🇺🇦8 квітня 1882 року народився Дмитро Дорошенко — представник древнього гетьманського роду Дорошенків, управляючий міністерством закордонних справ Української Держави часів гетьмана П.Скоропадського, дипломат, історик, публіцист, літературознавець, бібліограф. Засновник «Просвіти» на Катеринославщині. Член Київського товариства старожитностей і мистецтв.

Дмитро Дорошенко народився в місті Вільно, тепер Вільнюс – нинішня столиця Литви. Там його батько по закінченні інституту в Харкові служив військовим ­ветеринарним лікарем. Походив зі старовинного українського козацько-старшинського роду. Родове гніздо – хутір Дорошенків на Глухівщині. Усі канікули Дмитро проводив там. Із цього роду вийшли два козацькі гетьмани XVII ст. – Михайло і Петро Дорошенки.

1892–1901 – навчається у Віленській гімназії, згодом – у Варшавському, Петербурзькому, Київському університетах. Пише для газети «Рада», яку видавав Євген Чикаленко. 1909-го закінчує історико-філологічний факультет Київського університету з дипломом І ступеня, який відповідав докторату західноєвропейських університетів. Отримує запрошення викладати історію в комерційному училищі в Катеринославі, сучасне місто Дніпро. Працює там до 1915-го. Видає часопис «Дніпрові хвилі», разом із дружиною організовує роботу «Просвіти».

1915–1917 – уповноважений Всеросійського союзу міст на Південно-Західному фронті, очолює відділ допомоги українцям в окупованих російськими військами землях Австро-Угорщини. Був членом Центральної Ради. 22 квітня 1917-го призначений російським Тимчасовим урядом крайовим комісаром Галичини й Буковини з правами генерал-губернатора. Вступає до Української партії соціалістів-федералістів.

1918, травень-листопад – міністр закордонних справ Української Держави. За півроку свого урядування Дмитро Дорошенко добився значних результатів. Серед них визнання України трьома десятками країн світу. Також став одним з підписантів у червні 1918 «Попередньої угоди» між Україною і Доном, а і «Додаткової секретної угоди» до неї, якою розпочиналася таємна військова співпраця між Українською Державою і Донською армією проти московсько-більшовицьких окупантів. Саме Дмитро Дорошенко проявив рішучість у повному підпорядкуванні Криму Українській Державі, шляхом оголошення економічної блокади, коли тодішні проросійські урядовці півострова відмовлялися приймати з Києва телеграми українською мовою. За декілька місяців блокади влітку 1918-го, у вересні делегація з Криму прибула до Києва і погодилася з усіма вимогами Уряду Української Держави.

Після падіння режиму гетьмана Павла Скоропадського жив у Кам'янці-­Подільському, працював приват-доцентом в університеті.

1921 – виїжджає за кордон. У Празі – професор Карлового та Українського вільного університетів. Викладає історію України у Віденському, Берлінському та Женевському університетах.

1936-го православний факультет Варшавського університету запрошує Дорошенка зайняти кафедру історії вселенської церкви. Працює там до початку Другої світової війни. Видає «Огляд української історіографії» (1923), двотомники «Історія України 1917–1923» (1932), «Нарис історії України» (1933), мемуари (1924, 1949). Загалом покажчик його праць з історії містить близько тисячі назв.

1945 – обраний президентом Української вільної Академії наук. 1947 переїжджає до Канади, де працює професором Колегії св. Андрія у Вінніпегу. Його лекції – блискучі, але на схилі літ професор починає втрачати голос. 1950 повертається до Європи. Співпрацює з редакцією «Енциклопедії українознавства».

🕯Помер 19 березня 1951 року у Мюнхені. Похований там на Лісовому кладовищі.