Jupyter notebook -> Перунописник

Від @octapricot

Вау, людство вкотре не відкрило, не просимулювало, і не створило червоточину (1.48)! Як і квантової переваги не досягло, не зважаючи на статтю в НАТУРЕ.

від старовиннівни

від цетивівна

дивовижа сонячних циклів полягає в монотонності їхнього перебігу. щодня сонце заходить раніше й світає пізніше, і так аж до дня сонцестояння. після якого світає раніше, а захід пізнішає. погодні умови, різні суб'єктивні та консенсусні сузір'я супутніх умов не впливають на цей перебіг. до тих пір поки не станеться ніяких катастроф у структурі всесвіту, поки всі очікування відповідають передбаченням, які спираються на наші уявлення, що грубо узагальнюють все, що нам відомо за історію спостереження, -- до тих пір характер зміни залишається сталим. монотонним.

інша справа з вимиканням світла електричного. воно диктує особливий ритм. хтось назвав чорнобиль чорною квіткою, що спалахнула мов тисячі сонць. метафори піддаються деформаціям. тисячі сонць жили в наших оселях, гули трансформаторами та провисали павутинням дротів на підстанціях. кожен мав контроль над своїм власним гроном сонць, і світло їхнє наскрізно насичувало наші життя. тиша, шум, розваги, обов'язки, спілкування, праця, навчання, гігієна, харчування -- на світло покладалися навіть базові потреби. що вже міркувати про нові грані особистостей, які ми вибудували вештаючись переплетіннями мереж, що світло уможливлює до них доступ; нові форми реальності, які всоталися в побут багатьох та почали заміщати реальність звичну, більш тілесну, географічну, метрично просторову; реальність, яка має запахи, і легкість взаємодій з якою покладається на лінійні розміри, а не на голі миготіння байтових рядків; реальність навіть не традиційну - архаїчну - у своїй класичній фізичності, класичній настільки, наскільки про неї можна було мислити не п'ятдесят і не двісті, а тисячі років тому.

спосіб мислення це частина явища людини. цілком людина складена зі своїх взаємодій, методів доторку, пізнання, із насичення тими та іншими категоріями досвіду. не існує пам'яти і не існує забуття, якщо немає що пам'ятати та забувати. але нам є. звички та їх зміни, перекази та історії, які дивом ще мають за що зачепитися в нашому досвіді, мали б поступово стьмяніти на світлі електричних світил. а зараз вони як луна відбиваються від місячного сяйва та сяйва зір, що його видно завдяки згаслим вікнам, згаслим вуличним ліхтарям, розвіяному глядильному шуму. вперше за довгі роки тисячі ручних сонць зайшли за діодний горизонт, і ніч проявила себе у повноті архаїки. відлуння акордів минулого, заломлене і готове розчинитися в небутті, витіснитися за межу нормальності, перетворитися на долю шукачів екзотики, шукачів пригод і нещасних людей, на червону руту і на прокляття, взяло гору над крихким палацом штучних світил. воно продірявило загаптований дротами горизонт, дозволивши місяцю зіграти свою партію на нашій техно вечірці. виявилося, що роллю світила, яку нерідко дописували в титрах виходячи із швидкорозчинних залишків поваги, не виходить знехтувати або розпоряджатися виключно на власний розсуд. що весь цей фестиваль існує в ритмі дня й ночі, в монотонності, посеред фактору хмар. в противазі до звичної за роки ламаності та рваності, множинності та гнучкості ручних, скляних, діодних, хімічних та кишенькових світил; того громадження ритму, що сам себе розкручує постаючи із їхнього світла, і диктує смак до життя.

тимчасовість триває, ритми линуть. прийде час, коли кількість та керованість штучного світла знов переважить у просторах побуту. а зараз залишається захоплюватися споглядками питання про те, коли наступить цей апогей цифрової темряви, день тисячі штучних сонцестоянь.

У мене був цілий байт підписників, хто ви вбіса такі?