Сьогодні другий твій день народження без тебе, Аріано.
Знаєш, світ без тебе став тьмянішим. Так, як ти вміла палити за собою мости, обпалювати жаром своїх почуттів, пірнати у вир невідомого й летіти назустріч меті попри все - годі й намагатися повторити.
Знаєш, вогонь - зовсім не моя стихія. Та все ж, коли треба відкинути вагання і зробити крок вперед, зігнати полуду непевності, скаламутити застояне болото брехні, це завжди буде в пам'ять про тебе.
Я знаю, що ти поруч. Я пам’ятатиму.

Перші 40 років позаду! Важко було уявити, куди вони мене заведуть, але, що б не сталося, я про свій вибір не пошкодую.

Дякую батькам за фамільну впертість і добре засвоєні цінності.Дякую дружині, яка терпить мене майже половину з цих років. Дякую всім, хто поруч, хто згадує і допомагає. Далі буде цікаво 🙂

Я створив банку і конверт для тих, хто захоче переказати еквівалент невеликого подарунку. Я чимало витрачаю на спорядження й обладнання для роботи, тож гроші будуть не зайві.

Всіх обійняв 🤗

Моно

🔗Посилання на банку
https://send.monobank.ua/jar/8H5EPuABrQ
💳Номер картки банки
5375411222289360

Приват

https://www.privat24.ua/send/dgcmm

Номер картки конверта
5168752107475363

Танкові війська — найкраща перша допомога! А для когось і остання

Робочий процес

Вже понад місяць нічого про себе не писав, а відтоді багато чого змінилося.
Я перевівся до взводу БПАК і вже кілька разів їздив працювати на позиціях. Не все виходить з першого разу, багато чого доводиться вчитися на ходу, тож похвалитися поки нема чим. Ми шукаємо можливості робити свою роботу ефективніше.
Традиційно, якщо хочете щось спитати, пишіть у коментарях.

Гідність — це обирати себе.
Коли страшно. Коли є, що втрачати. Коли надії примарні. Коли можна відсидітись, відмовчатись, коли це взагалі не твоя біда.
Обрати себе. Спитати: що мені зробити, щоб потім себе поважати?
Потім буде страшно, важко, буде сумно і самотньо. Але так здобувають свободу.
З Днем Гідності та Свободи.

І все тісніше на небесах...

Обережно, цей допис може зробити боляче. Прошу вибачення у всіх за все.




А по війні настане повійна —
Як повня, поведе повільний відлік зліва
Направо, і калюжами по зливі
Розблискаються дрізки битого вікна.

І буде день, як ніч, в полуді восковій,
І буде ніч, як день, нетиха, неспокійна,
І ехо вибухів волатиме: “Прокинься!”,
І сон не стулить стомлених повік.

І прийдуть ті, що залишились в них,
У тих роках воєнних безкінечних;
Мовчатимуть, і згіркла порожнеча
Сочитиметься з вицвілих зіниць.

І повійна, як повінь, понесе
Нас, настовбурчених, і наші сни безцінні —
Нам так хотілось прорости насінням,
Та під корінням лиш текучий сель.

І ми течемо в тьмавій глибині,
Течемо, і стаємо течією,
Обмануті, все марячи тією
Весною, що не стала по війні.

— Не кладіть хліб на стіл, по ньому таргани бігали! Тут навіть у чайнику таргани плавають.
— Ну китайці ж їдять і тарганів, і змій, і нічого!

Ставлю цьому закладу одну зірочку 😒

Я знову мовчу, бо доводиться вирішувати проблеми зі здоров'ям, і я поки не розумію, коли і як повернуся на службу.
А поки я тут нуджусь без діла, згадав свій цивільний фах і переклав коротеньке оповідання Фланнері О'Коннор. Воно про Америку 50-х, але читається, наче написане вчора.
Переклад незабаром викладу, а поки прошу, в кого є вільна копійчина, допомогти дозбирати гроші на автівку для нашого взводу. Мені вже ніяково знов просити, але термін оплати підходить, а збір зовсім завис.

Банка: https://send.monobank.ua/jar/y4oBMhdzT

Публікую обіцяний переклад. Фланнері О'Коннор — американська письменниця середини XX століття, яку Курт Воннеґут назвав "найкращою авторкою оповідань свого покоління". "Перукар" — одне з її ранніх оповідань, написане у 1947 році (тут я трохи прибрехав у попередньому дописі). Деякі мої перекладацькі рішення, можливо, здадуться дивними, але я намагався зберегти автентичний стиль оповідання, водночас наблизивши його до нашого сприйняття.

Посилання на текст: https://medium.com/@phantomzapad/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%83%D0%BA%D0%B0%D1%80-da4e26b11098

Сьогодні на моєму каналі грає ця пісня
https://youtu.be/mXOTJ-tluUU?si=eQGuAcQ-sEojaqTc

Збір на автівку закритий. Дякую всім, хто допомагав!

Вітаю жінок та всіх, хто себе ними ідентифікує, з днем нагадування, що ви можете бути ким завгодно й коли завгодно, і ніхто не може претендувати на сторонні рішення щодо вашого тіла, розуму, часу та професійного шляху 💪
А раз уже такий день, і тут настрілялося більше 200 підписників, давайте зробимо разом щось символічно корисне. У мене є авторські екземпляри перекладу "Патріархів" Анжели Саїні, у моєї хорошої знайомої є збір на тепловізори для 39 бригади, тому давайте ви накидаєте на її банку по 50 грн (але можна більше) і скинете скріншоти сюди в коментарі, а завтра ввечері розіграємо книжечку? Win-win, я вважаю. Репости і всяке таке вітається, звісно ж!

Ви нас туди не посилали?
О, ви ще не знаєте, куди вас посилали ми!

Я дуже рідко пишу вірші, і це погано, бо навичку художнього письма треба розвивати постійною практикою. Але мені не хочеться писати аби про що, такого зараз і без мене надміру, і я не маю що сказати світу такого, що не сказали б інші краще за мене.
Пишу, коли піднімається щось із найглибшої глибини, і емоція переливається в текст цілком. Цей вірш я почав писати майже пів року тому і зрештою переписав весь. Починався він меланхолійно-лірично, а далі пішло як пішло.


БУСИК

Я прийду з війни, зніму з депозиту гривні,
Ми купимо бусик —
побитий, старий, непотрібний,
Заправимо бак і поїдемо, і подивимось
Місця, що по них війна мене поводила.

Колеса на рівній трасі тримають сотку,
З-за обрію навперейми котиться сонце,
Обабіч вітер кошлатить пшеничні хвилі
І пестить кузов, пробитий осколком навиліт.

У снігурівському АТБ ми купимо булочок
І соку апельсинового, щоб було чим
Повечеряти, поки бусик чвалає путівцем
Повз плішиві посадки й понівечені будівлі.

Отут було Урожайне, а тут — Веселе,
Одному Богу відомо, чим завинили ці села,
Сова на стіні дитсадочка, рогаті вишки,
Заправка, біля якої мене догнала фпвішка.

Я вийду — куріпчиним шурхотом, заячим стрибом —
Де вздовж дороги хрести відміряють ритм,
Муркоче бусик, згадавши смак степового пилу,
А стомлене сонце сповзає на захід по небосхилу.

Ніде таких заходів нема, як над степом:
Очам від багряного світла стає нестерпно,
Заграви здіймаються в небо, і трави нишкнуть,
Коли закопчений обрій складається книжкою.

А потім світанок — що йому лишиться потім?
Грайливий вітер танцює з летючим попелом,
Кістяк обгорілого бусика на узбіччі
І запах війни,
з якої не прийдеш більше.

всім нам

Прошу поширити!

Анкета: https://docs.google.com/forms/d/e/1FAIpQLSfIclzCxjEx1xhBZt0LF3MmxXmSEePUNbSJv5HYJmAx-g_p0w/viewform