10 років Майдану

10 років назад ми розпочали процес завершення російської імперії і стрімкого становлення України. Імперії не вмирають за один день. Диктатури так, а імперії - ні. Тому цей процес ніколи не міг бути швидким. На жаль.

За цей час я дуже багато кого і що втратив. І мені часто доводилось чути: навіщо це все? Але ніколи в мене не було сумнівів з цього приводу. Бо для мене Майдан почався значно раніше чим 21 листопада 2013 року. Моїх активістів викрадали і били, порушували кримінальні справи, мені били автомобіль, вікна в квартирі, де жила моя 2 річна донька, доводилось переховувати сім’ю. Нам ставили прослушки, погрожували. Тому ні, я ніколи не думав, що без Майдану могло бути краще.

Я думаю про всіх хто загинув. Загинув на Майдані, загинув на війні. І я розумію, що всі ми гинули б так само, але без честі. В тюрмах, в випадкових дтп, вуличних нападах. А так ми вибрали свій шлях, свою боротьбу. Сьогодні ми воюємо як українська держава, а не як дисиденти чи повстанці.

Я точно знаю, що це буде гідний розділ українського підручника з історії. І наступні покоління читаючи про цю боротьбу - захоплюватимуться нами.

А російська імперія сконає. Це факт, якому ще потрібний час.

Просто офигенно от Юрия Романенко

Майдан и Буча

Думал написать какой-то пафосный текст на десятую годовщину Майдана, а потом подумал: На фига напрягаться. Оба Майдана стали следствием того, что элита жила в режиме "не смотри вверх", игнорируя здравый смысл, логику и не думала ни о чем, кроме грабежа чудом свалившихся после развала СССР ресурсов и народа, который эти ресурсы обслуживал. В свою очередь, народ жил в таком же режиме, предпочитая заниматься выживанием, а когда уж совсем допекали взрывался праведным гневом, который легко канализировался элитой, поскольку контроль над медиа обеспечивал узкий коридор срача по широкому спектру вопросов, которые касались чего угодно, но только не денег и реальных тем, которые связаны с властью. В итоге режим “Не смотри вверх” привел и элиту, и народ от Майдана к Майдану, чтобы потом прямиком открыть дорогу к Буче. Когда ты постоянно настойчиво игнорируешь грозные знаки, то гроза приходит в твой дом.

Таким образом Майданы и Буча имеют один корень проблемы – когда ты не решаешь проблемы, закрываешь глаза и думаешь, что все рассосется, то проблемы, наоборот, накапливаются, чтобы прорваться гноем десятков тысяч трупов, разрухой, миграцией и страданиями. И как же Украина отвечает на все это? Ну, в массе своей нам предлагают дальше поддерживать режим “Не смотри вверх”. Результат абсолютно предсказуем.

Мне очень хочется зарядить вас оптимизмом, но будет бетонная стена. Путь к ней будет увенчан множеством флажков, ленточек, веночками и вздохами, какая мы героическая нация. Но эти девайсы не облегчат боль удара. Впрочем, это не исключает того, что та часть, которая выживет, окажется по ту сторону стены, где будет лучшая жизнь. Чтобы попасть в лучшую жизнь не обязательно со всего размаху биться головой о бетонную стену. Можно найти ворота, постучаться и вам откроют. Можно изготовить ключ и открыть ворота им. Можно вообще не лететь на стену, а попытаться ее обойти. Можно взять инструменты и разбить стену. Но это все не об Украине. Будут выбраны самые глупые, самые неэффективные, самые затратные инструменты. Будут еще потеряны люди. Много людей. Но поднять голову, посмотреть по сторонам и сделать то, что велит здравый смысл... Нет, так не будет. Потому нужно бояться не третьего Майдана. Нужно бояться новых Буч.

Чому я залишався оптимістом

Коли я чую, що контрнаступ став провальним, то хочеться реально врізати. Так, ціллю контрнаступу був прорив і звільнення територій, так цієї цілі не досягнули. Але є інші дуже важливі результати: 120 тисяч знищених росіян, 1700 танків, 4300 артилерійських систем!, 320 РСЗВ, 26 гелікоптерів. Мало це чи багато? Та це більше половини армії окупантів, яка вторгнулася в лютому 2022!!! Без нашого контрнаступу ми, з великою ймовірністю, сьогодні б обороняли Запоріжжя або Харків, а не Авдіївку. Тому коли ви кажете “контрнаступ провалився” або “взагалі був не потрібний” - добре подумайте про це.

Тепер чому я залишався оптимістом і що пішло не так. Я завжди закликав вас вірити нашому військовому командуванню, і не даремно. За час війни наше командування не раз проявило здатність стратегічного та оперативного мислення, і в цьому контрнаступі це також було. Коли в червні стало зрозуміло, що масштаб замінованості та російських укріплень виходить за все, що було в історії до цього, задум був скорегований Ціллю стало максимальне виснаження і знищення російських сил, з метою раптового удару в іншому місці. Я вже писав, що загалом в боях тільки за Роботине з кожної сторони взяло до 20 тисяч солдат.

Задум працював добре. ЗСУ наголо розбили окупантів в контрбатарейній боротьбі. Окупанти були змушені оголити Крим, повигрібали свої тро і всяких барсіків, і головне - оголили лівий берег. Особливо після підриву Каховської дамби. Таким чином, перспектива десантної операції на лівому березі могла створити серйозну загрозу для окупантів. Наслідком цього мало бути максимальне відтягнення сил з під Роботине, і таким чином, створення перспектив для нашого прориву. Українські морпіхи сотворили чудо - плацдарм в Кринках. Чудо тому, що ворог добре розумів своє слабке місце і по 100 КАБів вдень, летіли саме в місця з яких могла початись десантна операція. І тим не менше, морпіхи вигризли досить стійкий плацдарм.

Далі мало відбуватись розширення плацдарму одночасно з нарощуванням контрнаступальних дій під Роботине. Але єдиною перспективою цього було введення нових свіжих сил в бій. Бригади, які з червня бились на півдні Запорізької області, були колосально виснажені. Свіжі сили були потрібні і на Сході, де півроку стримували “фланговий удар” в напрямку Куп’янська. Та виявилось, що ніяких свіжих сил не зібрано... До останнього моменту навіть я не уявляв масштаб провалу мобілізації. Вдумайтесь, тільки в Сумській області від плану було виконано 8%...

В той час, як окупанти мобілізували в місяць по 20 тисяч, у нас мобілізація майже зупинилась. Як наслідок, замість посилення тиску в зоні Роботине, нам довелось перекидати сили на Авдіївку. Через це, окупанти зняли частину сил з під Роботине і перекинули проти нашого плацдарму в Кринках. На жаль, найближчим часом я думаю, вони його ліквідують...

Тому коли я писав, що залишаюсь оптимістом, то сподівався, що є достатньо сил, щоб реалізувати задум і досягнути оперативного прориву лівому березі або під Роботине. Я не хочу підкреслювати очевидне: ми наступали в умовах повного домінування ворога в небі, наступали не маючи чисельної переваги і переваги в техніці, Захід таки не дав нам АTACMS і касети, коли ми дуже їх потребували. І, тим не менше, те чого вдалось досягнути реально дивовижне. Наш Головнокомандувач справедливо зауважив, що жодна армія в світі не наступала б в таких умовах, і вже точно не досягла б таких результатів враження ворога.

Так, контрнаступ не досягнув поставлених цілей, але це був героїчний вчинок ЗСУ, в абсолютно не сприятливих умовах. Втрати, яких зазнали окупанти, не дали йому можливості підготуватись до нового повномасштабного наступу, і поки єдине на що він може - це штурмувати Авдіївку.

Вранішнє

Про книжку "Чингісхан та історія створення сучасного світу"
Видання «Чингісхан та історія створення сучасного світу» авторства Джека Везерфорда — це видатне історичне дослідження, яке розкриває глибокий і визначальний вплив монгольського владаря Чингісхана та його нащадків на формування європейської цивілізації. Ця книга перевертає загальноприйняті уявлення про Чингісхана, представляючи його не лише як воїна-завойовника, але й як нестандартного креативного лідера та далекоглядного правителя.

Однією з особливостей цього дослідження є авторський підхід Везерфорда до представлення Чингісхана. Він використовує своє розуміння культури та історії Монголії, отримане завдяки його десятилітнім студіям, щоб показати нам новий портрет великого хана. Через очі автора, Чингісхан стає більш комплексним та багатогранним персонажем, ніж той образ, що був нам відомий до цього часу.

Це захоплююча і просвітницька книга, яка переосмислює наші уявлення про історію та розкриває нові горизонти розуміння впливу монгольської цивілізації. Везерфорд не просто розповідає історію, він відкриває для нас новий погляд на одного з найвеличніших діячів в історії людства, надаючи йому заслуженого місця в контексті формування сучасного світу.

Майкл Манн. Источники социальной власти. Том 1. История власти от истоков до 1760 года н.э.

Выделяя четыре источника власти в человеческих обществах (идеологический, экономический, военный и политический), этот многотомный труд прослеживает их взаимоотношения на протяжении всей истории. Предметом первого тома являются взаимоотношения указанных источников власти во времена неолита, древних ближневосточных цивилизаций, классической средиземноморской эпохи и средневековой Европы вплоть до промышленной революции в Англии. В этом томе предложены объяснения происхождения государства и социальной стратификации, городов-государств, милитаристических империй, а также постоянного взаимодействия между ними, мировых религий спасения и, наконец, особого динамизма средневековой и раннесовременной Европы. В заключительных главах представлены обобщения о природе социального развития в целом, различающихся формах социальных общностей и роли классов и классовой борьбы в истории. В данный том включено новое предисловие с авторской оценкой влияния и наследия его труда

звучок на основе AI.

Рекомендую канал Виталия Кулика совместно со студентами КНЕУ и КИМО https://news.1rj.ru/str/rankoviykulyk/19188 - TransCaspianUA

Пер с англ. Л.А. Карповой. — М.: Центрполиграф, 2021. — 640 с. — ISBN 978-5-9524-5566-5.
Книга британского историка и дипломата Перси Сайкса наиболее полно и достоверно воспроизводит историю Афганистана — государства, которое долгое время было центром борьбы за власть ввиду своего географического и стратегического положения. Автор описывает важнейшие исторические и политические события, происходившие на Среднем Востоке с древнейших времен до осады Герата в 1833 г., а также историю Афганистана с Первой англо-афганской войны, закончившейся оккупацией Кабула, до убийства короля Надиршаха и восшествия на престол Захир-шаха в 1933 г. Раздел «Приложения» включает ряд важнейших документов — договоры, письма и соглашения, — в том числе Симлский манифест (1938 г.).