by @farforovych

Як людина, яка робить аналітичні викладки у гугл колаб або пайчармі версії не пізніше 2021.2.3, таврую мем іменною печаткою.

На каналі, я не пишу пости, не (ре)пощу меми, не проводжу опитування.

Чому? По точно такій же аргументації, що наведена в пості.

Пости змушують вас замислитись "А де мій телеграм-канал?"


Я не хочу:

- нагадувати вам про ваш недостатній прогрес як відміна телеграм-каналу.
- давати вам відчуття впевненості у власному почутті гумору і перепощувати вміст з мого каналу.
- нагадувати вам що ви постійно думаєте створити телеграм-канал, але досі цього не зробили.
- дозволяти вам порівнювати мій шітпост зі своїм або ж кількість передплатників.

Ваше психічне здоров'я важливе, і не лише для вас. Ваша манія впливає на всіх довкола вас — вони починають читати ваш канал, ржекати з ваших мемів, вважати вас смішними. Далі, ваш канал поширюється серед спільноти.

Коли ми постимо, це може здаватись безневинним і навіть скромним. Проте ми повинні пам'ятати, що читач нашого каналу це нечитач чийогось іншого каналу.


Я знаю, що відмінам не сподобається, але:

Може наші канали не мають рекламуватись.
Особливо за рахунок створення каналів у інших.

Не постіть. Припиніть цю пандемію.

Нічого нового

З днем теоретичної ядерної фізикині Марії Ґьопперт Маєр, яка за сумісництвом є лавреаткою нобелівки (з Хансом Єнсеном та Єном Паалом Віґнером) за оболонкову модель ядра, що пояснює магічні числа.

День є невпинним, безпощадним локомотивом, здатним перемолоти кістки кого завгодно. Його прибуття неминуче. Гуркоту його коліс поступається найбезпробудніший сон, а перед світлом його прожекторів розступається найнепроглядніша темрява. Прибуття дня неможливо сповільнити, так само як і неможливо це прибуття прискорити без допомоги Морфея. Нема на світі сили що здатна зійтися з днем лоб до лоба, і не складено було молитви щоб праведні колеса судного дня над черговим неуникним строком не проїхались по нещасному перехожому. Людина не має влади над наступним днем. Наступний день має цілковиту владу над людиною.

Проте регулярність дня, непорушність його часопросторових кордонів обертається проти нього самого. Людина не здатна почати день тоді, коли їй заманеться — якщо тільки вона не побіжить у відчаї назустріч локомотиву, не тринькаючи дорогоцінні години його наближення на страждання прокрастинації. Проте кінець дня є цілковито у людській владі. Людина здатна розтягувати день на скільки завгодно як тільки він почався. Світла тканина дня може бути розпростерта фіранкою супроти вікон у темряву, нанесена лінзою на майже зімкнуті зіниці, та розкидана по столах зі стільцями, оббитими затертими прагненнями та змозоленими завданнями.

Зрештою, людина здатна здолати наступний день лише міццю порівнянною, міццю дня попереднього. Лише вхопившись за зад локомотива, який щойно трощив їй кістки і перемелював плоть свідомості, людина здатна пустити його в лоба дня прийдешнього, розтрощивши його жорстоку машинерію. Пропустивши побачення з Сонком, працівник не замилює очі піском, натомість застеляє пустелею рейки і змушує суспільний хід часу з них з'їхати. І таким чином від здобуває перемогу над складною безмилосердною системою. Аж до нового світанку, коли втричі більший локомотив з самим Піщаником за кермом приїде стерти в сонний прах наслідки створеної аварії разом з її винуватцем, сіючи йому той прах в саму кору на решту життя.

Оптиміст: робить з лимона лимонад
Математик:

Wake up, babe, a new scientific criterion has just dropped.

I appreciate the amount of work and effort put into creation of the program that pretends it knows what she's talking about better than any human on the planet. Good job!

I am an IDGF type btw.

Me at 8: ordering lunch, immediately forgetting what I ordered.
Me at 12: finding my order on the counter with "Whatta fuck is this shit?"
Me at 1: "Who ordered this?"