«Донбас» — це Україна.

Звучали звинувачення, що «Донбас» Лозниці зайвий раз маргіналізує і дегуманізує жителів Донбасу, малює їх одновимірними босхіанськими потворами, ускладнює становище переселенців і так далі. Таке типу пафосно-фестивальне продовження кричалки про президента-підараса. Насправді все навпаки.

«Донбас» виявився не стільки потойбічною фантасмагорією про рогатих чортів, скільки до болю знайомим і точним портретом України. Я ніколи не був у тих місцях ні до, ні під час війни, але впізнаю їх. Впізнаю своїх однокласників і родичів, генделики Шепетівки і підворотні Кам’янця, Воскресенку і Борщагу.

Цивілізованість і культура, як любив повторювати наш дорогий Мераб Костянтинович, дуже тонка матерія. На секунду відвернешся — і вона уже порвалась, а з тріщин витікає тінь. Сьогоднішній Донбас — це наша колективна тінь, яку ми старанно витісняємо, і в той же час не можемо просто віддати на поталу свинособакам.

Простіше кажучи, «Донбас» в першу чергу про нас. Після перемоги нас чекає реінтеграція — не забуваймо про це.

Іван Штрудель - "Повітряна тривога". Книгу-зін з ілюстраціями Штруделя можна купити у нас на сайті.

Костя Дорошенко завів затишний телеграмний бложик в жанрі «lytdybr» (хто пам'ятає це слово?), давайте ж підписуватись: @kyivsmoker

Хто такий, чим знаменитий? Арт-критик і куратор низки потужних виставок, в минулому — головред київської «Афіші», важлива шишка в «Комерсанті» і радіоведучий на сєпарських «Вістях». Було б справедливо написати також «публічний інтелектуал» або «лідер думок», але ці поняття уже настільки зашкварені, що краще не треба.

В 2010 році Толік Ульянов записав з Дорошенком серію коротеньких відосів-проповідей, де наш герой курить сигарети і красиво стелить. Мій улюблений — під номером 12 (але раджу подивитися всі). Тоді, безкінечних вісім років тому, його проповіді звучали як дотепна гра розуму, розслаблені філософствування на м’якому диванчику. Але чим далі в наш пост-апокаліптичний світ, тим випуклішими і очевиднішими стають озвучені ним проблеми.

https://www.youtube.com/watch?v=dGvwVQW5q8o

Наша улюблена кінокритикесса Дарія Бадьор написала про оце ваше «Дике Поле». Рецензія в цілому занадто стримана і ввічлива — фільм так і проситься, щоб йому по губам поводили розгромною критикою, — але влучна. Передусім дуже правильний висновок: перенесення Жадана на глянцеву кіномову у стилі телефільмів для домогосподарок — це ще й десакралізація священної корови. А всі священні корови, як відомо, мають бути порізані на котлети.

(«Эротическая сцена под бодрую музыку уж больно напоминает рекламу лекарственных средств на ТВ» — отут, як-то кажуть, вголосяндру.)

https://lb.ua/culture/2018/11/13/412265_dikoe_pole_razmetka_territorii.html

В Довженко-центрі зараз дикий шпунс.

Ілюстрація до «Криниці часу». Автор: instagram.com/tsi_ma

Черговий просвітницький матеріал про самвидав у жанрі «простими словами пояснюємо нормальним людям, чим займаються ненормальні люди». У списку ненормальних: «Гіпертелія», видавництво IST Publishing, @gonzine, бібліотека 665 та інші. Якщо ви вже підписані на наш канал, то навряд чи вичитаєте там щось нове, але можете скинути статтю своїй мамі, хай дивується.

https://lb.ua/culture/2018/12/10/414567_samizdat_zinkultura_ukraine.html

Ілюстрації Мар’яни Клочко до оповідання Ярослава Савченка «Сказка про опоздавшее ко всему божество» (в тому числі ті, що не увійшли до фінальної версії). У вас поки що є шанс придбати оповідання на папері: hyperthelia.com.ua/savchenko-late (пишіть адміну або на вказаний мейл).

А ще Мар'яна щойно запилила телеграмні стікери, дивіться які класні:

Якщо ви раптом пропустили новий матеріал на @amnesiascope, то читайте терміново. Пєлєвінські персонажі 90-х, прото-тролі, мета-комедіанти від мистецтва. Зараз дико не вистачає художників, які вміють дотепно і агресивно жартувати. Хороше мистецтво - це коли смішно і боляче.