Коли дивишся через інста-вікна знайомих на місто, яке донедавна називав домом, нічого окрім байдужости ти не відчуваєш. Ти насправді ніколи не хотів асоціювати себе з ним, у тебе просто не було вибору. І брання телефонних контрактів на два роки замість одного, які зараз перетворились на зайві щомісячні витрати, висловлювали лише сподівання на постійність новообраного життя. Постійність, яка вчергове стала тимчасовою, лишаючи тимчасовість дому єдиною постійною рисою твого життя.

Незнайому мову змінила знайома, а незнайому культуру замістила культура, яку тобі пропагандували у підручниках з іноземної мови ще з першого класу. Незнайомці, з якими ти навіть не намагався заговорити, пішли з твого життя на користь незнайомців, з якими ти навряд знайдеш спільну мову щоб називати вашу взаємодію звʼязком. Деякі речі лишатимуться сталими у постійно змінному середовищі, і ти не припиниш себе обманювати мовляв цього разу все буде інакше. В той же час, сміливість замислитись над своїми справжнім домом призведе лише до сумнівів не лише у своїй належності, але й у власній людяності.

Проте можливо ти не маєш нікуди належати, окрім власноствореному середовищу. У світі, де твердим є лише дно, все що у тебе є це навіть не побудоване тобою судно, а навички його побудови і навички збирання команди. А можливо у цьому світі, незалежно від його розмірів, звʼязки це все, що у тебе є. Проте чи є у тебе надія на здобуття нових звʼязків, допоки наявні лишаються лиш відголоссям життів старих? Я не знаю.

Мені 24 год і я лиш починаю пізнавати цей світ. Можливо мій перший день в мережі вже минув, але моя система здобуття знань ще не довершена, хоч і точно краща за будь-яку попередню. І це зрештою весело. Щоб не трапилось, це буде весело. Зрештою, може мені й не потрібен дім, а може він і ніколи не змінювався.

Відмін скоро буде в Іспанії, Барса і Мадрид, пишіть перетнемось

Буквально мій колега