#разне
Важливе. Суржик.
Чи діалект?
Суржик чи діалект?
Діалект чи суржик?

В своїх дописах та мемах ми вже піднімали питання суржику в контексті південних та східних українських говірок. У зв'язку з цим деякі підписники цілком закономірно задавались питанням – де та тонка грань між нашими (чи будь-якими іншими) діалектами і суржиком? І чи існує вона взагалі? В цьому дописі ми постараємось дати максимально конкретну відповідь на це питання.

По-перше, хочу зауважити, що адміністрація нашого затишного каналу майже повністю складається з людей, які мають мовознавчу освіту. Ні, серед нас немає доцентів чи інших наукових співробітників, але все ж таки у темі ми розбираємось трошечки глибше, ніж середньостатистична більшість людей, які не нехтують жодною можливістю поділитися своєю експертною думкою в коментарях в інтернеті.

Отже, спершу давайте визначимося з самими поняттями суржику та діалекту.

Суржик – це мовне явище, що полягає в змішуванні елементів двох мов (або ж, більш специфічно – російської та української).

Діалект – це локальний варіант певної мови.

Суржик є наслідком недостатнього володіння людиною певною мовою, внаслідок чого вона звертається до елементів іншої мови.

Діалект сам по собі є повноцінною структурою, яка також може мати в собі запозичення з інших мов чи діалектів, але при цьому лишається самодостатньою структурою.

Таким чином, можна виділити наступні способи визначення, чи є якась риса чи навіть слово суржиком, чи місцевим діалектом:

1. Локальність. Якщо якесь слово, форму чи рису масово та стабільно вживають стабільно на чітко окресленій території, наприклад в певному селі, місті, районі чи навіть кількох районах, то це діалектизм. Якщо ж якесь слово може вживатися, а може і не вживатися відразу і на заході, і на сході, то це, скоріш за все, суржик. При цьому, слово і навіть його форма в такому випадку можуть навіть бути буквально російськими, але при цьому, через стабільний масовий вжиток на чітко визначеній території виступатиме не в ролі суржику, а в ролі діалектного запозичення. І це далеко не завжди навіть є наслідком русифікації (напр. тілівізор, тіліхвон, канєшна тощо).

2. Фонетика. Попри те, що деякі фонетичні риси також можуть виступати в ролі діалектних запозичень, все ж таки фонетична канва мовлення занадто чутлива до «іншородних» елементів. Таким чином, якщо ви, наприклад, чуєте форму "времʼя", то це діалектне слово, а якщо "врємя", то це суржик. Грубо кажучи, якщо звучить по-українськи, то і слово українське.

3. Етимологія. Якщо якесь слово потрапило до української мови безпосередньо, шляхом праіндоєвропейська→прасловʼянська→давньоруська→староукраїнська→українська, то це точно не суржик, навіть якщо в сучасному стандарті української мови це слово не вживається активно, зато щось схоже є в російській.

4. Словник. Так, це банально. Але не нехтуйте користуватися словниками. Ви можете бути здивованими, коли знаходитимете в словниках української мови купу слів, які ви щиро вважали суржиком, і майже не чули, скажімо, на телебаченні. Наприклад, можете користатися goroh.pp.ua.

5. ГРАК. Принцип той самий, що й у словника, тільки це більше про узус. Завше можна подивитися, чи є слово чи вираз у корпусі української мови, та хто й коли ним користувався. Бо рідко бува таке, щоб "суржиком" балакали одночасно і Жадан, і Франко.

Підписаться