NEW BOT Телеграм, страница

Родний мій край починається там,
Де простори губляться в соняшних пелюстках,
Де подихом зими степ віддався снігу,
З небокраєм зіллються морозні сни.

Далі вільні де шепочуть мені свою повідь,
Де ніяк не можу відшукати я спокій,
Рукою, скинутою до Сонця, де зустрічаю світанок,
Сонце лиш побачивши, засинаю із зорею.

Манулові зграї де нишпорять сред жовтих степів,
Де байбакові шкіри замиготять у норах,
Де до Землі припаде спів прекрасних птахів,
Де їхні славні пісні мчать до Небес.

У Колишньому Пеклі, Серце де б'є,
Коли в Луговому Степу я один залишаюсь,
Коли пісню свою мій Степ мені співа,
А я піснею Війни за неї відпоюсь!

З захопленням дихаю я Рідною стороною,
Дзвоном листя навесні і дзюрчанням річок,
Грозовими дощами, осінньою землею,
Луговою чистою душею, що біліша, ніж сніг.

Пісні птахів на зорі, смуток тихих прудів,
Царство темних гаїв й тереконів,
Ніколи не забути, як вкрав у нас вор,
Щоб забули навік, навіщо ми народились.

Батьківську Землю-Матір заповітний Степ
Зберегти у первозданній своїй чистоті,
В глибині сірих очей (Їм на вірність клянусь!)
В білій шкірі та у русе волосся красі!

Свій Край бачу я у рідних обличчях,
У сильній Волі та в чистих поривах душі,
У гордій смерті всіх тих, хто не зрадив своїх,
У болі тих, хто продовжив боротися й жить.

У Вірі тих, хто назавжди залишився в строю,
Хто, стиснувши зуби, впав у закривавлений сніг,
Хто не здрогнув в останньому смертельному бою,
Хто боровся і став вище, ніж чоловік.

Білої Раси оплот у наших венах вирує,
Царство Арієв у Дусі, що прагне війни,
Моя Батьківщина у Сонці, що щиро горить
І в сяйві зірок, де залишимось ми.

Під водою застигла в напівпримарному сні,
У степовий полин у безодні світів,
В нашій крові прихована, як мудрість ззовні,
Що наповнить наш розум диханням віків.

У тереконах зірок причаїлася тінями Батьків,
Що нас гнівом живлять все сильніш й сильніш.
І я вірю – що у небокрає квітів
Мій Степ зустріне своїх синів.

❤‍🔥8👍2

396 viewsЕдвард, edited 04:07