2 роки тому ми з Артемом Васьком і Тарасом Микитюком надрукували на 3D-принтері 2 ракети: SpaceX Falcon Heavy та Falcon 9 з кораблем Crew Dragon.

Після запуску хеві (з теслою на борту) його пластмасова копія хутко перемістилася в нашій кімнаті відпочинку під стелю.

Штош...
Сьогодні був великий день, адже тепер і дрегон теж можна туди "запустити" :)

Це було найвеличніше шоу останнього часу, яке одночасно лише на ютьюб-каналі НАСА дивилося 4 мільйони людей.

Безумовно, це початок нової ери пілотованої космонавтики і завершальна стадія домінування росії на ринку космічних перевезень, що мене особисто дуже тішить.

І дуже хотілося б, якби Україна ... ні, не запускала власні ракети.
Дуже хочеться, аби вона навчилася запускати людські кофортабельні маршрутки на Бровари, пропонувала інвестиційних нянь без автоматів і не дозволяла власним правоохоронцям вбивати дітей та гвалтувати жінок у відділках.

Тоді, можливо, Україна зможе неквапом розвивати свою космічну галузь.
Та інші високотехнологічні галузі промисловості.

А поки ж я усіх щиро вітаю.

Ну, і, традиційно, корисні посилання - детальний текстовий матеріал про те, що сьогодні запустили і чому це важливо https://thealphacentauri.net/54843-vse-pro-pilotovaniy-zapusk-spacex-crew-dragon/

Запис трансляції запуску тут https://www.youtube.com/watch?v=e_5NCze1ZVg

Посилання на завтрашню трансляцію стикування космічного корабля з МКС https://www.youtube.com/watch?v=JnuqzwD67mg

Надобраніч.

Почалося

Настав час, коли в Україні знову можна спостерігати таке загадкове і незвичне явище, як сріблясті хмари.
Дивна істота - існують на страшнючій висоті, складаються з кристаликів льоду, надзвичайно красиві і... науковцям про них практично нічого невідомо.

Їх вивчають, пов'язують з глобальним потеплінням, радіють їм, як діти, коли вони з'являються та запускають для їхніх досліджень супутники.

Добре, що я не метеоролог, можу тим усім не перейматися і буду ними просто милуватися.

Звісно, залишилось дочекатися, доки мине ця травнева осінь.

Читайте, вивчайте, нотуйте, коли і куди дивитися та очікуйте на появу сріблястих хмар.
http://www.streetastronomy.com.ua/articles/sezon-sriblyastyh-hmar-v-pivnichnij-pivkuli.html

Штош... поки в Україні знову почалася катавасія з призначеннями міністрів, Міністерство освіти і науки не тільки вчергове ризикує лишитися обезголовленим, а й реально втратити шанс отримати притомну очільницю.

Сьогодні абсолютно несподівано для мене проскочила дуже обнадійлива новина, що новим Міністром освіти може стати Олександра Антонюк.
Зокрема, про це написала Українська правда, пославшись на Сергія Лещенка.
https://life.pravda.com.ua/society/2020/06/1/241185/

Я не знаю, кому в голову майнула така ідея, але вона була дуже вдалою. Несподіванки трапляються.
Проте.
Я не звик радіти рішенням чинної влади, бо гіркий досвід навчив розчаруванням та болю і... схоже недаремно.

Щойно слухав стрім Романа Грищука, який повідомив, що дійсно ця кандидатура розглядалася кілька днів тому, але сьогодні на фракцію її чомусь не винесли.

Як і не винесли ЖОДНОЇ іншої кандидатури.

Це дозволяє з високою імовірністю стверджувати, що єдиним варіантом до останнього моменту була пані Антонюк.

Очевидно, що її хтось "збив", але заміну вигадати клепки не вистачило.
Або заміни були настільки одіозними, що у когось вистачило клепок їх не озвучувати на фоні всього того трешу, що коїться в країні.
Очевидно, що триває якась кулуарна боротьба з невідомою метою.

Мету можна зрозуміти з характеристики пані Олександри, яку я можу їй надати і під кожним словом якої я можу підписатися:
Олександра - надзвичайно чесна, принципова, фахова людина, без цінних думок якої не впроваджувалася практично жодна притомна зміна в сфері реформування науки (те, за чим стежу), абсолютно технократична, вчена, математик, президент Гумбольт-Клубу Україна і т.д. і т.п.

Загалом, якщо її дійсно "зіб'ють" - я її особисто по-людськи привітаю, бо попереду у неї майорить лише початок очищення авгієвих стаєнь , праця, піт і критика.

Але для країни це буде черговий крок назад.
Хоча не звикати.

Думай.ТЕ, панове депутати.

Дуже смачний текст

Хочу висловити свою щиру вдячність ресурсу Developers.Org.Ua за те, що періодично вони випускають вражаючі нариси про життя українських вчених - батьків тогочасної кібернетики, яка була на рівні з усім світом.
Були такі часи.

Минулого разу це був крутий матеріал про Олександра Різника - дослідника нейромереж та штучного інтелекту, а зараз вони надрукували історію про Бориса Малиновського - конструктора ЕОМ "Дніпро".

Все ж невимовно шкода, що спершу політики нищили кібернетику званням "псевдонауковості", а потім вимагали копіювання, замість створення нового.
І ще більш шкода, що вже за часів Незалежності практично під корінь було винищено зародки промисловості, здатної випускати інтегральні схеми і таке всяке.

Тим не менш, сталося як сталося.
А поки заварюйте собі каву чи чай і почитайте.
https://dou.ua/lenta/articles/ukrainian-inventor-malynovskyi/

Ой, які вранішні новини.
"Посадовця Міністерства освіти і науки України викрито на одержанні 300 тис грн хабара"

Звісно, я знаю про кого мова, але поки не коментуватиму.
Скажу лишень, що корупція вбиває науку так само, як і економіку.
В економіці вона нищить конкуренцію і не дає змоги розвиватись кращим, в науці - нищить хороші наукові групи.

До речі, тут ще слід буде розібратись - на конкурсі мали перемогти нездари чи це такий відкат вимагали з нормальної дослідницької групи.
Бо буває і таке: «ви круті, без питань, ідея класна, розробки хороші, але ж ви понімаєтє...» і кармашєк так оттопирюєцця.

Будемо стежити, бо спіймати - спіймали, а далі ще «чесні» українські суди.

Бо було ж уже - брали одного на дерибані майна чи земель, то все на гальмах заглухло.

https://www.gp.gov.ua/ua/news?_m=publications&_c=view&_t=rec&id=274166

Коли доносяться чутки про те, кого розглядають на посаду Міністра МОН, у мене в голові виникає тільки один мем.

Я вже писав тут https://news.1rj.ru/str/mouselab/2419 , що з високою ймовірністю притомну кандидатуру чомусь не розглядали на фракції.
І з кожним днем спливають все нові і нові прізвища, які не мають стосунку до світлого майбутнього.

Я, як і Олексій Колежук, теж пропоную припинити безцільно намотувати кола та повернути Табачника - міцного господарника, професіонала, потужного міністра, який в курсє дєла.

А я все думав, ну як така компетентна та фахова людина, як Антонюк, не була погоджена на посаду Міністра, а замість неї тепер вимушені розглядати якихось дивних персонажів?

А он воно що:

"За її [депутатки СН] словами, на посаду також претендувала заступниця директора з наукової роботи Інституту математики Національної академії наук України Олександра Антонюк, однак вона не пройшла співбесіду у прем’єр-міністра."
https://censor.net.ua/ua/n3199884

Припустимо, що це правда (звісно, що ні) і Шмигаль проводить співбесіди та сам вольовим рішенням обирає собі міністрів.
Приплюсуємо сюди інформацію про те, чию кандидатуру тепер розглядають.

Тоді в мене для самого себе дуже погані новини: ми приречені.

Шмигаль, якщо вже існують такі багатомісячні труднощі у виборі міністра, мав би спитатися думки експертної спільноти - типу Нацради з питань розвитку науки і технологій чи на крайній вже випадок Наукового комітету.
Бо саме цим структурам співпрацювати з новим очільником/цею Міністерства.

Але, схоже, будемо звикати то нових свіжих облич.
Розміщу тут це фото, щоб потім всім розповідати, що з дитинства був за нього.

Ой, та не може такого буть, щоб основний кандідат на посаду міністра освіти і науки був плагіатором.
Чи таки може?

Отже, як стало відомо з купи джерел, притомну людину на посаду міністра освіти і науки України у владних коридорах відкинули на користь ректора Чернігівського національного технологічного університету, пана Шкарлета.

Звісно, вже накопали, що він і колишній регіонал (https://life.pravda.com.ua/society/2020/06/3/241215/), і студентам наказував прапори знімати під час Революції (https://www.facebook.com/anja.novosad/posts/3020303778037291), і на неформальній зустрічі на Комітеті освіти і науки не міг нормально відповісти на питання, нащо йому міністерська посада (https://www.facebook.com/1175751232587546/posts/1527549967407669/).

Але ж мало лі, прозрів, одумавсі, біс поплутав.

А от те, що важливо - Міністр має бути доброчесним, бо без доброчесності у нас не наука з освітою вийдуть, а лептонні боги з квантово-орбітальною культурологію.

І от з доброчесністю, виявляється, проблеми.
http://false-science.ucoz.ua/news/novij_kandidat_na_posadu_ministra_osviti_vid_ze_komandi_vidznachivsja_tekstovimi_zapozichennjami/2020-06-03-85

Цілі шматки тексту і таблиці в монографії 2018 року передрані зі статті іншої вченої від 2015 року.

Талант!

Я, звісно, розумію, що кадровий голод і все таке.
Але ж взяли б тоді краще Ксерокс на посаду міністра.
Тут тобі і жіжіталізація, і в чомусь навіть штучний інтелект.

Піду поїм.

Уявіть на секунду, що Вам потрібно віднайти свою брудну шкарпетку. В темній кімнаті. В іншому будинку. Дистанційно за допомогою радіокерованого автомобільчика. Та ще й встановити, чи бува в тій шкарпетці ніякі комашки не завелися. Складно?
Десь так я собі уявляю всі космічні місії, які запулює людство до інших планет, аби віднайти там воду, життя і т.і.

Alpha Centauri зробила бомбічне відео про майбутню місію Europa Clipper до супутника Юпітера Європи.
Так-так, тієї Європи, де під багатокілометровою товщею льоду розташовується бурхливий величезний океан.

Інструментарій для досліджень вражає - тут тобі і вимірювання магнітних полів, і спектрометри, і радари, і камери.
Навіть не уявляю, як вчені примудряються увіпхнути всі-всі-всі компоненти на невеличку залізяку і сподіваються на успіх? Або хворі, або довго вчилися.
Або і те, і інше разом.

Загалом, знайдіть в обідню перерву 15 хвилин та подивіться це вражаюче відео про далекий світ Європи та хоробрість людського розуму, що прагне його вивчати.

P.S. І, це, не можу пройти повз. То Зеленський подає у відставку у зв'язку з порушенням закону? Він же каву у кав'ярні пив. Щось я не бачив десятка поліціянтів, які його б ганяли, як хлопця в Гідропарку.

https://www.youtube.com/watch?v=7BtrdRQ5gGQ

Яких ще інвестиційних нянь Вам не вистачає?

Цирк. Є науково-дослідний інститут. При ньому є два інноваційні підприємства - все, як заповідають численні експерти фейсбуку: науковці самі мають намагатися продавати свої розробки.

І є українські правоохоронні органи, суди, ГО та медіа, які з незрозумілих причин всіляко перешкоджають діяльності науковців.
В цій історії прекрасно все - від пенсіонера з "предметом, схожим на зброю" до стягнення на його користь українським судом і виконавчою службою грошей з валютного рахунку інституту.
Грошей, які призначені на наукові дослідження.

Цікаво, як наші міжнародні партнери поглянуть на таку інноваційну культуру в нашій країні крізь призму цього хаосу?

Читайте, прозрівайте, в мене немає слів.

Додам лише дві речі:
1. Звільнити співробітника навіть за серйозний проступок з бюджетної установи без його бажання практично нереально.
2. Дійсно, будь-яку організацію можна задовбати запитами і параліузвати її діяльність.

Будемо спостерігати.
Але я не дивуюсь, чому жодні стартапи в Україні не виживають.

Пост Інституту металофізики https://www.facebook.com/236492300351507/posts/533755433958524:

«#longread #ukrainescience

Шановні читачі нашої сторінки!
Хочемо розказати вам сьогодні майже детективну історію з життя українських науковців.
Впродовж останнього року на окремих співробітників нашого Інституту, а також на Інститут в цілому йде справжня атака: листи з наклепами у всі інстанції, звинувачення від ряду «антикорупційних» організацій і навіть кримінальні справи. Оскільки ми чесно працюємо і знаємо, що ні в чому поганому не заплутані, то спочатку ставилися до всього цього спокійно –– на всі запити надавали затребувані документи, успішно пройшли аудит та вважали, що захистили своє чесне ім’я.
Проте минув рік, а «брудні» звинувачення із вже знайомими нам формулюваннями продовжують надходити кожен раз з нового «джерела». В свій робочий час ми вимушені здебільшого в десятий раз писати ті самі пояснення та копіювати документи, що підтверджують нашу невинуватість … Заінтриґували? Так чим саме може так зацікавити антикорупційні органи бюджетна установа, в якій за копійки в холодних приміщеннях працюють українські вчені? Розказуємо.

З чого все почалося.
Рік тому, 24 травня 2019 року у нашому Інституті стався інцидент, після якого було звільнено науковця Брехарю Г. П. Звільнено після того, як він, спровокувавши конфлікт, пішов до себе в кабінет, приніс «предмет, схожий на пістолет» (формулювання з поліцейського протоколу) і наставив його на співробітників, погрожуючи розправою. Після інциденту викликаний співробітниками Інституту поліцейський патруль громадянина Брехарю Г. П. не обшукував (повіривши йому на слово, що зброя не заряджена) і не затримував — просто взяв з нього пояснення … Хочемо зазначити, що, незважаючи на те, що панові Брехарі Г. П. вже майже 80 років, він, будучи досвідченим мисливцем, має офіційний дозвіл на носіння зброї, а, отже, має знати правила поводження зі зброєю.
Адміністрація Інституту, взявши пояснення у всіх учасників інциденту (в тому числі і у пана Брехарі Г. П.), взявши до уваги думку колективу, звернення розширеного зібрання профспілки та колдоговір Інституту, прийняла рішення про звільнення Брехарі Г. П.
Тут треба пояснити, що пан Брехаря Г. П. і раніше поводився зухвало — крім образ та погроз, міг, наприклад, замахнутися стільцем на когось зі співробітників. Також він постійно хизувався своїми «зв’язками» у МВС і Прокуратурі та погрожував, що в разі його звільнення «Інститут дуже пошкодує» … Його поведінку занадто довго терпіли, але після інциденту зі зброєю терпець урвався, і Брехарю Г. П. звільнили …

Ось тут і починається «найцікавіша» частина історії: з того моменту на Інститут пішла «навала» скарг і звинувачень від різних «антикорупційних» організацій.
Перший «удар» було здійснено певною громадською організацією (ГО), назву якої ми поки що наводити не будемо, оскільки вважаємо, що її ввів в оману наш колишній співробітник.

У їхньому листі, адресованому до Офісу Президента України та Кабінету Міністрів України, наводяться наклепницькі, нічим непідтверджені звинувачення у злочинах всеукраїнського масштабу з посиланнями на заяву пана Брехарі Г. П.
Внаслідок звернення цієї ГО було проведено аудиторську перевірку Інституту, за результатами якої ЖОДНЕ зі звинувачень не знайшло підтвердження …
Ми заспокоїлися, але зарано …

Після звільнення Брехаря Г. П. подав позов до суду щодо поновлення його на роботі та стягнення компенсації за вимушений простій. І суд встав на його бік, скасувавши не тільки наказ про його звільнення, але й наказ про оголошення догани за порушення трудової дисципліни та колдоговору (тобто наш «самий гуманний» суд підтвердив, що поведінка пана Брехарі Г. П. (зокрема зі зброєю) на робочому місці була цілком в рамках закону)! Інститут, звісно, подав апеляцію на це рішення суду з метою його скасування. Апеляційну заяву Інституту було прийнято до розгляду. Та тут сталося «диво». Якщо хтось з читачів хоч раз стикався з виконавчою службою, то знає: щоб отримати «своє» за рішенням суду, треба добре почекати. Інститут часто роками чекає на повернення до державного бюджету коштів від несумлінних орендарів за рішеннями, виграними у судах. Але в цьому випадку виконавча служба спрацювала як «годинник» і навіть ліпше: вже після того, як суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Інституту (тобто дію суду першої інстанції було зупинено), з Інститутського ВАЛЮТНОГО рахунку було стягнуто суму компенсації для Брехарі Г. П.! Валюта на рахунку стосувалася виконання проєкту за міжнародними зобов’язаннями. В банку сказали, що нічого не можуть вдіяти і у них є лише кілька годин на проведення операції. Ми намагалися зв’язатися з виконавчою службою, але її телефони були поза зоною досяжності …

Паралельно з цим, співробітників, які постраждали від хуліганських дій Брехарі Г. П., починають викликати на допити за одразу двома нововідкритими кримінальними справами. А Інститут вимушений знову надавати стоси паперів із копіями тих самих документів і пояснення, що й для аудиту після скарги ГО.

Читачі, мабуть, вже здогадалися, що за іншою кримінальною справою за заявою наших співробітників про погрозу їхньому життю із «предметом, схожим на пістолет», жодних процесуальних дій не проводилося …

Минув майже рік, впродовж якого роботу Інституту періодами було практично паралізовано, оскільки ми надавали «стоси паперів» на безпідставні брудні звинувачення свого колишнього співробітника всім установам, в які він написав заяви.

І ось новий «удар»: до Національної академії наук України, до якої належить наш Інститут, надходить лист від одного скандально відомого інформаґентства (його назву ми теж поки що вказувати не будемо, так само вважаючи, що його журналістів ввели в оману), в якому ЗНОВУ ПОВТОРЮЮТЬСЯ ті самі звинувачення, що й у зверненні ГО, але вже у безапеляційній псевдожурналістській манері. На видумані (та спростовані аудитом!) дані журналіст посилається, як на очевидні та неспростовні факти (судячи з інформації в пресі, яка є у відкритому доступі, це інформаґентство не дуже прискіпливо ставиться при своїх розслідуваннях до перевірки відомостей «з власних джерел»).

Звісно, ми можемо помилятися, і всі ці події ніяк не пов’язані зі звільненням нашого колишнього співробітника. Але у нас є підстави стверджувати, що це не випадковий збіг подій. По-перше, дані, які були представлені у тих чи інших заявах і скаргах, хоч і були перекручені та навмисно неправдиво подані, але чітко вказують саме на громадянина Г. П. Брехарю; по-друге, ймовірність того, що скаргу до ГО подав «повний тезко» Г. П. Брехарі, а інформаґентство випадково повторило ці наклепи, ну, дуже низька.

Тепер дозвольте вас ознайомити з суттю звинувачень у бік Інституту.
Спочатку трошки лірики (вибачте, без неї — ніяк).
Останніми роками лише лінивий в нашій країні не сварить вітчизняних науковців і академії за те, що немає результатів світового рівня, міжнародної співпраці, впроваджених у виробництво розробок і наукоємних стартапів.

Взагалі-то, українська наука знаходиться далеко не в тому стані, щоб комусь щось продавати. Чи не єдина «річ», що, як правило, ще цікавить інші країни, — наукові кадри з фундаментальною освітою та мізерними запитами на оплату праці. І вчені їдуть з країни. А нам, — тим, хто лишається, — потрібно не продавати неіснуючу інтелектуальну власність, а купувати найкраще обладнання в світі. В Україні, наприклад, відсутнє навіть традиційне вальцювальне виробництво трансформаторної сталі. Вітчизняні виробники трансформаторів (навіть в умовах конфлікту з Росією) вимушені купувати в неї великі кількості такої сталі …
Повертаючись до питання, скажемо, що одночасно на такі звинувачення відповідати й важко. Позаяк що можна відповісти на нічим непідтверджене звинувачення «Ти продаєш Батьківщину!»? На вас просто виливають бруд і кажуть: «А ну, спробуйте відмитися ...». Як в тому анекдоті: «Я сказав, люди почули, а ти — як знаєш …»
Відверте шельмування інноваційної та трансферної діяльності, що в Інституті виконується виключно через ліцензійні угоди, підриває наукову та ділову репутацію як Інституту, так і ТОВ «МЕЛТА» і «МЕЛТА-ТЕРМ», зводить нанівець ентузіазм науковців, інженерів і технологів, які вже створили сотні нових комерційних продуктів, забезпечили комплектуючими випуск абсолютно нової конкурентоздатної на вітчизняному і навіть на міжнародному ринках продукції.
Кількамісячні перевірки явно недостовірної інформації заявника відволікають від продуктивної роботи перевіряючі органи НАН України, колективи Інституту й інноваційних підприємств та, відповідно, закладають «міну сповільненої дії», в тому числі в щаблі обороноздатності України, бо заважають подальшій розробці та виробництву новітніх імпортозамінних елементів конструкцій військової техніки.

Отже, ми звертаємося до всіх громадських і журналістських та дійсно антикорупційних організацій: якщо ви справді хочете розібратися в ситуації, то Інститут може надати всі відкриті документи для ознайомлення.
Також просимо журналістів і громадські організації ретельно перевіряти дані, які подаються від їхнього імені; безвідповідальне оприлюднення недостовірних даних — це удар не тільки по діловій репутації того, на кого зведено наклеп, але й по чесному імені самої громадської організації чи інформаґентства.»

І хоча науковці вже втомилися відповідати, що не можна робити сучасну науку на обладнанні 1970-х років, не можна виконувати дослідження світового рівня, не маючі можливості брати участь у сучасних міжнародних фахових конференціях, а для розробки більш-менш конкурентоздатної технології необхідні кошти, яких вчені, що працюють у приміщеннях без опалення, ніколи не бачили. Всі ці розмови давно ходять по колу — що спочатку: фінансування чи розробки? Цитуючи класику: «ранком кошти — увечері стільці» …
І ось у нашому Інституті всупереч всьому, — відсутності гідного фінансування, неперервній втечі наукової молоді закордон і відсутності будь-якої підтримки інновацій з боку держави, — з’являються два наукових стартапи: ТОВ «МЕЛТА» (ще у далекому 1993) та підприємство «МЕЛТА-ТЕРМ» (у 2015). Підприємства ніяк юридично не пов’язані один з одним. (За результатами неодноразових перевірок обидва підприємства є зразковими платниками оренди, всіх комунальних послуг, електроенергії та відшкодування плати за землю.)
Товариство «МЕЛТА» утворено вченими Інституту, які, продовжуючи наукові дослідження в Інституті, пройшли всі круги «бюрократичного пекла» та, створивши своїми руками лабораторне обладнання, не тільки вижило в наші постійно кризові часи, але й піднялося до міжнародного рівня. Зважаючи на те, що про технологію, завдяки якій виробляється кінцевий продукт, давно відомо у світі, це — неабиякий успіх (існує надзвичайно велика конкуренція в цій сфері).
(Про технологію, покладену в основу виробництва ТОВ «МЕЛТА»:
https://www.youtube.com/watch?v=51O0uQlRFU4&t=3s )
ТОВ «МЕЛТА» має постійно діючі ліцензійні угоди з Інститутом, за якими сплачує роялті.
А підприємство «МЕЛТА-ТЕРМ» купувало невелику частину продукції в ТОВ «МЕЛТА» (аморфну стрічку), на основі якої виробляло вельми вдалі обігрівачі. Цей їхній стартап має коротшу історію і наразі вже не працює, але про їхню діяльність в свій час було багато сюжетів по ТБ:
https://www.youtube.com/watch?v=HjD02OY2viQ&t=3s
Наостанок скажемо тільки, що ці стартапи увійшли до звіту ЄС як один з прикладів успішного академічного підприємництва в Україні, як такі, на які слід рівнятися іншим науковцям, що займаються прикладними дослідженнями.
І от саме ці наукоємні стартапи та взаємодія Інституту з ними і стали основними мішенями для нашого колишнього співробітника (та тих, хто вирішив йому допомогти «поквитатися» з Інститутом). Стартапи звинувачують у недобросовісному веденні бізнесу (хоча вони без жодного зауваження реґулярно проходять всі перевірки контролюючих органів), а Інститут — в тому, що покриває «схеми» цього, а також надає приміщення за заниженими орендними ставками (що неможливо, оскільки кожний орендний договір оформлюється на підставі незалежної ринкової оцінки за ставками, офіційно затвердженими Кабміном України, та проходить через двомісячне узгодження з органами управління з погодження умов договору).

Інша частина звинувачень стосується продажу військових технологій і технологій подвійного призначення закордон.
На такі звинувачення відповідати одночасно і легко, і важко.
Легко тому, що абсолютно безграмотні в даній сфері «скаржники» навіть не розуміють, що пишуть нісенітниці. Оскільки наш Інститут, який постановою Кабінету Міністрів України віднесений до об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, постійно виконує проєкти в рамках програм з підвищення обороноздатності України та співпрацює з відповідними структурами і спеціалістами, то нам добре відоме законодавство у цій сфері. А от тим, хто на нас скаржиться, — мабуть, ні. Вочевидь вони ніколи не займалися експортом жодної продукції (яку і не виробляли); тому не знають, що митниця (в т.ч. сертифіковані в ЄС українські митні інспектори) дає дозвіл на вивіз продукції за межі митної території України лише на основі пакету документів від Експортера та Виробника продукції. Існує вичерпний перелік видів продукції (з міжнародними гармонізованими багатозначними кодами), що не підлягають експорту чи потребують оформлення дозволу КДЕК.