Був важкий день.
Ні, міни не прилітали, нічого ніде не свистіло, ми навіть жодного разу не бігали.
Але сьогодні прийшли новини про те, що росіяни розбили як мінімум дві колони волонтерів, що везли гуманітарну допомогу на Чернігів і намагалися евакуювати людей.
Кілька волонтерів загинуло.
Кілька - поранено.
Машини спалено вщент.
Ніхто з колони наших, які фактично стояли в черзі на вхід, не постраждав.
Але немає слів в моїй голові, якими я можу висловити те, що у мене зараз на душі.
Я не знаю, як звали тих прекрасних людей.
Я не знаю, звідки вони були.
Але сподіваюся, що журналісти та історики зроблять свою справу добре.
Як належить.
Зі свого боку, висловлюю щирі співчуття Olga Stefanyshyna, у якої в одній з колон загинув її коханий чоловік.
Треба мати неабияку людяність вкупі з відвагою, щоб робити те, що робив він.
Ірпінь.
В Ірпінь другий день поспіль повноцінно входять українські рятувальники.
Вони не тільки зараз допомагають організовано вивозити людей, вони роблять дещо більше: вони нарешті почали вивозити тіла.
Тіла загиблих цивільних, які тижнями лежали просто неба на вулицях та у квартирах.
Саме зараз Ірпінь змусить нас куштувати ту гірку чашу, про яку я писав в одному зі своїх попередніх дописів - радість звільнення міста йтиме вкупі з оплакуванням вбитих.
Рятувальники збирають тіла після роботи наших саперів.
Так, тварини з півночі помінували трупи, понаставляли навколо них розтяжки.
Абсолютно антилюдяні потвори.
Поки що загиблих збирають тільки з вулиць.
Відзавтра обіцяли почати обходити помешкання.
Я не знаю, хто і як цим має займатися.
Де ті міжнародні дізнавачі, прокурори, слідчі, але боляче слухати рятувальників про те, як вони збирають тіла розстріляних біля стінок чоловіків із зав'язаними очима.
Це хтось має фіксувати та досліджувати обставини.
Орки мають відповісти за все.
Ще одне.
Те, про що я не хочу писати, але мушу.
Ірпінь вільний фактично.
Людей довивозять або ж вони повиходять самі.
Тільки вчора я отримував купу звісток, що у когось нарешті знайшлися рідні та друзі.
Проте.
Якщо хтось з Вас не має інформації про зниклих безвісти в Ірпені, можливо, саме час телефонувати 102, дізнаватися процедуру і ходити на упізнання.
Вибачте, що я це пишу.
Я не знаю, як це зробити тактовно.
Але як є.
Надія лишається, безумовно, та все ж.
Наголошую і в цьому підтримую Taras Vyazovchenko - в місто повертатися ні в якому разі не можна.
Нікому. Ні за яких приводів.
Руські лишили дуже.дуже.дуже. багато сюрпризів, на одному з яких сьогодні ледь не підірвався наш відважний Костянтин Бакуемський.
Тільки на дорозі тими шляхами, де ми їздили, я особисто знаю 3 снаряди, які потребують розмінування.
Тому, тримайте голови холодними.
Відпрацювали Збройні сили.
Відпрацюють сапери та МНС.
Відпрацює поліція.
Знову відпрацюють наші Збройні сили, аби відкинути орків від Ірпеня ще далі, аби не було, як вчора.
От тоді щось стане зрозуміло.
Візьмете віники, фарби, цемент, скло і зайдете в місто.
Ще раз висловлюю свою повагу Збройним силам України.
Територіальній обороні.
Військовим медикам.
Рятувальникам.
Пишайтеся, шановні, країною, в якій Ви живете.
Всі ці служби - працюють.
Переможемо.