1) якщо це запитання про те чи любить мій чоловік читати так само як і я, то ні, в нього інші захоплення. але він завжди підтримує мене, слухає і навіть не дуже сердиться, коли настає час переїжджати і всі ці книжки треба запакувати і знести/підняти сходами 😌

2) це цікаве питання, думаю, що ні, не з багатьма, але кількох блогерок я радо назву своїми подругами. в першу чергу через те, що вони чудові чуйні кицюнічки, а не через те, що вони блогерки 🤭

натомість я знайома і товаришую з доволі великою кількістю людей, які ведуть свої книжкові блоги. завжди рада можливості побачитися й поспілкуватися, але "дружба" для мене вузьке і важливе поняття, не спішу ним розкидатися.

чи є серед книжкових блогерів люди, що здаються мені неприємними і токсичними, і я хотіла б не перетинатися зайвий раз? та звісно що є, але це нормально для будь-якої спільноти, ба більше, це означає, що спільнота живе 💅🏻

давно не писала нічого про книжки, тож ви можете подумати, що я нічого не читаю. звісно, це не так 😌

розпочала купу книг, але сьогодні розповім про ті, що в найактивнішому читанні:

📚 у "Піяння півнів, плач псів" Войцеха Тохмана йдеться про Камбоджу та її мешканців. Тохман - знаний автор репортажів, що спеціалізується, якщо спростити, на геноцидах. вчора дочитала першу частину про Камбоджу, де автор разом з благодійною психіатричною місією їздив селами: психічно хворих людей там тримають у клітках чи навіть прикутими на ланцюг (інколи заради їхньої власної безпеки). правління Пол Пота лишило камбоджійців бідними, неписьменними і дуже травмованими. на шістнадцять мільйонів населення у Камбоджі близько 50 психіатрів, послуги яких більшість населення все одно не в змозі оплатити. мені подобається чесність письма Тохмана і його спокійний підхід. він говорить про такі страшні речі, що тут немає місця надмірній драматизації.

📚 для книжкового клубу читаю "Плющ" Ґрації Деледди, за свою творчість авторка отримала Нобелівську премію. спочатку книга читалася важко і здавалася нудною, але потім я непомітно втягнулася. траплялися сцени, від яких сироти по шкірі. тут ідеться про збіднілу сардинську родину, в якої доволі мало варіантів як їм не піти старцювати. разом з ними з дитинства живе служниця Аннезе, яка прихилилася до них що той "плющ".

📚 і для хорошого настрою на кіндлі я маю роменс "The Truth According to Ember" Danica Nava. мене привабило те, що головні герої тут нейтів амеріканс, я такого ще не читала. сюжет загалом невибагливий, бідна дівчина змішаної раси мусить збрехати про свої походження і досвід роботи, аби влаштуватися в корпорацію. разом з тим мені цікаво спостерігати за її життям в офісі, історією її родини та павутиною брехні, яка неминуче вийде Ембер боком 🫣

цей день настав, у поштомат приїхала посилка від Creative Women Publishing! а там альманах "Перший вінок" 🫦 і книжка есеїв про кожну з його 17 авторок.

абсолютно мій контент. скажу чесно, дуже чекала і навіть не уявляла, що вийде аж так красиво, люкс 💖

вчора ввечері зустрілися з буктюберками на книжковий клуб за романом "Голландський дім" від Енн Петчетт. я щоразу не можу натішитися наскільки вдала компанія у нас зібралася, і кожне обговорення не лише поглиблює задоволення від читання, а і виводить розмову на якусь геть несподівану доріжку 😌

"Голландський дім" чудово пасує для неспішної розмови, дуже клубна книжка, де багато неоднозначних об'ємних героїв, що здатні як на неправильні рішення, так і на виправлення помилок. є про що поговорити!

ще люблю ту частину клубу, де ми позичаємо книжки одна одній, чудова нагода допастися до чогось цікавого ❤️