Тим часом, всім дякую, дуже дякую, ще раз дякую за пропозиції вчора. Вечір закінчився тим, що хтось дістав 80% напій, і після цього свято перетворилось на справжній кошмар. Офіційно вважатимемо, що я все забув, включно з тим що наготував.

А от окрошку в квасі я не забуду, ось це була рвань.

POV: Vienna U-Brahm

Часом все стає дуже погано, проте ми маємо друзів, які нас підбадьорять і переконають в тому, що все добре. Можливо навіть надихнуть на нові звершення. І це чарівно.

Проте погано вам може бути вже дуже давно. Ви завжди відчували самотність, вам довгі роки здавалось, що ви не на свому місці, і люди довкола можливо не ті. Ви змінювали міста, заклади, рід діяльності, але можливо відповідь варто було шукати в собі, а не в підручнику з географії©. В будь-якому випадку, ви не знаходили справжнього довготривалого задоволення, не кажучи вже про щастя. Не зважаючи на вашу проактивність. There has to be more, так би мовити.

Тож до чого тут друзі? Ні до чого — вони не допоможуть розмовами. Як підбадьорливо б вони не звучали, як би добре ви не почувались кілька, можливо навіть десятків, годин опісля, ви повернетесь до ground state і забудете всю мотивацію значно швидше, ніж вам насниться в кошмарах. І навіть регулярні вприскування тепла від дорогих вам людей не виправлять ситуацію — лише робитимуть все гірше, відкладаючи правильне рішення.

Хто ж допоможе? Той, хто навчався працювати з цим і лікувати це. Лише професіонали і ніхто інший. Можливо це дорого, але бути спостерігачем власного життя значно дорожче у всіх можливих перспективах. Як обрати і куди записатись, коли є стільки варіянтів? Саме тут вам і допоможуть друзі та інші дорогі люди. Не словами, а дією, бо на дію у вас в такі моменти товщини кишок може спокійно не вистачити. Їхня допомога має полягати у забезпеченні вам запису і походу на прийом замість порожніх балачок чи підставляння плеча, що гірше для всіх. Як і підбадьорювання повинні звучати лише з метою здійснення запису на сеанс, а також опісля для продовження вами терапії. Не "ти маєш сам розібратись зі своїми проблемами і ніхто інший замість тебе це не зробить", а "молодець, що не використовуєш близьких для того, аби лити на них своє лайно, а взяв ситуацію у свої руки і почав лікувати проблему".

Тому хай би яка не була стигма на слова з коренем "псих" у країнах постокупованих совком країнах, не соромтесь розказувати про свої проблеми близьким. Але мабуть найголовніше — не слухайте, якщо вони не зроблять чогось у відповідь на запит, а натомість почнуть теревені. Пропозиція побалакати по душах — хуйня. Заперечення потреби прийому — відмовтесь від контакту з ними на деякий час. Кинуть телефон знайомого спеціаліста — дуже добре, поряд з вами найкращі люди. Попросять відзвітуватись щодо запису і походу — теж непоганий варіянт.

І не менш важливо: є наукові методи з доказовою базою, а є псевдонаука. До перших відноситься когнітивно-поведінкова терапія, до других — спокійно може й мегапопулярна у постокупаційному совку гештальт терапія, але точно методи проживання травм та інший булшіт. Переконайтесь, що перед вами не професійний астропсихолог, а все ж таки лікар. А ще краще — напишіть цей параграф замість мене. Ви ж не хочете доламати свій баняк остаточно, звернувшись не туди?

Бережіть себе і відвідуйте спеціалістів, не лише з психічного здоров'я.

Зіпсували мені гарне число підписників, але що взагалі могло їх змусити відписатись саме зараз?

Тим часом постери в головній будівлі інституту.

No comment. Or rather, nuff said.

Всім гарної п'ятниці.

Окрім рускєг.

Трохи не тим боком, Словаччино, але най буде. Тим часом, нагадує Україну капець

through @viomeme

Maybe the real cross product was the friends we made along the way?

Mood.

Realize how Beauty and the Beast dance eventually led us to breathtaking and mind-blowing (in the best sense) Attack on Titan scenes (no spoilers btw).

Guess what, I'm a Youtuber now.

Коли потяг метро рухається, мені хочеться рухатись разом з ним. Звичайно я рухаюсь разом з ним, проте у його системі відліку, коли повз пролітають будівлі з середніх віків, мені бракує власного руху. Я хочу виконувати зв'язки з Муай Таю, проходити вздовж вагону, наносячи удари навіть по невидимому супернику. Адже так вже сталось, що саме Муай Тай, не айкідо, став для мене втіленням елегантності та самовираження. Різкі точні удари, при нанесенні яких ти забираєш свою кінцівку назад навіть швидше ніж спрямовував її по супротивнику, мені апелювали більше, ніж красиві, кругові потокові рухи айкідо. Чому бойове мистецтво, яке про спрямовування сили супротивника проти нього самого і яке мало стати втіленням приборкання води в Аватарі для мене програє в естетиці тому, де мета це покалічити суперника ударами всімома вісьмома кінцівками ще до того як той торкнеться підлоги? Гадки не маю. Але я хочу виконувати танець дракона, пролітаючи крізь цю велич.

Perhaps, Keene from Singapore would put it in the way "Okay so here's the video of Viennese architecture and you suddenly start taking about the difference between Muay Thai and Aikido whatta fuck," but I am too uneducated to talk about that majesty in a proper way. And even though I started put on Mozart for my walks, I'd share with you the other thing that resonates with my craving of motion in life too much. Enjoy. And go to fucking bed.

Отримав ліцензію мем-пірата!