Після третього пострілу Олександр із напарником відійшли назад і поїхали в сусіднє село по три резервні ракети. Менш ніж за годину вони повернулися на позицію, а впродовж наступних кількох хвилин Олександр знищив ще три російські броньовані цілі. 
– Перед першим пострілом Javelin довго запускається, треба чекати, поки охолоне тепловізійна голівка, це займає хвилину-півтори, – пояснює Олександр. – Другий і наступні постріли можна робити вже секунд за 30. 
Тому я заздалегідь включив установку, і як тільки вона запустилася, побачив, як із-за пагорба висувається нова російська техніка. До неї було не більше двох кілометрів. Тепер росіяни не були такими самовпевненими – рухалися не колоною, а з проміжками в кілька десятків метрів. 
Першою йшла БМП-3, яку я захопив у приціл і зробив пуск. Постріл вийшов дуже гарним – "беха" заїжджала за копицю сіна і як тільки виїхала з-за неї, ракета влучила в бік. За "бехою" виїхав танк і зупинився на підйомі. Можливо, командир думав, куди краще їхати. Це була легка нерухома ціль – ракета влучила прямо під башту. Я підхопився, побіг до своєї машини за останньою ракетою, як раптом почув крик командира: "Саша, БТР у посадці!..".
Боєць подумав, що ворожа машина прорвалася в сусідню посадку, але як тільки відкрив багажник, щоб дістати ракету, метрів за 150 пролунала кулеметна черга, і в машині посипалося скло. 
– БТР був позаду мене, його механік "прасував" наші позиції, стріляючи по хлопцях із кулемета й намагаючись задавити їх, – продовжує Олександр. – Деревцята там молоді, товщиною до 10 см, для БТР вони – не перешкода. А в підрозділі крім мого Javelin не було жодної протитанкової зброї – ні РПГ, ні ПТУР, ні "мух". Той БТР міг безкарно розстріляти й передавити багатьох наших хлопців, він навіть устиг переїхати через ногу одного. Але ґрунт був вологим і м'яким, тому боєць відбувся простим переломом. 
У якийсь момент механік побачив мене з ПТРК (хоча, напевно, й не розумів, із яким саме) і рвонув прямо на мене – просто хотів задавити. Я встиг вихопити з машини тубус із останньою ракетою й почав на бігу розкривати застібки. А коли БТР був за кілька метрів, відкинув убік саму установку, а сам із ракетою в обнімку впав на землю й перекотився вбік. Колеса пройшлися за кілька сантиметрів від моєї спини – БТР врізався в мого Mitsubishi Pajero, пробуксував, а потім переїхав і розчавив його. І почав робити коло, щоб розвернутися. 
Радіус розвороту в нього великий, тому я встиг приєднати ракету й запустити установку. А далі сів на землю, закинув Javelin на плече й став чекати, поки охолоне тепловізійна голівка. Механік зробив півколо, побачив наведений на нього ПТРК і різко вивернув у інший бік, щоб ухилитися від ракети. У цей момент Javelin запустився, і я зробив пуск… 
Бронетранспортер знаходився всього за 40 метрів від бійця – це надто близько, адже Javelin працює по цілях від 50 метрів. Фактично це був постріл на свій страх і ризик, але в Олександра просто не було іншого виходу. 
– Ракета влучила в задню праву частину БТР і відірвала два колеса, – продовжує штурмовик. – Пошкоджена машина усе-таки зуміла від'їхати на кілька сотень метрів, уже некерована, вона розвалила дерев'яну хату, а далі, як розповіли хлопці, згоріла. Екіпаж вискочив і встиг утекти. А ми відійшли на інші позиції…

Наступні дні 128 бригада обороняла населені пункти й пережила дуже важкі бої. Росіяни крили штурмовиків авіацією, танками, артою, мінометами… 
– Тоді йшли холодні дощі, хлопці прохололи й виснажилися, – згадує Олександр. – Відпочити не було можливості, на бойові чергування задіяли максимум людей, бо ніхто не міг передбачити, як поведеться ворог. 
Один бій тривав пів дня – росіяни зайшли в село й намагалися витіснити нас. Наші й ворожі позиції були на сусідніх вулицях і переміщалися з хати до хати, це були ближні зіткнення з використанням автоматів, кулеметів, підствольних гранатометів. 
За перші години бою більшість хат у селі була розвалена російською артилерією, стовпи попадали, по вулицях валялися обірвані електропроводи… Місцеві селяни втекли, а хто не встиг – ховався в погребах. 
І тут посеред ближнього бою я побачив картину, яка не вкладалася в голові. 
На край села, метрів за 800 від нас, виїхав російський "Град", став мордою на дорогу, максимально опустив установку залпового вогню і прямою наводкою випустив усю касету – 40 реактивних снарядів – по селу. Він розстріляв і наші позиції, і російські, і цивільних, що ховалися в погребах. 
Я не міг уявити, що колись побачу таке на власні очі. І тоді я зрозумів, що росіянам не шкода життів – ні своїх військових, ні тим більше мирних селян… 
У подальші тижні й місяці Олександр неодноразово спостерігав дуже дивну поведінку росіян, яку важко пояснити з точки зору здорового глузду. 
– Вони поводили себе, наче безсмертні, – їхні колони йшли, як на параді, а піхотинці під час бою спокійно виходили з бойових машин і стріляли з коліна, як на зйомках демонстративного відео, – каже штурмовик. – Або неспішно вивантажували боєприпаси й не ховалися за броню, ніби були на полігоні, а не на полі бою. Нормальна людина при небезпеці має знайти якесь укриття, а вони не берегли ні себе, ні своїх товаришів. Таке враження, що були чимось обколоті…
Того дня Олександру підвезли нові ракети до Javelin, і він знову знищив три броньовані цілі росіян. 
– Я тільки заступив на чергування й побачив, як із сусідньої посадки виїхав ГАЗон, – каже Олександр. – Це була десь 6 година, на світанку. А далі почали виповзати БМП-3, танк, БТР та інша техніка. До колони було трохи більше 2-х кілометрів, і я з напарником прямо з позиції почав робити пуски. 
Спочатку влучив у БМП-3, потім у танк. Обидва спалахнули й горіли дуже яскраво. Після цього змістився трохи вбік і поцілив у ще одну БМП або БТР (здалеку важко було розпізнати, виднівся тільки вершечок башти), яка стріляла по нас із-за пагорба. 
Напарник приніс ще одну ракету, яку я зарядив і навів на танк, що спускався на нас. Його було дуже гарно видно через приціл, але як тільки я приготувався робити пуск, установка погасла – сіла батарея. 
Цією установкою на одній батареї Олександр зробив дев'ять результативних пострілів – шість у перший день і три під час останнього бою. Крім того, він більше години включав Javelin для тепловізійного спостереження за ворогом. На жаль, запасної батареї тоді не було, тому в такий потрібний момент ПТРК довелося відкласти. 
Усі дев'ять знищених броньованих цілей (три танки, три БМП, два БТР і МТЛБ) підтверджені заступником командира батальйону та іншими бійцями, учасниками тих боїв. 
Умовно непідтвердженим може бути хіба БТР, який під час того важкого бою намагався розчавити бійців у посадці. Олександр влучив у нього, ракета відірвала два колеса, але БТР зумів утекти і, за словами бійців, згорів за кілька сотень метрів серед села. 
– Після того, як сіла батарея, командир наказав відійти й відвезти установку в безпечне місце, – каже Олександр. – Я сів у Ладу-"десятку", яку дав місцевий селянин, відвіз Javelin, узяв заряди до РПГ, води, сигарет і повернувся. 
По дорозі назустріч виїхав російський танк, але танкіст не стріляв, мабуть, сприйняв мене за місцевого. Я гнав машину так, що, коли випадково спіймав яму, стрельнув амортизатор. Довелося шукати інший транспорт – Peugeot пікап, на якому я почав вивозити поранених.

Наступні кілька днів у підрозділу з'явився короткий час для передишки, й Олександр зумів проаналізувати свої дії, поведінку товаришів, ефективність нової зброї… 
– Я багато думав про це і досі, як згадую, мене кидає в піт, – каже Олександр. – У такому жахітті кожна людина поводиться по-своєму. Коли бачиш, що ворог пре на тебе з перевагою в техніці й живій силі в десятки разів, дуже важко залишатися холоднокровним. Особливо, якщо поряд лежать поранені й вбиті, котрих ти давно знав. Але абсолютна більшість товаришів героїчно билися до кінця, незважаючи ні на що. Із такими людьми добре бути поряд. 
Було лише кілька випадків, коли людину "клинило". І тут треба діяти по обставинах. Якщо це давній знайомий, часто достатньо фрази: "Гей, старий, нам ще треба шашлики повторити, так що берися до діла!". А іноді можна повернути до тями по-іншому – дати ляпаса, наприклад. Паніку треба припиняти дуже рішуче, бо вона поширюється. 
Олександр також зрозумів, що діяти строго за інструкцією під час бою не завжди виходить, іноді правила доводиться порушувати. 
– За інструкцією, після кожного пострілу з Javelin слід міняти позицію, – каже він. – Але якби я зробив так у першому бою, ворожа БМП перестріляла б моїх товаришів, їй ніщо не заважало. Та й по тому БТР, що намагався роздавити нас у посадці, я теоретично не мав стріляти, він був надто близько. Просто іншого виходу не було, тому я діяв по обставинах. 
До речі, тоді зробив помилку – в БТР треба було стріляти прямою наводкою, а я в тому сум'ятті й під адреналіном просто забув перемкнути режим, тому зробив пуск, як по танку – зверху вниз. Потім дуже шкодував – постріл напряму точно знищив би БТР на місці. Так хотілося дістати того механіка… 
За ті кілька боїв штурмовик переконався, що Javelin – дуже ефективна зброя, з якою не може зрівнятися жоден інший ПТРК. Але в нього є й певні недоліки.

– Було б непогано, якби тепловізор показував чіткіше зображення і не боявся мряки чи вологи, – вважає Олександр. – А ще збільшити кратність оптики, яка всього 4, тоді як у російських танків – 12. Дальність ураження моєї установки замала – 2,5 кілометра. Знаю, що є й далекобійніші ракети, але нам їх не дають. 
А ще Javelin довго запускається. Навіть коли розігрітий, інтервал між пострілами до 30 секунд. Це ніби й небагато, але в бою кожна секунда золота. Коли я цілився в той клятий БТР і чекав, поки Javelin нарешті запуститься, то шкодував, що в мене не старий РПГ-7, із якого стрельнув, одразу зарядив іншу гранату, а далі знову й знову… 
Але це мої індивідуальні побажання, я чудово розумію, що в кожної зброї свої тактико-технічні характеристики. За силою ураження я в захопленні від Javelin, це дійсно найкраща зброя, і росіяни це відчули. 
У першому бою, коли я підбив три цілі, вся їхня колона застопорилася, а потім позадкувала. Вони навіть кинули свою піхоту, яка здійняла в посадці безладну тріскотню з автоматів. Тобто Javelin став величезним стримуючим фактором. Якби ми мали тоді хоча би 5 установок і достатньо ракет, то знищили б усю колону. А піхота сама здалася б у полон… 
У кінці квітня бойові позиції підрозділу 128-ої бригади, де служить Олександр, відвідали журналісти американського видання "The Wall Street Journal" у супроводі автора цього матеріалу. Одразу по приїзді пресгрупи росіяни накрили місцевість артилерійським вогнем, який довелося перечекати в напівзруйнованій будівлі. 
Після обстрілу Олександр поспілкувався з журналістами, котрі вже роками відслідковують використання американської зброї у всіх гарячих точках. За їхніми словами, раніше не було жодного випадку знищення з Javelin шести броньованих цілей упродовж одного дня. Тож Олександр став світовим рекордсменом.

А через кілька днів після виходу матеріалу в "The Wall Street Journal", 4 травня, завод Lockheed Martin в Алабамі, який виготовляє ракетні комплекси Javelin і Stinger, відвідав президент США Джо Байден. Він виступив із промовою, яку транслювали всі провідні медіа США і не тільки. 
Ось невелика цитата Джо Байдена в перекладі українською: 
"Американський народ знає, що виготовляють працівники на цьому об'єкті, і підтримує боротьбу України за свободу. Тому я прийшов сказати вам: дякую, дякую, дякую! 
Ми щодня бачимо в новинах звірства та воєнні злочини, які скоюють російські війська в Україні під керівництвом Володимира Путіна. Це справді жахливо. 
Але ми бачимо також неймовірну хоробрість українських бійців, які захищають свою країну всіма можливими способами. 
Кілька днів тому "The Wall Street Journal" процитував молодого українського бійця, котрий сказав: "Без Javelin дуже важко було б зупинити ворога, що наступає". Цієї зброї торкалися ваші руки й руки українських героїв. І це дало чудовий результат!..".
Молодий український боєць, котрого процитував Джо Байден, – це Олександр, штурмовик 128-ої бригади. 
– Після цього мені телефонували знайомі й товариші, з котрими я вчився працювати з Javelin, – вітали, казали, що пишаються знайомством зі мною, – каже ніяково Олександр. – А я шкодував, що в самий потрібний момент у мене не було запасної батареї й достатньо ракет. Міг знищити набагато більше російської техніки… 
Вдома на Олександра чекають батьки й власна сім'я – дружина з сином, котрому скоро виповниться 4 роки. Вони постійно на зв'язку, звісно, якщо цей зв'язок є. 
– Я вже був попрощався з ними – і подумки, і реально, – каже глухим голосом боєць. – На моїх очах гинули товариші, з котрими я служив роками, і того дня, коли російський "Град" прямою наводкою розстріляв село, я був упевнений, що не вийду з бою. Тому записав і відправив два голосові повідомлення – брату й дружині. Попрощався з ними… 
А через кілька днів вирішив прослухати меседжі й виявив, що вони порожні – смартфон промок на дощі, тому мікрофон не спрацював. 
Що записував? Що, напевно, не повернуся додому, що дуже люблю. І попросив брата доглянути за сином. Таке… (Олександр робить паузу й задумується). 
Дуже хочеться перемогти й повернутися додому, нікому ця війна добра не приносить, – продовжує він за хвилину. – Коли син каже по телефону: "Тату, пора тобі дома спати", так починає щеміти на серці. Але я обов'язково повернуся… 
P.S. Під час нашої розмови я з подивом дізнався, що Олександр, котрий безперервно воює вже вісім років, тричі був поранений і є світовим рекордсменом зі знищення броньованої техніки з Javelin, не отримав жодної нагороди! Сам він ніяково каже, що воює зовсім не за ордени й медалі, однак із цим фактом дуже важко погодитися.
Відважний боєць, справжній штурмовик, котрого героєм назвав навіть президент США, без сумніву, заслуговує на найвищу відзнаку від держави, яку так самовіддано захищає. 
Ярослав Галас, офіцер 128 окремої гірсько-штурмової Закарпатської бригади

Knights of Ukraine: черговий шедевр - десантник Павло Чайка - повний кавалер рідкісного ордена «За Мужність»

https://immortalarts.io/

Сили та сконцентрованості! Протистояння підступному ворогу продовжується, а тому ми маємо нарощувати медійні, фінансові та комунікаційні можливості, створювати нові засоби та продукти, які допомагатимуть ефективно досягати поставлених цілей, зокрема ще більше прославляти наших героїв та залучати ще більше цивільних до їх підтримки.

Саме тому, на основі нашої творчості та якісного арту вирішили сформувати та вивести на ринок ще один супутній проект - колекцію картонних карток з нашими Героями!

Детальніше про цей продукт. В основі продукту лежить оригінальний, створений нами арт, який являє собою цифровий портрет військового.

Картка виготовляється шляхом якісного цифрового (офсетного) друку на сучасному обладнанні на цупкому папері (тонкий картон), та представляє привабливу мініатюру, цільовою аудиторією якої може бути буквально будь-хто, оскільки базово вони можуть зацікавити усіх мешканців країни, в якій йде війна, вторинно - чоловіків та жінок, які цікавляться мілітиризмом, дітей, які схильні колекціонувати та вивчати історію.

Ключовим в просуванні даного продукту та його потенціалі є те, що продаватись він буде значними тиражами (необмеженими) в торгових мережах, таких як Сільпо, Фора, АТБ з якими вже є попередні домовленості та менших - заправках, кавʼярнях, торгових центрах по всій Україні.

Враховуючи невисоку собівартість картки (та напрацьовані нами комунікації в плані розміщення даного продукту) - орієнтовна дохідність з кожної проданої картки з урахуванням податків, донатів на ЗСУ та адресну підтримку військових та інших виплат - складатиме 1000% (або x10) - десятикратну маржу від собівартості картки, прибуток очікується значним, та потенційно обмежений тільки поточними можливостями ринку України.

ВАЖЛИВО! Ви - як ті, що вже підтримали і нас, і нашу творчість, і військових України та придбали колекційні NFT (що існують тільки як цифрова графіка та NFT у блокчейні - також мусите отримувати частину прибутку від продажу і даних картонних карток.

А тому правління проекту Knights of Ukraine - обʼявляє, що УСІ власники NFT - отримуватимуть пожиттєво (стільки, скільки триматимуть NFT) частину прибутку (плануємо розподіляти 10% від прибутку від продажів карток) пропорційно до тиражу NFT та кількості NFT, що є у них у власності.

ПРИКЛАД.

Картонна карточка. Собівартість картки 1 гривня, вартість продажу 15 гривень. Чистий прибуток 10 гривень.

Картка #1 - Залужний - доприкладу - продалось 10 000 карток з прибутком по 10 гривень на кожній за місяць.

Чистий прибуток від продажу картки #1 - Залужний - 100 000 гривень. 10% = 10 000 гривень, саме ця сумма буде розподілятись між власниками NFT ZALUZHNYY.

NFT ZALUZHNYY - тираж 99 шт (для прикладу порахуємо, що 100). Отже, той, хто володіє 1 NFT ZALUZHNYY - отримає 1% від сумму 10 000 гривень, тобто 100 гривень, або 1000 гривень - якщо буде володіти 10 NFT ZALUZHNYY.

Згідно умов продуктового позіціонування, такий розподіл відбуватиметься увесь час існування проектів і потенційно необмежений у часі.

Наразі в продажу:

1. ZALUZHNYY (картка #87, всього карток 99, продано 12, доступно 67, зарезервовано 20): 1700 ash / 850 грн

2. OKSANCHENKO (картка #190, всього карток 199, продано 9, доступно 150, зарезервовано 40): 950 ash / 600 грн

3. FEDASH (картка #392, всього карток 399, продано 7, доступно 312, зарезервовано 80): 850 ash / 500 грн

4. CHYBINIEYEV (картка #193, всього карток 199, продано 6, доступно 153, зарезервовано 40): 800 ash / 450 грн

5. HORDIYCHUK (картка #193, всього карток 199, продано 6, доступно 153, зарезервовано 40): 800 ash / 450 грн

6. VOLYNSKYY (картка #389, всього карток 399, продано 10, доступно 309, зарезервовано 80): 1000 ash / 650 грн

7. PROKOPENKO (картка #193, всього карток 199, продано 6, доступно 153, зарезервовано 40): 1350 ash / 650 грн

8. TARABALKA(картка #193, всього карток 199, продано 6, доступно 153, зарезервовано 40): 1050 ash / 600 грн

9. CHAYKA (картка #394, всього карток 399, продано 5, доступно 314, зарезервовано 80): 750 ash / 450 грн

Для придбання карток - необхідно відправити вартість картки на адресу

ÆxBmqtpVhi6Gwie9VrS2kWLiDyj6deDfazXP7Xc4CuiSrD8nGZoGV

Або на моно за домовленістю, та поточнити картку з яким саме Лицарем ви хочете придбати.

Knights of Ukraine - це не тільки графіка і картки, а ще й реальна допомога Збройним Силам України та безпосереднім учасникам цієї безжальної війни за нашу свободу та майбутнє.

Окремим напрямком KoU - є звʼязок з ветеранами та пошук цивільних, які б погодились допомогти їм.

Наразі ми вже отримали перших ветеранів (всьо по-справжньому, всі особи встановлені та перевірені), отримані листи від Ніжинської міської ради