Сьогоднішній вечір присвячується фехтуванню на польській шаблі, влаштований @asyandel. Тут ви можете побачити певно найреалістичнішу битву на мечах в історії кіно, а тут битву двох інструкторів НЕМА на цій же зброї.

Вони згадують типовий для всієї зброї прийом "виставити вістря меча вперед". Він запобігає не лише йдінню суперника на вас, але й звичайному випаду, і дозволяє проконтролювати ситуацію протягом певного часу. Досі не навчився ефективно його використовувати, зате сьогодні вдався прийом з айкідо — зійти з лінії атаки. Зійти за спину суперника, себто почати з кругового парування. З ліворуким не виходило, бо парування за годинниковою треба робити, але звичайне відбиття я вже наче освоїв, тре спробувати. Хоча є підозра, що то не за правилами.

Тихої ночі вам, любі.

У свої 23 я прикульгую не лише з новою віддишкою, але й з трьома здійсненими мріями.

У 2012 я прокинувся одного вечора і увімкнув Перший, де саме транслювали олімпійський фінал жіночої шпаги. Те, як граційно Яна Шемякіна перемогла німкеню, я запам'ятав на все життя, і відтоді шукав нагоди та можливості почати займатися фехтуванням. Моїм заняттям олімпійською шпагою вже рік, і хоч я й цілковите нубло, я ходжу на неї з превеликим задоволенням, компенсовуючи пропуски з головою, які рідко коли трапляються насправді. Хай би як мене не бісило вчергове програвати ветеранам, що займаються цим 7-15 років.

У листопаді 2020 я подивився відео про Vampire Matrices, спонсором якого були Jane Street. "And they are hiring!" прозвучало у відео, після чого я, як завжди не подумавши, що я академічний фізик-теоретик, а тому яка вбіса робота, зайшов на сайт і прочитав опис моєї роботи мрії. Через півтора року я отримав демоверсію цієї роботи, а зараз вже і її повноцінно. У базованій компанії, яку обожнюю.

У грудні 2019, при підготовці до іспиту з філософії, я ковтав відео The School of Life, і так зустрів Епікура. Після кількох років вивчення щастя, його особняк, куди він переїхав разом з друзями і де буцімто не було сексу, став першою комуною, яких згодом Середземномор'я налічувало близько 400,000, і край яким зуміло покласти лише християнство, переробивши їх у монастирі (до речі так, саме це слово використав Маркс аби назвати свою цілковито неробочу ідеологію). Відтоді я мріяв про власну комуну, але очевидні труднощі та обмежені ресурси стояли на заваді її створенню. Аж доки не народилась її цифрова версія, з цифровою нестачею сексу у всіх її проявах. Я дуже задоволений нею, і хоча останнім часом веду себе там як покидьок, дуже її ціную як те, що зараз найбільше зв'язує мене з Україною після друзів та рідних по хресту.

Проте по досягненню мрій життя припиняє сприйматись так, як перед досягненням. Я взагалі думав що воно стає гіршим, але як мені підказав друг, змінюється лише сприйняття. І для мене як людини, яка є цілковито керованою власним середовищем, це сприйняття потрібно постійно підтримувати ззовні.

Не зважаючи на це, у мене завжди був власний шлях, незалежний від вже торованого. Я постійно втікав і шукав щось, чого хотілось мені, навіть коли там, де я був, вже все було добре. Я приїжджав у місця своїх невідбулихся бакалавратів та магістратур, паразитуючи на житті тих місцин. Я постійно повертався до витоків, намагаючись знайти джерело щастя там і використати тут.

Проте годі з мене. Замість дивитися з тугою в минуле, де я peaked at 11, чи по боках, де мене оточували весь час значно успішніші реалізації життя, яке могло бути моїм, я обираю дивитись у майбутнє, де лежать мої нові мрії та їх здійснення. Замість шукати відповіді у довколишніх та у собі версії нульових, я обираю створювати ці відповіді. Дивись вперед і не вертатись назад. Бо зараз щонайменше ранувато для повернень.

via @mr_pingvee.

Мені побажали Львівського Різдвяного цілий рік...🥺🥺🥺

Починайте ранок зі сталкінгу колег на Лінкедіні.

Тим часом петиція не до імпотентних органів. Та й заклик всього лиш замінити російське культурне сміття (перепрошую за тавтологію) на українських в опері.