у вас самих також. Але якщо раптом захочеться діалогу про те, як було тоді, – ви можете прийти сюди, ці сторінки дають це відчуття обміну складними спогадами.