Росіяни не бачать гнівних коментарів та не розуміють ваших прокльонів.

Артилерія чудово долає всі лінгвістичні бар’єри!

Якщо  Вам є що сказати – пишіть це в коментарях до донату на нашу банку, ми обов’язково передамо.

Наші «лінгвісти» гарантують точність перекладу)

⛓ Посилання на банку:
https://send.monobank.ua/jar/AcKVaNEcYj

Відтепер рекомендації від потокових сервісів на каналі зватимуться рейками замість рек. Адже вони спрямовують тебе неначе потяг все далі у потік спожитку, аж поки не настає wreck.

Досі не навчився бажати гарних вихідних у імейлах, які надсилаються в пʼятницю😩

It was a remarkable moment for me as a historian because so many revolutions have been emplotted as Oedipal rebellions. You can emplot, in fact, the whole history of communism as a series of Oedipal rebellions where each generation rises up and turns against their fathers. So the fact that suddenly you have parents joining their children on the streets, and that is the moment that creates the revolution, was just an extraordinary thing to witness in real time.

Тим часом пригадую як ходив на Марш Мільйона з матірʼю, а потім близько до середини лютого навідувався з іншим фізматівцем вже сам, ввечері, спостерігаючи здирання всього листового металу, що потрапляв на очі, палаючі шини, форти з барикад, та лупання по тому ж металу.

Пригадайте і ви.

Не знаю як ви, а я маю особливий фетиш на величні назви і вислови, як от вислів Снайдера History doesn’t actually end , чи назва самої його лекції Before and After the End of History. Ця величність полягає у киданні виклику самим поняттям і сенсам, які ми створили чи перейняли, змушуючи нас щонайменше змінити до них ставлення, якщо не переродити їх. Вислови, які зʼєднують нас з чимось більшим за нас самих, за життя, за нашу історію, за наші споруди, ментальні чи фізичні. Які не є осяжними нами створеними рамками пчастору.

Щось у цих висловах є, що змушує нас відчути наш звʼязок із вічністю, виринути за межі мирського. Мабуть тому мені так подобається Піщаник — вислів за висловом вживає тебе у щось куди більше, що ти ніколи самостійно не заповниш, навіть своїми друзями, близькими, братами меншими, нацією, всім людством та всією живою сутністю. Щось, що дає тобі крила і ставить на коліна водночас.

До речі тут вона згадує про зустріч з молодим Ратушним, як той розповідає як його мати коктейлі Молотова робила. Я й не знав про роковини вчора…

Зʼїздив на летовище у цілодобову аптеку

The only way of publishing papers in respectable peer-reviewed journals while being outside academia

Гадки не маю про що я тут. Захотіти річ, як в миттєвотривалій так і вічнотривалій перспективах виявилось значно складніше, ніж її перехотіти, лишається здатись вродженим і незворотнім вподобанням, які розкрились, і не давати вмерти хоча б їм.

Тим часом пригадую як на рейві у лісі під Мюнхеном знайшов десь записник і ручку і робив у ньому диплом. Потім продовжив на киртирнику. Бажаю кожному.