учора мала маленьке свято життя: черговий книжковий клуб з буктюберками, цього разу додали коктейлі для настрою 🍸 говорили про книгу Голлі Джексон "Посібник з убивства для хорошої дівчинки", всім сподобалося, бо справді приємний підлітковий детектив. тут школярка починає проєкт про вплив медіа на суспільство, а в результаті розкриває таємницю зникнення і смерті, що сталися п'ять років тому. я читала англійською, але дівчата добре відгукнулися про переклад ✍🏻

у цій серії три частини (у продовженнях героїня розслідуватиме вже щось інше), тож, можливо, коли вони вийдуть, ми знову до них повернемося, але на наступний раз обрали, лячно зізнатися, французьку книжку (приємний збіг, я вже її маю і показувала в покупках за лютий) 🫣

після розмови про книгу, звісно, обговорили все на світі: від треду про нашуміле інтерв'ю до пригодоньки, на яку перетворюється самовивіз замовлення від видавництва Жупанського (я ніколи цією опцією не користалася, але тепер обов'язково), за це я і люблю наші зустрічі!

випадково дізналася про комікс за "Таємним садом" Френсіс Бернетт і обурена, що ніхто не розказав про нього раніше, а раптом я б пропустила! це одна з моїх улюблених історій, дуже тішуся, що вона тепер існуватиме і в такому вигляді теж 🥰

вчора майже не читала книжок, зате навідала виставку з роботами Алли Горської, лишилася в абсолютному захваті. раніше бачила лише репродукції її робіт, гортала альбоми, а ось так наживо і всі такі самобутні - це багато вартує. непересічна жінка, яку визначили її життєві вибори, нам дуже пощастило отримати у спадок її роботи. раджу сходити і вам, якщо є змога, бо ці твори зберігаються у різних приватних колекціях, а тут вони усі разом.

обговорювали з подругами, що дуже неправильно починати говорити про митців, яких знищила радянська система, виключно як про жертв, зосереджуватися на їхній смерті в першу чергу. ні, це були люди життя, люди, які творили життя. мені було надзвичайно неприємно спостерігати кілька років тому як Аллу Горську намагалися ✨промотувати✨, продаючи закривавлену сорочку. на цій виставці, звісно, є кімната, присвячена її жахливій загибелі та похоронам, але вона не перша, в яку потрапляє відвідувач, і точно не єдина. і точно не ця кімната смерти формує враження про Аллу.

ще я, гуляючи виставкою, втішилася, що не так давно прочитала книгу Радомира Мокрика про шістдесятників, бо ніби всі ці імена і знайомі, але з'єднати їх в одну картину самостійно важкувато, а так, дивлячись на портрети Симоненка й Світличного, на фотографії зі Стусом, на залу, присвячену Биківні, на згадки Танюка й Сверстюка, воно все разом працює і на враження, і на розуміння.

також у моїх планах прочитати книгу її сина, Олексія Зарецького, "Алла Горська. Мисткиня у просторі тоталітаризму", моя подруга говорить, що там багато про друзів Алли, і загалом про шістдесятництво; книгу Романа Клочка «Невидима битва. Як дисиденти боролися за незалежність України», що має допомогти більше дізнатись про тогочасні стосунки митців та совкової влади; і нарешті есей про Аллу Горську з книги Діани Клочко "Автопортрети тринадцяти українок".

взялася перечитувати для книжкового клубу "Життя за життям" Кейт Аткінсон, настільки мені подобається, що не можу не спитати себе-з-минулого: чому ти поставила цій книжці 4 зірки, а не 5? дивина та й годі!

якщо серйозно, то перечитування книг - це цікавий і точний спосіб відслідкувати зміни в собі й своїх смаках. та і просто приємно вертатися до любих серцю історій 🥰

мені пощастило мати перше українське видання Аткінсон, дизайн Маргарити Вінклер здається мені просто неперевершеним, але роздуми про це наштовхнули мене на ідею порівняти обкладинки з різних країн (а перекладів у Кейт Аткінсон дайбоже, є що подивитися).

яке оформлення ваш фаворит?