Сергій Шарапов (мій лектор, до речі) написав дуже доступну, і в той же час пізнавальну статтю про роботу протиповітряної оборони, засновану в т.ч. на його навчанні на військовій катедрі.

Увага: у статті не йдеться про роботу сучасного українського ППО, а також не розповсюджена інформація, яка не присутня у широкому доступі.

Кочегаре, доки б’ється залізне серце машини
й схлипують вогкістю рвані легені кінгстонів,
покажи мені в цьому небі таємні пружини,
покажи мені важелі,
що регулюють початок сезонів.

Навчи мене відрізняти промислових риб від отруйних,
тіні крейсерів від тіней кашалотів,
навчи розуміти листи з кишень нагрудних
у знайдених серед рифів африканських пілотів.

Скільки б я всього знав, якби розрізняв їхні мови,
скільки б сонць запалилося в моїх зіницях,
я б знав про що думають спрути й морські корови,
і про що плачуть убивці на островах у в’язницях.

Скільки б користі я міг принести в цій мандрівці,
скільки бісів вигнати з нещасних посеред літа,
скільки б утіхи пізнав, сидячи наодинці
й слухаючи балачки святого Вітта.

Навчи мене, кочегаре, мудрості, навчи терпіння,
з яким ти запалюєш ізсередини вигаслі печі,
навчи мене вдячності, з яким ти кидаєш вугільне каміння,
й покірності, з якою ти продаєш особисті речі,

стриманості, щоби не йти на голоси з туману,
мужності, щоби хапати метеорити,
сили, щоби ховати близьких під шкірою океану,
слабкості, щоби потому знову когось любити.

2013

#жадан