Київський артист Юрій Зморович писав вірші, створював скульптури з металічного брухту, влаштовував перфоманси-глосолалії у галереях, знімав кінцо, працював на телебаченні, джемив з різними дикими людьми типу Сергія Лєтова, і так далі, і так далі. Багатогранний, як стакан.

Просвітницький департамент Кощєя влаштовує в його честь фестиваль. Маестро буде присутній власною персоною: в суботу пошумить, в неділю влаштує груповий імпровізаційний перфоманс. Треба йти.

facebook.com/events/297175327751379/

А ось, наприклад, сторінка про Зморовича на сайті Сергія Лєтова: www.letov.ru/zmorro.htm

Зморович у Кощєї, прямо зараз

Вова Воротньов - «Ворота», 2018

«Робота називається "Ворота" хоча б тому, що цей об'єкт - це ніякі не ворота. Це залізна рама, яка на відміну від брами нічого не відкриває. Вмонтована в цю технічно картину символіка - це моя авторська редукція/репродукція парканно-брамних народних знаків: сонце, земля, вода».

Новий матеріал на «Амнезії» в жанрі «археологія козявочного андерграунда»: Шерман Дрозд (автор каналу @lowdeath) згадує великий і величний журнал «Гучномовець» (1988-1991). Кулсторі розповідає головред видання Тетяна Єжова, в епізодичних ролях: Адольфич, Мох з Перкалаби і Євгеній Гудзь з Gogol Bordello.

«Осенью 1987-го я попала в киевский рок-клуб, где в то время уже назревал раскол между приверженцами хэви-метала и любителями всевозможной альтернативной музыки. Тогда я начала собирать материалы для первого номера еще безымянного журнала. В начале 1988 несколько групп, отколовшихся от рок-клуба, а именно Вавилон (ставший в апреле 1988 Рабботой ХО), Коллежский Асессор и Вопли Видоплясова, примкнули к киевскому творческому объединению "Эксперимент". Там же была создана коалиция этих трех групп, которую назвали "Рокъ-Артель". Вот именно тогда окончательно оформилась и реализовалась идея рок-самиздатовского журнала. Основной упор в нем стал делаться на "Рокъ-Артель". Название журнал позаимствовал из песни ВВ "Пісенька", где есть такие слова: "Хлопці грають в гучномовець"».

Про оці розборки-розколи навіть є кілька коміксів. Часи міняються, імперії падають, і тільки внутрішньоцехові срачі творчої інтелігенції горять вічним вогнем.

http://bit.ly/amnesia-guchno

Нарешті сольна виставка Юрія Болси у Києві! Івент на фб: facebook.com/events/245380389491197/

Юрій Болса — юний монстр з Червонограду. Представник слов’янської чорнухи (куратор пише про покоління «живих-мертвих», ну ок, теж підходить). Продукує контент в неймовірних кількостях — встиг навіть засвітитися у нашому збірнику «Вологі Фантазії», чим ми безмежно пишаємось.

«Донбас» — це Україна.

Звучали звинувачення, що «Донбас» Лозниці зайвий раз маргіналізує і дегуманізує жителів Донбасу, малює їх одновимірними босхіанськими потворами, ускладнює становище переселенців і так далі. Таке типу пафосно-фестивальне продовження кричалки про президента-підараса. Насправді все навпаки.

«Донбас» виявився не стільки потойбічною фантасмагорією про рогатих чортів, скільки до болю знайомим і точним портретом України. Я ніколи не був у тих місцях ні до, ні під час війни, але впізнаю їх. Впізнаю своїх однокласників і родичів, генделики Шепетівки і підворотні Кам’янця, Воскресенку і Борщагу.

Цивілізованість і культура, як любив повторювати наш дорогий Мераб Костянтинович, дуже тонка матерія. На секунду відвернешся — і вона уже порвалась, а з тріщин витікає тінь. Сьогоднішній Донбас — це наша колективна тінь, яку ми старанно витісняємо, і в той же час не можемо просто віддати на поталу свинособакам.

Простіше кажучи, «Донбас» в першу чергу про нас. Після перемоги нас чекає реінтеграція — не забуваймо про це.

Іван Штрудель - "Повітряна тривога". Книгу-зін з ілюстраціями Штруделя можна купити у нас на сайті.

Костя Дорошенко завів затишний телеграмний бложик в жанрі «lytdybr» (хто пам'ятає це слово?), давайте ж підписуватись: @kyivsmoker

Хто такий, чим знаменитий? Арт-критик і куратор низки потужних виставок, в минулому — головред київської «Афіші», важлива шишка в «Комерсанті» і радіоведучий на сєпарських «Вістях». Було б справедливо написати також «публічний інтелектуал» або «лідер думок», але ці поняття уже настільки зашкварені, що краще не треба.

В 2010 році Толік Ульянов записав з Дорошенком серію коротеньких відосів-проповідей, де наш герой курить сигарети і красиво стелить. Мій улюблений — під номером 12 (але раджу подивитися всі). Тоді, безкінечних вісім років тому, його проповіді звучали як дотепна гра розуму, розслаблені філософствування на м’якому диванчику. Але чим далі в наш пост-апокаліптичний світ, тим випуклішими і очевиднішими стають озвучені ним проблеми.

https://www.youtube.com/watch?v=dGvwVQW5q8o

Наша улюблена кінокритикесса Дарія Бадьор написала про оце ваше «Дике Поле». Рецензія в цілому занадто стримана і ввічлива — фільм так і проситься, щоб йому по губам поводили розгромною критикою, — але влучна. Передусім дуже правильний висновок: перенесення Жадана на глянцеву кіномову у стилі телефільмів для домогосподарок — це ще й десакралізація священної корови. А всі священні корови, як відомо, мають бути порізані на котлети.

(«Эротическая сцена под бодрую музыку уж больно напоминает рекламу лекарственных средств на ТВ» — отут, як-то кажуть, вголосяндру.)

https://lb.ua/culture/2018/11/13/412265_dikoe_pole_razmetka_territorii.html

В Довженко-центрі зараз дикий шпунс.

Ілюстрація до «Криниці часу». Автор: instagram.com/tsi_ma

Черговий просвітницький матеріал про самвидав у жанрі «простими словами пояснюємо нормальним людям, чим займаються ненормальні люди». У списку ненормальних: «Гіпертелія», видавництво IST Publishing, @gonzine, бібліотека 665 та інші. Якщо ви вже підписані на наш канал, то навряд чи вичитаєте там щось нове, але можете скинути статтю своїй мамі, хай дивується.

https://lb.ua/culture/2018/12/10/414567_samizdat_zinkultura_ukraine.html

Ілюстрації Мар’яни Клочко до оповідання Ярослава Савченка «Сказка про опоздавшее ко всему божество» (в тому числі ті, що не увійшли до фінальної версії). У вас поки що є шанс придбати оповідання на папері: hyperthelia.com.ua/savchenko-late (пишіть адміну або на вказаний мейл).