Чернігів-Ірпінь

Ранку доброго.
Вчора, до речі, відбулася чудова подія: дві команди евакуаторів від Vlad Samoylenko та Лера- Валерия об‘єднали свої зусилля по доставці гуманітарних вантажів та вивезенню людей з Чернігівського та північнокиївського напрямів.

Фактичне об‘єднання сталося давно, коли ми почали ходити спільними колонами.
Тепер просто зафіксували це.

Об‘єднання - це оперативний обмін інформацією, ефективніше перекидання ресурсів з напрямку на напрямок, координація та списки людей на евакуацію.

Отак краплі в океані зливаються у струмки, що формують течії.

Переможемо.

- Шо Ви шукаєте?
Дідусь на мить втупився на мене і продовжив шарудіти у шухляді
- Рулєтку. Та ізолєнту.
І дійсно, в його руці з'явилася жовта рулєтка та синя ізолєнта.
Він акуратно їх взяв та поклав у торбу.
В такі моменти найважче - це стримати себе.
Максимум - закотити очі.
Але спокійно пояснити, що треба збиратися швидше, бо в черзі на евакуацію в підвалі стоять ще 15 людей.
- Нащо Вам рулєтка та ізолєнта? Сказав же, візьміть паспорт, найнеобхідніші речі і поїхали.
- Мені нада (хитро посміхнувсь).
Я не знаю, що це.
Чому люди в критичні моменти поводять себе дуже дивно.
Можуть сказати, що "хоча б попередили про приїзд за 2 години", при цьому одночасно з нами слухаючи прильоти мін за давно розбитими вікнами.
Можуть брати якийсь непотріб, обережно вкладаючи його у валізи.
Можуть в останній момент при виході з квартири сісти на попу рівно і сказати "ні, я передумав/ла".
Ми навчились.
Правда навчились умовляти.
Забираємо всіх.
Граємо у поганого і хорошого евакуатора, обнадіюємо і заспокоюємо, або ж навпаки жахаємо і нагнітаємо.
Обіймаємо або ж ввічливо, але впевнено, ведемо під руку до машини.
Чи просто хапаємо торби і несемо до багажника першими, не лишаючи часу на роздуми.
Обіцяємо, що в будь-який момент, якщо в Києві не сподобається - люди зможуть самостійно повернутися в місто і продовжити своє дивне життя на згарищах та у підвалах.
Залежить від ситуації, але намагаємося.
Бо багацько людей після 4-х тижнів проживання в сюрреалізмі - відверто дивні.
Сьогодні ми евакуювали ЖК Синергія.
Чесно кажучи, я стільки чув про цей комплекс від військових та волонтерів, що його назва почала міцно асоціюватися з якимось Сайлент-хіллом чи Вулицею В'язів.
Прибувши на місце і побачивши слово "Синергія" великими літерами на висотці, я так і не наважився загнати авто в середину і заходили ми туди пішки.
Як потім виявилося - виходити довелося бігом.
Що можна розповісти про європейського вигляду житловий комплекс, який тижнями перебував в окупації?
Виламані двері в квартири, розбита техніка русні на вулицях (вибачте, фото немає), цивільні авта з літерою V, срач у квартирах (бо ж там і квартирували зомбомірці), запах солдатського стійла в колись чепурних дитячих кімнатах.
Тим не менш.
Завдяки абсолютно правильній, коректній, свіжій наводці Максим Смірнов, прибувши на евакуацію 3-х людей, надибали два повнісінькі підвали готових до виїзду цивільних.
Завдяки колегам по евакуаційному цеху, тільки з цих двох приміщень вивезли з 30 осіб, ще сімох позбирали по поверхам на Новооскольській.
За моїм оцінками, зважаючи на кількість авт евакуаторів, які влітали і вилітали з ЖК, усього ввечері на зв'язок з рідними вийдуть більше 100 осіб.
На жаль, вивезли не всіх.
Бо сьогодні ми з Andrii Piven багато чого робили в Ірпені вперше.
Наприклад, ми пробили колесо уламком міни і міняли його під час арт-дуелі.
Я вперше водив автівку задом до червоної зони тахометра засипаною уламками вулицею.
Андрій вперше здавав норматив на біг у броніку, і біг він швидко.
Назустріч мені, який гнав машину задки.
Бо дуже вже ми хотіли лишитись цілими і так само цілими довезти людей на задньому сидінні.
Це я розповідаю, на секундочку, не щоб показати, які ми відважні і без страху.
Страшно було, є і буде до всирачки.
Не щоб провести паралелі з екшн-сценами голівуду.
То все брехня для дітей.
А щоб пояснити, що в Ірпені нині смерть всюди.
Вона падає згори. Вона чекає у розтяжках. Вона очікує під цікавими предметами, підняти які так і тягнеться рука.
Загалом...
Вже коли перші колони з врятованими виїхали в бік Києва, по решті і нам русня почала акуратно класти міни.
Так акуратно, що я, лежачи стандартно на газоні, аж дивувався їхнім здібностям.
Виявилося, що неподалік від нас в комплексі перебував корегувальник вогню, який абсолютно спокійно телефоном казав "правєє-лєвєє".
Дяка нашим ЗСУ та спецам по таким випадкам - вони його вирахували і взяли.
Бачив падлу на власні очі.
Вже традиційно дякую Костянтин Бакуемський, що разом з Taras Vyazovchenko безпечно вивезли нас з останніх 500-та метрів.
Вибач, ми не спеціально встряємо.

Було б дуже обідно побувати в Синергії і покоцатись на виході.
Дякую Збройним силам України за те, що тримаєте небо і даруєте нам час на евакуацію.
Дякую Теробороні Ірпеня за то, шо знаєте, як і де вирахувати гнид.
Дякую військовим медикам, що вивозите цивільних з Романівки.
Дякую всім водіям-евакуаторам, яких я знаю лише в обличчя, що підставляєте плече один-одному і продовжуєте рятувати людей.
Люди - чудові.
І все ж-таки мучить мене тепер питання - нашо тому діду ізолєнта та рулєтка?
Най з ним ще колись побачимось.
Майте гарний вечір.
Переможемо.
P.S. Уникаючи питань в коментарях - хочете підтримати нашу діяльність, то підтримуйте Криївка Вільних (https://www.facebook.com/KryivkaVilnykh) Всі реквізити є у них в групі.