[2/2]

ГЕНОЦИД УКРАЇНЦІВ У РОСІЇ.

Вже 28 жовтня 2015 року ми знову почули про Бібліотеку української літератури в Москві. Тепер там не йшлось про реорганізацію: силовики хутко провели обшук, під час якого «виявили націоналістичну літературу». Також обшук провели і в помешканні директорки бібліотеки – Наталії Шаріної. Згодом, 5 червня 2017 року, Міщанський райсуд Москви засудить її до 4 років ув'язнення, хоч і умовно. Звинуватять Наталію в розповсюдженні екстремістської літератури (по факту), а також у розтраті бюджетних коштів (я так розумію, щоб звучало переконливіше).

Менш ніж через рік бібліотека буде закрита. Її сайт ліквідують. А приміщення, яке нарешті потрапило до рук Кремля вже без набридливих українців, урочисто передадуть на баланс Центру розвитку туризму Москви.

Щоб не повертатись до цієї історії, 11 липня 2019 року Генеральна прокуратура Росії визнала СКУ небажаною організацією на території РФ.

Та не Москвою єдиною. 28 серпня 2020 року свій вклад в системну українофобію Путіна зробив Омський обласний суд. Він задовольнив адміністративний позов обласного управління Міністерства юстиції Росії: ухвалив рішення про ліквідацію Омської регіональної громадської організації «Сибірський центр української культури «Сірий клин».

10 липня 2021 року Рада директорів Світового конгресу українців вирішила припинити членства своїх локальних організацій, а також провідників у Росії. Причина – впровадження кримінальної відповідальності для російських громадян за зв’язки з так званими «небажаними» організаціями, до переліку яких влада внесла і СКУ. В організації своє рішення пояснили необхідністю «захистити українську національну меншину у Росії від репресій». Однак це не зупинило тиск на українські організації в Росії. Хоча спроба була логічна.

19 липня 2021 року Артемівський міський суд Приморського краю Росії ухвалив рішення про ліквідацію автономної некомерційної організації «Далекосхідний український духовний культурно-просвітницький центр «Просвіта». Список можна продовжувати. Та суть, думаю, ви вже зрозуміли.

Все це – далеко не повний список дій, котрі зробила Росія по відношенню до українців, котрим «не пощастило» народитись на її теренах. Таких було багато. І ми не маємо права казати, що вони росіяни. Бо чим ми тоді кращі за росіян? Наші земляки, виходить, дарма натерпілись. Так не можна.

Треба також розуміти, що на території цієї держави на даний час залишається багато українців, котрі свідомо допомагають ЗСУ. Це їх вибір. Вони усвідомлюють ризики та все одно ставлять на карту все, просто щоб їх батьківщина нарешті перемогла. Хтось робить коштами, хтось виручає нас оперативними даними – тим, що ми точно не знайдемо в інтернеті чи навіть на супутникових знімках.

Ці люди ризикують не менше, ніж наші військові на передовій.

Автор особисто знає декількох таких осіб. Одного з них, на жаль, саме через допомогу Україні пов’язала ФСБ. І доля цього козака досі невідома. Чим ми можемо йому допомогти? Мабуть, нічим. Та щоб схожа доля не спіткала інших, маємо діяти швидше. Може, у нормальній державі поживуть хоча б вони.

Мораль тут проста. По-перше, Росія проводить фактичні етнічні чистки не тільки на території України. Розпочала вона з ліквідації українців в Росії: окрім закриття установ, були й вбивства активістів, та запроторення інших до буцегарень. Це важливо розуміти. Щоб ні в кого не виникало питань, звідки у загарбників взялось стільки жорстокості на окупованих територіях. Все просто. Перед тим, як явитись до нас, росіяни добряче потренувались вдома.

По-друге, запам’ятайте: в Росії теж є наші люди. Вони не зрадники. І їх треба звідти витягувати, під час війни чи після. Але моральний обов'язок держави це зробити – бо там наші люди. І вони це доводять. Часто навіть краще, ніж деякі наші громадяни.

[Текст підготував для УН Гліб Парфьонов, автор каналу Над пропастью кринжи та аналітик центру політичних досліджень "Доктрина"]