Їду в Умань. Хочу встигнути на прощання з справжнім українським героєм Олександром Цебрієм. Командир кулеметного взводу, командир штурмової групи, молодший сержант 58-і бригади, цілий рік безперервних бойових дій на нулі в піхоті, мер Умані понад шість років, видатний зразковий громадянин, воїн, видатний українець…

Він надав мені честь - запросив мене та залучив 24 липня до штурмової операції під Новодонецьким, яку він очолив. Спочатку Саша визначив мені місце у своїй групі, але за дві години до штурму, коли ми були вже на рубежі висування в атаку, сказав, що я піду у групі закріплення та евакуації.

Я був поруч, дивився за боєм, побачив мінометні розриви та почув доповідь: «Мер - 300».

Евакуювати довелось Олександра…

Я провів останню добу життя Олександра Цебрія разом з ним. Спілкувався з ним, знімав, він хотів, щоб його думки та його рішучість та впевненість у своїх вчинках були закарбовані.

Справа в тому, що нещодавно політичний ворог Цебрія - народний депутат Антон Яценко, влаштував інформаційну кампанію в інтернеті, знайшов якихось невігласів, які брехали, ніби Цебрій не воює та не ризикує собою, що він знайшов тепле місце на війні.

Я можу відповідально донести думку більшості бійців 2-го стрілецького батальйону та усієї 58-і мотопіхотної бригади - дуже мало людей ризикували собою на війні так само як Олександр Цебрій, позивний «Мер».

Найнебезпечніша робота на війні - це воювати у групах закріплення, тримати позиції на нулі, коли за тобою постійно полює ворог, небезпека з усіх боків, скиди дронів, міномети, артилерія. Позицію треба непомітно розбудовувати, укріпляти, але тоді тебе побачить ворог. Якщо не укріпляти, то позицію знищать і захоплять. І в умовах небезпеки далеко не всі бійці намагаються рити, дуже багато просто ховається. Але коли на позицію заходив «Мер», він працював та був прикладом для усіх. Одного разу міна вдарила у метрі від бліндажа, який будував на нулі Саша - його завалило, але він відкопався та продовжив роботу.

Саме таке закріплення на позиціях дозволяє знижувати втрати та планувати подальші наступальні дії.

Солдат, а потім молодший сержант Цебрій був постійно на передовій, мотивував людей своїм прикладом, завозив великі партії допомоги у бригаду, будівельні матеріали на позиції, його внесок величезний у тому, що ці дві посадки, які тримає батальйон, залишаються нашими. Навіть дрони, на яких літає аеророзвідка батальйону купив Саша - він зібрав гроші на свій день народження, і саме він забезпечив дронами нашу наступальну операцію.

Олександр Цебрій нагороджений при житті орденом За Мужність за те, що він особисто взяв у полон російського штурмовика. Він кілька разів рятував поранених товаришів, особисто під обстрілом надавав медичну допомогу та витягував на точку евакуації.

Але Цебрію було мало боїв в обороні. Він хотів робити усе можливе, щоб пришвидчити нашу перемогу, і він сам сформував штурмову групу у кулеметному взводі, підготував та повів на штурм.

Перед атакою Саша казав: «Я стільки провоював та прожив, стільки побудував у цій посадці, що після війни хочу її купити, зробити музей памʼяті усіх побратимів, яких ми тут втратили». Тепер це і твій музей.. .

Посадка наша. І завдяки штурмовій операції, в якій загинув Олександр Цебрій, воїни 58-і мотопіхотної бригади відбили ще одну посадку, ще один кілометр української землі.

Ця земля - найдорожча у світі, земля українських патріотів.

Зараз ми робимо відео останнього дня та останнього бою, памʼять має бути збережена.

27-го липня Умань прощається з Олександром Цебрієм. Я їду також, їде і боєць із Сашиного взводу, щоб останній раз попрощатись на центральній площі з другом «Мером»…

На фото: 24 липня, на рубежі зосередження у посадці, за яку Саша та 2-й стрілецький батальйон бились 10 місяців, до ворога пара кілометрів, час - кілька годин до штурму.