З жахом розумію, що дуже багато не памятаю. Раніше я памятав себе з 4 років, фрагментарно але памятав. Зараз я не можу згадати що було 8-10 років тому.І навіть п'ять років тому. Я не памятаю що було з початку ковіду, а до ковіду все дуже смутно

A.

Раджу звернути увагу, Кава дуже цікава

Щоденники Вбивцебота подарували мені чудовий термін "ДАТ - Дупоголовий Аналітичний Інтелект"

(◐ω◑ )

Це нам за то що не молимось

Я бачив і інші точки зору, але я обожнюю музику з Cyberpunk 2077

https://www.revolutiondice.com/ кік в 2026

Нам дуже, дуже не хватало такого кіно

ВАААААУ...

https://www.youtube.com/watch?v=zbq_b-5v3vM

Кажуть, що Грибні Пророки Фун вплітаються в глибокі міцелярні зв’язки нижніх рівнів Головного Каркасу. Через ці переплетіння вони бачать усе — минуле, теперішнє й те, що ще не встигло прорости у форму події. Їхні думки течуть крізь коріння, що досі омиває потік первісної мудрості, — і тому їхні марення поширюються в усі світи, накладаючи волю Пророків на кожен аспект міцелію Всесвіту.

Та з часом їхні тіла розчиняються — поглинаються Каркасом, стають частиною його мислячого ґрунту. Кажуть, саме сни Пророків, що досі дрімають у волокнах Каркасу, тримають цю реальність від розпаду. Коли вони прокинуться — світ або розквітне новими спорами, або осиплеться в порох забуття.

Крайовий пастух стоїть на межі каркасу.
Хітиновий панцир тріщить під вітром, вицвіла монарша ряса шелестить, немов спогад.
З-під каси на голові сочиться бліда піна.
Він насвистує пісню, якої більше ніхто не пам’ятає.

Між двох пар його нижніх кінцівок снують краби-горошини.
Вони повільно поїдають душі, що не пройшли очищення й не повернулися в сон-життя.
Пастух не втручається — лише слухає, як між тріщинами світу росте тиша.
І поволі поганяє своє стадо.