Шановні, я хочу просто подякувати.

Сьогодні загнали обидві наші машини, що були люб‘язно надані в користування Світланою Арбузовою та Кирилом Бескоровайним на СТО.

Окрім регламентних робіт типу заміни мастил та фільтрів, усували проблеми, що виникли внаслідок експлуатації в, скажімо так, не дуже ідеальних умовах.

Машина на війні - це все.
Це швидкість, вчасність, вантажопідйомність, евакуація.
І вона завжди має бути на ходу, справна, муркотіти і шепотіти там, де треба, і не гуркотіти там, де цього не має бути за задумом інженерів.

Так от.
Завдяки тому, що Ви підтримуєте Криївка Вільних ці дві машини зупинилися лише на одну добу, бо у нас є достатньо коштів на всі запчастини та рідини.
І ми можемо ці всі питання оперативно закрити.

Дякую Вам.

Плюс на Рено Мастер сьогодні взули нову гуму (кстаті, виявилося, що на ньому стояла літня і я дивувався, чому на снігу мене весь час зривало в дрифт. Думав, що це така фіча до турбіни 🙂 )

Також щиро дякую СТО Андрей Рошу, який з наших автівок за роботу нічого не бере.
Той випадок, коли я знаю, куди приїздитиму обслуговуватись після війни.

Ми з Андрієм Півнем обіймаємо усіх.

Переможемо.

Мене завжди цікавило, як у воїнів виникає позивний.

Перший мені вигадали друзі по вишколам і був він очевидним - Наука.
Другий - з‘явився після навчальних виходів і вже більше відображав мій характер.

Але третій, що закріпився нині - просто виносить мозок щоразу, коли я його чую, адже він змушує мене посміхатися.
Бо пов‘язаний з конкретними ситуаціями, військовим фолькльором та моментами, коли сидиш з побратимами біля вогнища, чистиш зброю, п‘єш чай та розповідаєш історії.

Колись я розповім про свої позивні і історії, від яких ми з Andrii Piven щойно ледь не луснули зі сміху, хоча їхнім учасникам весело геть спершу не було.
Однак поки це не на часі.

Зараз нам треба трошки пройти «військові університети».
Цікавого точно нічого не траплятиметься.
Тож я кілька днів помовчу.

Бережіть себе.
Бережіть близьких.
Не поспішайте вертатисяв Київ тільки через те, що скучили і треба полити квіти.

Майте якомога спокійнішу ніч.
Переможемо.

З 2014-го року мені пощастило долучитися до волонтерського руху: завдяки Viktoria Chebotareva та організованій нею спільноті ITsetka я із сотнею небайдужих щовихідних плів маскувальні сітки, кікімори та паракордові браслети.

Уявити не міг, що 8 років потому вже я сам звертатимусь до вмілих рученят за маскувальною сіткою для потреб нашого з Andrii Piven підрозділу.

Олена Білова підказала чудову спільноту Лента за лентою (https://www.facebook.com/groups/lentazalentoju), яка під головуванням Ylia Kuzmichova усього за 2 дні покрила наші потреби у маскувальній сітці.

Вся наша братія їм безмежно вдячна.

Але я не лише тому пишу цей пост.

Багацько людей мене питають - чим допомогти?

Шановні, ось же.
У Юлії не вистачає людей.
Кожна Ваша година, проведена за сіткою чи кікіморою - це наша прикрита техніка та люди від пильних очей безпідотників, які зара є володарями неба.

Не треба вбиватися днями і стирати пальці до крові, але навіть короткочасна допомога у плетінні - це щось.
По собі знаю.

Звертайтеся до Юлії, приходьте в їхній чудовий колектив.

А ще квітневі котячі весілля чудово зара виглядають.
Бачу їх в теплак.
І ви кохайтеся.
Та майте тиху ніч.
ЗСУ криє.

Його вчора прийняли наші колеги недалеко від лісу, куди цивільним не можна.

ДРГшник.
З телефонами, планшетами, завданням.
Не той потєшний, яких сотнями ловлять в домових чатах, а справжній, що прибув до другої хвилі другої кампанії нападу на Україну.

Дяка територіальній обороні міста Києва та Службі божій за блискавичну роботу.

Дивуюся їх витримці, якщо чесно.
Витримці та ввічливості.
Нині ж для цивільних є просте правило - в ліс та лісопарки не можна ходити ні за яких обставин.
Зась.

Те, що для більшості війни не існує, бо ж вже не чути прильотів та наших Градів, то таке.
Забиті дитячі майданчики та заповнені вщент ресторани - логічний з цього всього наслідок.

Але коли люди елементарно не розуміють, чому в Києві тихо і чому над нами досі не літають російські бомбардувальники, чому всі ліси навколо - у траншеях з нашими бійцями, розтяжках та секретах, тихо тетерієш.

І ще ж бухтять, розповідають про свої права на «просто пагулять», «пакатацца на вєлосіпєдє», «шо ви нагнєтаєтє, тут вайни нєт».
Дивишся на це, слухаєш, посміхаєшся, коли вони таки показують вміст кишень та телефонів і сподіваєшся, що може хоч ця ситуація їм дасть розуміння, що НІЧОГО ще не скінчилося.
НІЧОГО.
І їхні спроби налагодити нормальне життя прикриваються людьми, які зараз їх тримають на прицілах і на яких вони ж бухтять.
Казкові героїчні ельфи.
Казкові. Епічні.

Шановні, не ходіть в ліси.
Неважливо в які.
Неважливо коли.
Всюди і завжди, до кінця війни.
Так, ДРГшники зовні такі само люди, що вийшли просто на прогулянку.
Ні, зовні решта цивільних від них нічим не відрізняється.

Я теж млію з сонячних галявин, джмелів, перших квіточок і набубнявілої зелені.
Але поважайте роботу військових і спецслужб.
Ми навіть не на середині війни.
Ми навіть не уявляємо, коли ця середина настане.

Готуйте травневі шашлики, але не в лісі.

Дякую за розуміння.
Переможемо.

Він методично, квадрат за квадратом, домастив хліб з маслом і всівся за стіл, розташувавши автомат біля ніг.

На вигляд йому було років за 60.
За своїми навичками, резюме та поглядом - типовий професійний палій російських танків в українських степах.
Він викликав велику повагу, але не через свій вік, а через його манери та вишукану мову.
Буває таке, коли спілкуєшся з людиною і бачиш, відчуваєш, як вона зважує кожне сказане нею слово, якомога точніше підбираючи його під тему, обставини та співрозмовника.
І, що важливо, він говорить для того, щоб бути почутим і далі слухати та чути.

Я дочевся поки він сьорбне чаю та спитав:
- А в цивільному житті Ви ким були?
- I teach English.

Взагалі, питання про «були в цивільному житті» виглядає дещо пришелепкуватим, бо всі мають надію повернутися до старих ремесел.

Тим не менш, тут всі кимось були до 24 лютого.

Всі щось робили до певного дня.
У всіх були різні траєкторії, одначе всі зустрілися в цій точці часопростору навколо великого столу з маслом та хлібом, щоб чистити зброю, пити чай та розповідати історії.

Хлопчина зліва, більше схожий на хіпстера, якщо вкласти йому в руки лавандовий раф, прекрасно працює по мішеням.
До війни був звичайним менеджером в компанії металопластикових вікон.
До війни зброї у руках не тримав.

Два парубки з правого боку - колишні студенти, сусіди.
Один - починаючий айтішник, другий - біс його знає хто, але розуміється на праві, юриспруденції і всій цій каламуті.
Обидвоє до війни не брали до рук зброю, а тепер щоденно з ранку і до ночі її опановують.

О, а це водій буса.
Професійний військовий, який після демобілізації пішов у вантажоперевезення, але 24 лютого повернувся назад.
Росіяни забули про нього за останні 6-7 років, але він вже про себе нагадує.

Та решта.

Бармени. Страйкболісти. Фітнес-тренери. Бухгалтери. Батьки. Дідусі. Одинаки. Віруючі. Тим, кому на те пофіг. Любителі котів. І собак.

Та решта. Взводів. Рот. Батальонів.

В перервах між роботою в лісі, розтяжками і засідками, вони дискутують про конституційне право, правові нюанси узурпації влади януковичем, запобіжники в бусах, механізми росту тонких плівок та особливості скління балконів.

З ким, скажіть, ці північні свині тут зібрались воювати?

Ми не знаємо, коли настане наша перемога.
Ми ще не в повній мірі усвідомлюємо, яку ціну в підсумку доведеться сплатити українському народові за неї.
Просто знаємо, що вона буде страшна, але менша за ціну поразки.

Однак ця війна - це горнило, в якому купа характерів, доль, життів зливаються воєдино і в якому викристалізовується українська нація.

Велике щастя спілкуватися з цими людьми.
Велике щастя.

Переможемо.

Шановні, час поговорити про кровоспинні турнікети.

Це, мабуть, найбільш запитувана потреба воїнів з передової після броніків та касок.
Турнікет реально здатен врятувати життя солдата на полі бою, якщо виконується кожна з наступних умов:

1. Він у солдата є
2. Солдат ним вміє користуватися
3. Він якісний

Це не я вигадав.
Цього мене навчили на тренінгах з тактичної медицини.

Так от.
З пунктом 3 є реальна проблема.

Нині волонтерами з-закордоння везуться сотні і тисячі турнікетів, що моментально направляються в підрозділи.
Так само місцеві кулібіни намагаються з підручних матеріалів відтворити святая святих в світі турнікетів - Combat Application Tourniquet, або коротко CAT.

Але вже зараз виникає та сама халепа, що і з неякісними броніками - солдати їх тягають, впевнені у своєму захисті, а в потрібний момент неякісне спорядження призводить до трагедій.

У випадку неякісних турнікетів - він або не спиняє кровотечу, або ж спиняє її так, що практично гарантовано призводить до ампутації кінцівки.

Тому дуже важливо знати, який турнікет є якісним, а який - ні.

Я не розумний.
Я з Andrii Piven стояв поруч з розумними і слухав.
І тепер знаю про групу Центр тестування турнікетів

Отут вони описують десятки турнікетів, які провалили тести.

Раз - https://www.facebook.com/107495198581456/posts/116260914371551/

Два - https://www.facebook.com/107495198581456/posts/115315254466117/

Плюс решта дописів по темі.

А отут перелічені ті, що працюють:

https://www.facebook.com/107495198581456/posts/115785264419116/

Дуже тішить, що тут є наш SICH і він в моїй аптечці.

Читайте, вивчайте, передайте далі.
І не використовуйте лайно, що зовні схоже на турнікет, але не є ним по суті.

Дякую за просвіту Taisa Kanevska та Andrew Balaban.

Переможемо.

Не пам‘ятаю, де ми познайомились.
Пости його читав.
З війни. Зі служби в поліції. З життя.
Про піхоту. Про Вєрочку. Про мозамбік.
Потім були книги.

А потім почалася друга фаза війни, ми з Andrii Piven впрягалися в неї щоразу глибше і він просто спитав, чим допомогти.

Я окреслив, без надії сподіваючись.
Бо ті ніштяки дістати дуже непросто.
А він взяв і зранку їх передав на наш підрозділ, суттєво збільшивши його потенційну дієздатність.

Мартин Брест, дякую, брате.
Використаємо з користю і на благо країні.

Взагалі, мене вражає оця взаємопідтримка нині на війні.
Хтось віддає свій останній турнікет, хтось запаску, хтось пластину антибіотиків, бронік, дитяче харчування, пляшку води, теплак, ерпееску, масксітку, будинок під ППД, авто.

Ну, от з ким ці свині зібрались воювати?
З ким?

Люди на війні - вони справжні.
Люди - вони чудові.

Переможемо.