давно не говорили про наших улюблених "Сестер Річинських"!
одна з найцікавіших для мене (і припущу, що для Вільде теж) тем у цьому романі - це різноманіття жіночих доль. я буквально виписую собі на листочок (готуюсь, до обговорення) які саме перспективи доступні для жінок з різних верств населення. всі їх я зараз перераховувати не буду, бо мені кортить розповісти про пані Вільчинську, але спочатку пробіжимося основними варіантами.
перший, звісно, це заміжжя, для старшого покоління це ледь не єдиний прийнятний спосіб життя. заміжжя це не завжди стає щасливим, але, якщо це рівний шлюб, то воно валідується суспільством.
на противагу заміжнім жінкам ми бачимо бешкетливу у молодості тітку Клавду (айконік, хочу говорити про неї десять годин поспіль), спадок якої гарантує їй забезпечену, хоча і дещо самотню старість.
у молодшого покоління Річинських питання емансипації стоїть гостро. з певних причин вони перестають бути завидними нареченими і їм доводиться дбати про своє забезпечення самостійно. працювати фізично вони не можуть, бо це ганебно для їхнього стану, тому через служницю дівчата беруть замовлення на філє (в'язання з ниток, щось на кшталт макраме, якщо я правильно зрозуміла), але це копійчана і виснажлива робота.
кілька сестер пробують знайти собі службу, але одній бракує освіти, а інша, намагаючись найнятися державною вчителькою, стикається з упередженнями до українців та особистою помстою.
з перерахованого уже здається, що жіночі перспективи доволі обмежені, аж раптом у тексті зустрічається пані Вільчинська, видавчиня і редакторка газети "Нова жінка" (у мене є підозри, що Вільде запозичила цей образ з реальності, треба почитати про це докладніше). Пані Вільчинська вже не юна, але вона все ще приваблива для чоловіків. власне, ми бачимо її очима одного з отців каноніків і він задається питанням як так вийшло, що "така пікантна жіночка залишилася неодруженою". панотець припускає, що в молодості її захопили емансипаційні ідеї, а потім було запізно, але ми не будемо вірити йому на слово, бо його мислення обмежене стереотипами.
пані Вільчинська демонструє себе як розумну й уважну до дрібниць редакторку, яка знає кого про що спитати, вміє співпрацювати з іншими виданнями, добре розбирається у своїй професійній сфері. для мене її поява була приємною несподіванкою, хотілося б ще її зустріти, вона точно потрібна цьому тексту.
#сестри_річинські
одна з найцікавіших для мене (і припущу, що для Вільде теж) тем у цьому романі - це різноманіття жіночих доль. я буквально виписую собі на листочок (готуюсь, до обговорення) які саме перспективи доступні для жінок з різних верств населення. всі їх я зараз перераховувати не буду, бо мені кортить розповісти про пані Вільчинську, але спочатку пробіжимося основними варіантами.
перший, звісно, це заміжжя, для старшого покоління це ледь не єдиний прийнятний спосіб життя. заміжжя це не завжди стає щасливим, але, якщо це рівний шлюб, то воно валідується суспільством.
на противагу заміжнім жінкам ми бачимо бешкетливу у молодості тітку Клавду (айконік, хочу говорити про неї десять годин поспіль), спадок якої гарантує їй забезпечену, хоча і дещо самотню старість.
у молодшого покоління Річинських питання емансипації стоїть гостро. з певних причин вони перестають бути завидними нареченими і їм доводиться дбати про своє забезпечення самостійно. працювати фізично вони не можуть, бо це ганебно для їхнього стану, тому через служницю дівчата беруть замовлення на філє (в'язання з ниток, щось на кшталт макраме, якщо я правильно зрозуміла), але це копійчана і виснажлива робота.
кілька сестер пробують знайти собі службу, але одній бракує освіти, а інша, намагаючись найнятися державною вчителькою, стикається з упередженнями до українців та особистою помстою.
з перерахованого уже здається, що жіночі перспективи доволі обмежені, аж раптом у тексті зустрічається пані Вільчинська, видавчиня і редакторка газети "Нова жінка" (у мене є підозри, що Вільде запозичила цей образ з реальності, треба почитати про це докладніше). Пані Вільчинська вже не юна, але вона все ще приваблива для чоловіків. власне, ми бачимо її очима одного з отців каноніків і він задається питанням як так вийшло, що "така пікантна жіночка залишилася неодруженою". панотець припускає, що в молодості її захопили емансипаційні ідеї, а потім було запізно, але ми не будемо вірити йому на слово, бо його мислення обмежене стереотипами.
пані Вільчинська демонструє себе як розумну й уважну до дрібниць редакторку, яка знає кого про що спитати, вміє співпрацювати з іншими виданнями, добре розбирається у своїй професійній сфері. для мене її поява була приємною несподіванкою, хотілося б ще її зустріти, вона точно потрібна цьому тексту.
"-... А щодо конкуренції, - аж тепер дійшло до пані Вільчинської, - то скажу правду, що ми тут у Нашому жодної конкуренції не боїмося... Скільки вже тут народжувалося газет, і всі вони переставлялися на той світ. Один, два, три номери появляться - і адьє!
- Одна "Нова жінка" всіх переживає.
- А так, прошу отця каноніка, бо жінки взагалі витриваліші від чоловіків..."
#сестри_річинські
💅14❤9❤🔥3👍3
з тих же Річинських, оголошення в газету (місцевий тіндер):
дівчатка, ну хто не мріє про кавалера, схожого на Тараса Шевченка 🤭🤭
#сестри_річинські
"Самітна, немолода, але ще не стара дівчина має на селі під Станіславом власну хату з садом і половину млина. Має освіту за два курси вчительської семінарії. Патріотка. Охоче зв'яже свою долю зі старшим кавалером або вдівцем, який хоч чимсь буде нагадувати собою Тараса Шевченка"
дівчатка, ну хто не мріє про кавалера, схожого на Тараса Шевченка 🤭🤭
#сестри_річинські
😁50❤14💅6🔥1
починаю переживати, що не встигну вчасно дочитати Річинських 👀
з одного боку я вже на 275/658 сторінці третього тому і ще є кілька тижнів, але з іншого в мене не виходить читати цю книжку швидко. не тому що мені нудно чи нецікаво, ні, просто хочеться виділяти собі час для проміжних вражень; сісти і прочитати за раз 200 сторінок було б для мене злочином проти цієї історії.
більше того, я не можу розслабитися з іншими книжками, бо з'являється якась дурна провина, бо я ж могла в цей час дізнатися що там у Зоні з посадою!
я, звісно, вмію нервуватися через дрібниці (можливо, це якась копі стратегія, аби менше нервуватися через серйозні речі), але я вже навіть встигла прокрутити в голові сценарій, що не встигаю дочитати, дізнаюсь кінець зі скороченої версії, а потім кажу якусь дурниці на публічному обговоренні і всі дізнаються, що я не читала насправді 🥲
сподіваюсь, що встигну і прочитати, і впорядкувати свої думки, аби озвучити їх як слід, але вкотре переконуюсь, що ставлення до книжки як до обов'язку змінює мій процес читання 🙈
ще останніми днями з відчаєм думаю наскільки несправедливо, що нам не лишилося нецензурованої версії "Сестер Річинських", просто не можу від цього. так, до Бронки Завадки і решти комуністів тут можна ставитися відсторонено, можна вишукувати тонку іронію, яку чомусь не відчитали радянські цензори, але деякі особливості пропаганди закорінені надто глибоко в спосіб розповідати історію, я почуваюсь окраденою 💔
#сестри_річинські
з одного боку я вже на 275/658 сторінці третього тому і ще є кілька тижнів, але з іншого в мене не виходить читати цю книжку швидко. не тому що мені нудно чи нецікаво, ні, просто хочеться виділяти собі час для проміжних вражень; сісти і прочитати за раз 200 сторінок було б для мене злочином проти цієї історії.
більше того, я не можу розслабитися з іншими книжками, бо з'являється якась дурна провина, бо я ж могла в цей час дізнатися що там у Зоні з посадою!
я, звісно, вмію нервуватися через дрібниці (можливо, це якась копі стратегія, аби менше нервуватися через серйозні речі), але я вже навіть встигла прокрутити в голові сценарій, що не встигаю дочитати, дізнаюсь кінець зі скороченої версії, а потім кажу якусь дурниці на публічному обговоренні і всі дізнаються, що я не читала насправді 🥲
сподіваюсь, що встигну і прочитати, і впорядкувати свої думки, аби озвучити їх як слід, але вкотре переконуюсь, що ставлення до книжки як до обов'язку змінює мій процес читання 🙈
ще останніми днями з відчаєм думаю наскільки несправедливо, що нам не лишилося нецензурованої версії "Сестер Річинських", просто не можу від цього. так, до Бронки Завадки і решти комуністів тут можна ставитися відсторонено, можна вишукувати тонку іронію, яку чомусь не відчитали радянські цензори, але деякі особливості пропаганди закорінені надто глибоко в спосіб розповідати історію, я почуваюсь окраденою 💔
#сестри_річинські
❤30💔14😢3🥰2👍1💅1
я вранці: все, треба зосередитися на Річинських, буду читати тільки їх, це точно допоможе!
я ввечері: ну ні, це був важкий день, я заслужила почати якусь нову легку історію, просто для настрою 🤭
нова легка історія для настрою - "Книга для дітей", але про це вже завтра
я ввечері: ну ні, це був важкий день, я заслужила почати якусь нову легку історію, просто для настрою 🤭
😁34🤷♀4❤3👍2
прочитала десь 60 сторінок "Книги для дітей" Антонії Баєтт (пам'ятаємо, легка історія для настрою 🤭) - і я в абсолютному захваті! чому ви не говорили, що це така вишукана й чудово написана історія? мені стає сумно й моторошно від однієї думки, що я могла її пропустити! гадаєте, що за 60 сторінок неможливо екзальтуватися так сильно, аби вихваляти ще майже нечитаний роман? можливо!
історія починається у 1895 році, коли двоє хлопців виявляють, що у підвалі музею живе ще один. вони його вистежують і відводять до старших, після чого третій хлопець їде до однієї великої і особливої родини, де зараз готуються до свята літнього сонцестояння. здавалося б, це лише початок, але ж який гарний цей текст, які живі персонажі, які влучні спостереження авторки ❤️
не буду довго розводитися, аби ви не занудьгували, лишу дуже цікаву цитату про сприйняття дитинства серед певних кіл того часу:
впевнена, що повертатимуся до цієї книжки ще не раз, тож лишу гештеґ #книга_для_дітей
історія починається у 1895 році, коли двоє хлопців виявляють, що у підвалі музею живе ще один. вони його вистежують і відводять до старших, після чого третій хлопець їде до однієї великої і особливої родини, де зараз готуються до свята літнього сонцестояння. здавалося б, це лише початок, але ж який гарний цей текст, які живі персонажі, які влучні спостереження авторки ❤️
не буду довго розводитися, аби ви не занудьгували, лишу дуже цікаву цитату про сприйняття дитинства серед певних кіл того часу:
Діти змішувалися з дорослим товариством і спілкувалися з гостями, а ті спілкувалися з ними. Діти в таких родинах наприкінці ХІХ століття відрізнялися від дітей раніших і пізніших епох. Не були вони ні ляльками, ні маленькими дорослими. Їх не запроторювали в дитячі кімнати: вони збиралися за столом з цілою родиною, а розвиток їхньої особистості сприймали поважно і раціонально обговорювали за вечерею чи під час довгих прогулянок на природі. Водночас у дітей того світу було власне, значною мірою незалежне життя - дитяче життя. Вони блукали лісами й полями, майстрували схованки, лазили на дерева, полювали, рибалили, каталися на поні й велосипедах разом з іншими дітьми, без дорослих.
впевнена, що повертатимуся до цієї книжки ще не раз, тож лишу гештеґ #книга_для_дітей
❤37👍5❤🔥4💅3🥰2🤩1
друзі, була вражена тим, що, виявляється, "Книгу для дітей" вже так просто не купити, для мене це шок, що таке велике і відносно дороге видання настільки швидко розійшлося! і це ж навіть не букток-хіт 🤭
велику частину своїх покупок я виправдовую думкою, що якщо не купити зараз, то потім не буде, що ж, цього разу це так і спрацювало 😏
сподіваюсь, буде додрук і всім вистачить 🙏🏻
апд: у коментарях пишуть, що в "Книжковому Леві" є, то комусь пощастить!
велику частину своїх покупок я виправдовую думкою, що якщо не купити зараз, то потім не буде, що ж, цього разу це так і спрацювало 😏
сподіваюсь, буде додрук і всім вистачить 🙏🏻
апд: у коментарях пишуть, що в "Книжковому Леві" є, то комусь пощастить!
❤🔥34😱8💅4🙏3
почала читати "Останню бібліотеку" Фреї Семпсон - і якось я не дуже вражена. навіть сумніваюсь чи варто дочитувати, хоча текст дуже простий і читається легко й швидко, без зусиль.
по-перше, це ж було вже. про закриття бібліотеки йшлося у "Маленькій книгарні щастя" Дженні Колґан, я читала як громада бореться проти закриття бібліотеки у маленькому містечку (чи селі) у "The Library" Белли Осборн. схоже, це питання справді хвилює англійських авторок, тому аби вирізнитися в цій темі, потрібно вигадати щось оригінальне. Фрея Семпсон вирішила цього не робити і просто написати милу-миленьку книжку з бібліотекою і котом.
по-друге, мене дратує вибір героїні. соціально незграбна зашугана миша, яка перетворила свій дім у музей мертвої матері, щодня бере одну й ту саму страву в китайському кафе і абсолютно відмовляється від реального життя на користь книжок, мене не розважає. це очікувано, це передбачувано, авторко, ну спробуй хоч трошки мене здивувати. найочевидніші рішення не завжди найцікавіші.
звісно, ця героїня перечитує "Гордість і упередження" в 521-й раз. звісно, вона зневажає любовні романи (це говориться не в лоба, але з настрою все ясно). звісно, рано чи пізно в її руках мусив з'явитися томик "Війни та мира" (улюблена книжка її матері, співчуваю). усі захоплюються яка вона класна бібліотекарка, може усім щось порадити, але ця бібліотекарка взагалі не знала про існування "Гордість, упередження та зомбі" і ніколи не читала Толкіна, та що з тобою не так!
ще складається враження, що авторка поставила собі за мету впхнути в цю книжку якомога більше згадок про інші книжки, я їх спочатку навіть виписувала для настрою, але десь на десятій втомилася. загалом це хороший прийом для книги про книги, але мене вже і це почало дратувати. можливо, проблема в мені, але ця книжка здається двовимірною, я нічого не відчуваю до героїв, це на мені не працює.
спочатку я думала, що причина в тому, що я взяла цю "Останню бібліотеку" після Річинських і паралельно з "Книгою для дітей", з ними важко конкурувати, але ж ні, я читаю ще псевдорегентський лесбійський романс - і він абсолютно норм. тож, думаю, покину цю "Останню бібліотеку", надішлю її мамі й бабусі, може їм сподобається більше.
чи читали ви? чи сподобалося?
по-перше, це ж було вже. про закриття бібліотеки йшлося у "Маленькій книгарні щастя" Дженні Колґан, я читала як громада бореться проти закриття бібліотеки у маленькому містечку (чи селі) у "The Library" Белли Осборн. схоже, це питання справді хвилює англійських авторок, тому аби вирізнитися в цій темі, потрібно вигадати щось оригінальне. Фрея Семпсон вирішила цього не робити і просто написати милу-миленьку книжку з бібліотекою і котом.
по-друге, мене дратує вибір героїні. соціально незграбна зашугана миша, яка перетворила свій дім у музей мертвої матері, щодня бере одну й ту саму страву в китайському кафе і абсолютно відмовляється від реального життя на користь книжок, мене не розважає. це очікувано, це передбачувано, авторко, ну спробуй хоч трошки мене здивувати. найочевидніші рішення не завжди найцікавіші.
звісно, ця героїня перечитує "Гордість і упередження" в 521-й раз. звісно, вона зневажає любовні романи (це говориться не в лоба, але з настрою все ясно). звісно, рано чи пізно в її руках мусив з'явитися томик "Війни та мира" (улюблена книжка її матері, співчуваю). усі захоплюються яка вона класна бібліотекарка, може усім щось порадити, але ця бібліотекарка взагалі не знала про існування "Гордість, упередження та зомбі" і ніколи не читала Толкіна, та що з тобою не так!
ще складається враження, що авторка поставила собі за мету впхнути в цю книжку якомога більше згадок про інші книжки, я їх спочатку навіть виписувала для настрою, але десь на десятій втомилася. загалом це хороший прийом для книги про книги, але мене вже і це почало дратувати. можливо, проблема в мені, але ця книжка здається двовимірною, я нічого не відчуваю до героїв, це на мені не працює.
спочатку я думала, що причина в тому, що я взяла цю "Останню бібліотеку" після Річинських і паралельно з "Книгою для дітей", з ними важко конкурувати, але ж ні, я читаю ще псевдорегентський лесбійський романс - і він абсолютно норм. тож, думаю, покину цю "Останню бібліотеку", надішлю її мамі й бабусі, може їм сподобається більше.
чи читали ви? чи сподобалося?
✍12👀5❤3🌚3👍2😢2🤝1
у "Книзі для дітей" А.С.Баєтт одна з героїнь, Олів є популярною дитячою письменницею, тому періодично ми будемо зіштовхуватися і з цим боком її життя.
по-перше, хочеться розповісти про те, що для кожного зі своїх дітей, вона завела спеціальний зошиток, куди пише історію особисто для них: хлопчик, що шукає свою тінь; дівчинка у країні звіролюдів; принцеса, перетворена на наймичку; світ відьом і чаклунів; багряна постать з мішком. ці історії лише для домашнього вжитку, Олів їх не публікує, хоча інколи запозичує щось для своїх книжок.
а, по-друге, у тексті вміщені казки Олів. перша з них, яку я прочитала вранці, називається "Хащі". в ній ідеться про Матінку Гуску (припущу, це згадка тієї самої Mother Goose, традиційної для англійського та французького фольклору) та її синочка Свинтуса, який потрапляє до доброго народцю. звісно, йдеться про фейрі. мені відразу згадалися чарівні оповідання Сюзанни Кларк та книжка "Emily Wilde's Encyclopaedia of Faeries", воно все дуже добре працює разом. сподіваюсь, попереду (720 сторінок 🤭) ще знайдеться місце для таких казок.
також хочу показати вам обкладинки "Книги для дітей" в інших виданнях. українське не здається мені вдалим, ця (🤌🏻🤌🏻) книга, що так детально фокусується на красі, на русі мистецтв і ремесел, точно не заслужила ШІ-мазню. але я здивована, що і решта видань не вирізняються якимось цікавими рішеннями. що ви про це думаєте?
#книга_для_дітей
по-перше, хочеться розповісти про те, що для кожного зі своїх дітей, вона завела спеціальний зошиток, куди пише історію особисто для них: хлопчик, що шукає свою тінь; дівчинка у країні звіролюдів; принцеса, перетворена на наймичку; світ відьом і чаклунів; багряна постать з мішком. ці історії лише для домашнього вжитку, Олів їх не публікує, хоча інколи запозичує щось для своїх книжок.
Томова книжка була чорнильно-синьо-чорна, оздоблена папороттю й орляком - подекуди зі справжніми висушеними листками, подекуди вирізаними із золотого і срібного паперу. Книжка Дороті була зелена, як ліс, і вкрита дитячими малюночками маленьких створінь - їжаків, кроликів, мишок, синичок і жаб. Книжка Філліс - рожева, мереживна, з витинанками у вигляді фей із прозорими крильцями у квітчастих сукенках і гілочками горошку і дзвоників, ромашок і браток. Геддина книжка була у фіалкову, зелену і білу смужку, з силуетами відьом і драконів. Флоріанова книжечка була ще малесенька, з милою теплою червоною палітуркою з Батьком Різдвом і різдвяним тортиком.
а, по-друге, у тексті вміщені казки Олів. перша з них, яку я прочитала вранці, називається "Хащі". в ній ідеться про Матінку Гуску (припущу, це згадка тієї самої Mother Goose, традиційної для англійського та французького фольклору) та її синочка Свинтуса, який потрапляє до доброго народцю. звісно, йдеться про фейрі. мені відразу згадалися чарівні оповідання Сюзанни Кларк та книжка "Emily Wilde's Encyclopaedia of Faeries", воно все дуже добре працює разом. сподіваюсь, попереду (720 сторінок 🤭) ще знайдеться місце для таких казок.
також хочу показати вам обкладинки "Книги для дітей" в інших виданнях. українське не здається мені вдалим, ця (🤌🏻🤌🏻) книга, що так детально фокусується на красі, на русі мистецтв і ремесел, точно не заслужила ШІ-мазню. але я здивована, що і решта видань не вирізняються якимось цікавими рішеннями. що ви про це думаєте?
#книга_для_дітей
❤37😍3💘3🤓1
друзі, довго думала чи варто викладати відео в такі сумні дні, але зрештою вирішила, що якщо перебирання нових книжечок комусь хоч трішечки поліпшить настрій, то варто. сподіваюсь, вам буде цікаво 😌
https://youtu.be/rYCwG93NdIQ
https://youtu.be/rYCwG93NdIQ
YouTube
Книжкові покупки серпня | запрошення на публічне обговорення
Привіт усім. Розповідаю про книжки, що з'явилися у мене за серпень, а також люб'язно запрошую вас на публічне обговорення роману Ірини Вільде "Сестри Річинські" 12 серпня о 19:00 у книгарню book.ua на Золотих.
Підписуйтеся на мій телеграм канал: https:/…
Підписуйтеся на мій телеграм канал: https:/…
❤44💘7
прочитала вже десь під сотню сторінок Starling House (не можу перестати думати, що українською ця книга могла б називатися "Шпаківня" 🤭🤭), дуже подобається. воно і готичне, і трошки лячне, і романтичне, і соціальне.
головна героїня Опал з молодшим братом живе у маленькому містечку з вугільними шахтами та величезною ТЕЦ, що дуже помітно впливає на екологічний стан у цьому містечку. у молодшого брата астма, тому Опал готова на все, аби назбирати достатньо грошей для оплати його навчання у фенсі-школі, де буде блакитне небо і чисте повітря. вони існують буквально на межі бідності, Опал працює за мінімалку на тупій роботі і не гребує дрібними крадіжками, тому коли загадковий власник загадкового маєтку пропонує їй роботу прибиральниці за великі гроші, то вибір очевидний.
наш загадковий власник - це такий собі самітник з мечем і в шрамах, який наполягає, аби Опал обов'язково покидала Дім Старлінгів до заходу сонця. у містечку про цей маєток ходять дуже нехороші історії, періодично хтось бачить там вовків чи білих тигрів. здоровий глузд підказує Опал, що не треба зв'язуватися з цим усім, але крім бажання заробити гроші вона відчуває ще й непоборний потяг знову і знову повертатися у цей маєток.
я люблю Алікс Е. Гарроу, вона чудово пише, видно, що авторка вміє і любить розповідати історії 💖 одна з її попередніх книжок "Десять тисяч дверей Дженьєрі" вже виходила українською у видавництві Віват, Starling House вже анонсовано в Артбуці, сподіваюсь, колись і The Once and Future Witches з'явиться на нашому ринку (це була моя перша книжка цієї авторки і поки що найулюбленіша).
на жаль, я не знайшла якихось цікавих фанартів за Starling House, але знайшла на пінтересті колаж, який доволі влучно передає атмосферу цієї книжки, його і додаю до цього допису!
головна героїня Опал з молодшим братом живе у маленькому містечку з вугільними шахтами та величезною ТЕЦ, що дуже помітно впливає на екологічний стан у цьому містечку. у молодшого брата астма, тому Опал готова на все, аби назбирати достатньо грошей для оплати його навчання у фенсі-школі, де буде блакитне небо і чисте повітря. вони існують буквально на межі бідності, Опал працює за мінімалку на тупій роботі і не гребує дрібними крадіжками, тому коли загадковий власник загадкового маєтку пропонує їй роботу прибиральниці за великі гроші, то вибір очевидний.
наш загадковий власник - це такий собі самітник з мечем і в шрамах, який наполягає, аби Опал обов'язково покидала Дім Старлінгів до заходу сонця. у містечку про цей маєток ходять дуже нехороші історії, періодично хтось бачить там вовків чи білих тигрів. здоровий глузд підказує Опал, що не треба зв'язуватися з цим усім, але крім бажання заробити гроші вона відчуває ще й непоборний потяг знову і знову повертатися у цей маєток.
я люблю Алікс Е. Гарроу, вона чудово пише, видно, що авторка вміє і любить розповідати історії 💖 одна з її попередніх книжок "Десять тисяч дверей Дженьєрі" вже виходила українською у видавництві Віват, Starling House вже анонсовано в Артбуці, сподіваюсь, колись і The Once and Future Witches з'явиться на нашому ринку (це була моя перша книжка цієї авторки і поки що найулюбленіша).
на жаль, я не знайшла якихось цікавих фанартів за Starling House, але знайшла на пінтересті колаж, який доволі влучно передає атмосферу цієї книжки, його і додаю до цього допису!
✍15❤🔥11❤4👍1💘1