Я давно пишу, що Україні потрібен аналог американської DARPA - агенції, де розумні вчені та інженери створюватимуть найкращі рішення для військового застосування.

І на звітних сесіях Національної академії наук для мене найбільш цікавою частиною були тези про співпрацю наших науковців з оборонними та навколооборонними підприємствами - КБ Луч, КБ Південне, Південмаш, Артем, Мотор січ, Антонов тощо.

Броня. Сплави. Системи наведення. Двигуни. Ракетне паливо.

Ось, почитайте пост Мирослава про те, наскільки ефективною є зброя, розроблена і виготовлена в Україні.

У нас немає іншого вибору, окрім як жити власними мізками і спеціалістами.

Це не питання ВИТРАТ на науку і технології.
Це питання ІНВЕСТИЦІЙ у власну обороноздатність.

Пацифізм і дебілізм дорого вартують.
Ціна - людські життя.

Цікаво, чи щось в цьому напрямі у владних кабінетах пошепче.

Пост Мирослава Гая https://www.facebook.com/724192162/posts/10158227679772163

«Чому Україна має вкладати гроші в озброєння власного виробництва.

Ця війна, як життя, мене багато чому навчили.

Один з багатьох уроків, про які я ще колись напишу - хочеш вижити, навчись бути автономним.

Так, грати в команді потрібно вміти, але може настати короткий момент, коли ти залишився сам і тобі потрібно вижити, аби дочекатись допомоги. А це означає, що ти маєш мати все необхідне, від екіпірування до навичок.

На прикладі війни - це запаси зброї, розосередженні склади їх зберігання, власне виробництво.

Маючи доступи до різних даних, а також спілкуючись з багатьма підрозділами, я можу сміливо заявляти, що українська зброя виявилася не тільки конкурентною, а подекуди і кращою ніж деякі західні аналоги.

Наприклад, вже славнозвісна Стугна - ПТРК номер один. За рахунок найбільшої дальності, можливості керувати ракетою, наявністю двох різних видів бк, безпекою для оператора, ціни, широтою можливості застосування та різними цілями ураження від танку до опорних пунктів і гвинтокрилів - вона посунула Джавелін, який виграє виключно у мобільності та компактності.

Нептун потопив, вперше в Новітній історії війн, Флагман ворожого Флоту.

Вільха взяла участь в стримуванні наступу на Київ.

АСУ Кропива є унікальним рішенням, яке виявилося не тільки універсальним, але і виграшним відносно деяких західних аналогів.

Безпілотники Лелека та Фурія продемонстрували чудові співвідношення ціни, якості та застосування в різних тактичних умовах.

Сау Богдана, хай і в єдиному екземплярі, вражає успішно цілі та демонструє дальність, точність та можливість швидкого ремонту в польових умовах, навіть командою невійськових слюсарів.

Машини типу Варта або Новатор, вже уберегли життя наших військових при потраплянні ракети або підриві на міні. Тіктокер Кадиров захопивши Новатор на базі НГУ вирішив і оголосив про це публічно, що це "генеральськая машина", хоча це засіб для рядового бойового складу - клоун.

А головне, наявність власних розробок дали нам змогу протриматись, допоки не змінилась світова кон'юнктура та політична повістка.

Мода на Україну пройде, як свого часу це сталося після 2014 го. Сьогодні сенатор республіканець вже заблокував нам 40 мільярдів військової допомоги.

А от ворог залишиться.

Тому ми маємо брати все, що нам дасть лендліз і вкладати гроші в своє. Аби коли ми знову залишемося самі - мати шанс якщо не перемогти, то дочекатися допомоги.

Війна дає жорстокі але правильні уроки.

Головне не прогулювати їх.»

Мене зараз важко розчулити, але оце трохи не просльозивсь, коли побачив це відео.

Останні рази таке було, коли люди нам з Андрієм привозили пепсі, снікерси, продуктові набори та елементарні шкарпетки, бо у нас фізично не було часу зїздити скуплятися - в Ірпені ми працювали до завершення комендантської години, тобто до часу, коли в Києві було зачинено майже все.

Гоління для мене є чутливим питанням.

Не знаю, чого ходять жарти про «пінку та бритву на якесь-там свято», але ця елементарна процедура, нмд, для чоловіків, що голяться, є надзвичайно важливою.
Це ж щоденна сізіфова праця протягом багатьох років.

Тому і пінка, і бритва, і лосьон мають бути ок.

Я довго тримався на довоєнних запасах бритв, але помітив, що в магазинах вони всі зникли.
Проблема поглиблювалася тим, що я обожнював виключно BIC на 2 леза.

Під час формування чергової колони на схід, дізнався, що один з наших водіїв - Юра Орос - якийсь великий дядько в компанії BIC Україна.
Поскаржився йому, шо шо за дєла, ніде купить ваші бритви, недопрацьовуєте.

Від нього і дізнався, що всі склади подібного краму (не тільки їхньої компанії) погоріли під Києвом під час боїв.
До речі, всі ми бачили ті чорні дими на горизонті.

Тобто шансів знайти бритву не було.

І от, диво сталося.

Юро, дякую.
Чарівник.

Маленькі радості довоєнного життя.

Власне, це відео неможливо дивитися без сліз.
Бо знайомі локації.
Емоції.
Навіть, таке враження, що запах відчувається.

З ким тут росіяни зібрались воювати?
Просто мають повиздихати, щоб і сліду не було.

Kalush, ви богі.

https://youtu.be/Z8Z51no1TD0

- У мене чоловік на Азовсталі. Чоловік. Там.

Вона продовжувала розливати нам каву по горняткам і її голос звучав абсолютно спокійно і непорушно.
У повітрі виникла та незручна пауза, коли наче і треба щось сказати, але що саме і взагалі навіщо…

Їй личила військова форма.
Вона личила усім 4 парам очей, що дивилися на нас в цей момент.
Трясця, я можу присягнутися, що нікому ця форма не личить більше, аніж бійцям Азову.
Хай мене вибачать інші підрозділи.
Бо це той Азов, що став Кіборгами нового етапу війни.
Того самого, бійцем якого був мій колишній студент Дмитро Коряк (позивний «Брат»), що загинув в 2015 році біля Саханки.
Того самого, яким лякають неслухняних російських призовників розповідями на ніч і від яких вони пісяються, наче цуцики.
Того самого, що загартований в найзапекліших битвах новітнього часу.
Тих битвах, що системно ламають спроби росіян відкусити у нас Донбас.
Тих битвах, де за кілька коротких, але нескінченних днів їх накривали авіацією, усіма видами артилерії і незліченними кількостями безглуздих, але від того не менш запеклих атак.

Тих битвах, що відбувалися по цей бік від оточених в Маріуполі побратимів.

- Вони знають, що роблять. Вони професіонали. У нас там рідні, друзі. Вони виконують свою роботу.

У момент, коли бійці Азову спокійно розповідали нам про ситуацію на «Азовсталі», я подумав - як же це не схоже на соцмережі, де кожен знає, як і що треба робити.
Яку ж витримку треба мати, аби грунтовно і виважено пояснювати ситуацію.

Воїни з вдячністю прийняли вантаж і озвучили потреби.
Потисли руки і відчинили ворота.
Я виводив бус з їхньої бази під великим враженням.

Щось було у тому, що поруч із ними було Запоріжжя.
Те саме місто, про яке ходять жарти, що той, хто каже, що бачив його красу - бреше, бо через смог це місто ніхто і ніколи не може бачити.

Я був тут вперше.

Вперше побачив ДніпроГЕС.
Дзеркало води до самого неба.
Вихід гранітної породи.
Острів Хортиця.
Металургійні підприємства, розмір яких змушує сумніватися у тому, чи це бува не марево на горизонті.
Помаранчевий дим, від якого на відстані в кілометри вже починає першити у горлі.

- Ми приймаємо біженців з Маріуполя. Отут, в садочку. Годуємо. Потім розселяємо. Не відмовляємо нікому. Люди приїжджають подекуди без нічого, то всім забезпечуємо. Ви взагалі ранувато приїхали, але я з 8-ї вже тут, бо потім уроки починаються.
- Уроки? А Ви що викладаєте?
- Фізику.
- Фізику?!
- Її
- Овва. Оце так. А потім волонтерите?
- Волонтерю.

Сталеві люди.
З різних сплавів, різного гарту, але всі на своєму місці в механізмі, що системно, місяцями поспіль перемелює другу армію світу.
———————
Цього тижня наша колона роз‘їхалася кількома машинами на Схід і Південь.
Ми з Andrii Piven та Anna Ivinska - гайнули в Запоріжжя.
Решта - Vlad Samoylenko, Влад Демченко, Лера- Валерия, Оксана Бондарь, Дар'я Писаренко - в Покровськ, Курахово, Селідове, Білицьке, Краматорськ, Костянтинівку, Дружківку, Бахмут, Слов'янськ, Калинове.

Завезли традиційно багато:

Телескоп і монокуляр – Ivan Baboshyn
РПС, плитоноски – Evgeny Borovsky та Даша Писаренко
Рюкзаки – Женя Кравченко
Аптечки та турнікети - Віка Бракар
Шуруповерти та інше господарче начиння - Висоцький Володимир
Мультитули, кепки, футболки – Marina Chernysh
Паливо – Oksana Stetsiv-Skapa
Неймовірний бінокль - Atamas Natalia
Прапори - Filip Alid
Медицина - фонд Сергія Притули,
Фонд Свої (Ірина Кошкіна)
Фонд Разом для України
Оксана Стеців, Марія Горай, Ірина Гулій,
Мар‘яна Івашина.

За ваші донейти: паливо, ремонт авто, генератор, рюкзаки, підсумки, аптечки, портативні плити, газові балони, бензинові електропили, болгарки, сварочні апарати, верстати для заточки бензопил, бустери, ремені для кріплення вантажів, лопати, відрізні круги, рукавички, окуляри, взуття, футболки тощо.
Тощо.
Багато тощо.

Загалом, шо Вам сказать.
Дякую.
Війна - це бездонна порожнеча, яку, тим не менш, наші люди примудряються наповнювати так, що вона ось-ось репне.

Шановні, Ви неймовірні.

Дякую за Вашу підтримку.

До речі, тепер нам треба підшаманити автівки - заміна амортизаторів, амортизаційної стійки, гума, запаски і ще безліч дрібниць та паливо.
Плюс формування нової колони.
Підтримувати можна на картку Влада 5375414104600365

Майте гарний ранок.

P.S. Господі, а ще ніспошлі паливо не тільки на заправки верховної ради і кабміну, але й на заправні станції звичайних громадян. Дяки.

Кабмін скасував регулювання цін на пальне.
Ідіотизму в країні стало менше.
Дякую.

Спочатку самі ж його створили, зрозуміли, що креатори ідеї - ідіоти, нічого з законами ринку вдіяти не можуть, обісралися, повернули все в зад.

Але мене цікавить, чи хтось взагалі оцінював шкоду, нанесену економіці цим популістсько-соціалістичним рішенням?
Про волонтерські справи і змарнований час мільйонів людей в чергах на АЗС я взагалі мовчу.

Наскільки перевізники підняли ціни суто через чорний ринок і спроби намутити пальне?
Які ризики рітейлери почали закладати у вартість продукту?
Скільки двигунів пошкоджено контрафактним пальним?

Хто за це все відповість?

Чи ніде не жме тим коментаторам фейсбуку, що сидячи на диванах розповідали про «бариг» і шо регулювання цін - це добре для простого наріду (тм)?

Мені аж не віриться, що, можливо, найближчі дні я припиню возити з собою каністри і лійку та побиратися талонами по друзям у спробі доставити гумвантажі на Схід та Південь.

Фантастика.

Майте гарний вечір.

- Коли втрачаєш свободу, волю, тоді все решта стає таким незначним…
Знаєш, коли ми побачили перший український блок-пост, - на його очах з‘явились сльози, - наші воїни були, наче ті супермени. Та куди там суперменам. Вся наша колона їм махала, намагалася віддати харчі. А вони усміхалися і просто казали - ласкаво просимо, краще скоріше проїжджайте.

Ми зустрілись біля ганку Інституту фізики напівпровідників імені Лашкарьова і я був дуже радий бачити цього вченого.
Широкомасштабне вторгнення 24 лютого він зустрів у Києві, а дружина з манюнькою масіпуською в цей час перебувала в… Херсоні.

Це вже міг би бути початок чергової трагедії, яких зара вдосталь, але не цього разу.

Він мчав до найдорожчих в його житті людей, як міг.
Автобусами, попутками, за допомогою небайдужих.
В місто він встиг в‘їхати, коли бої ще точилися на околицях.
Потім пастка замкнулася і почалися довгі дні в окупації.

- Кожен день, був як останній.
Ти постійно лежиш і чекаєш, що от-от постукають в двері і тебе заберуть. Особливо вночі, коли комендантська година, але ти чітко чуєш, що ліфт піднявся саме на твій поверх.
Саме на твій.
Ми довго не наважувалися виїхати. Розумієш, вони розстрілювали всі цивільні автівки, що намагалися прорватися.
Але врешті…
Врешті так далі не можна було і ми напросилися в колону.
Купа жінок, дітей, великими написами слово «Дети».
І… пощастило. Ми виїхали. Не знаю як, але кожен блок-пост, відчуття всередині…
В цей момент і усвідомлюєш, що коли втрачаєш свободу, волю, тоді все решта стає таким незначним…

Я дуже радий був його бачити.
Стояв переді мною з мокрими очима - здоровий дядько, що вміє повелівати лазерами та молекулами - і ми із ним просто говорили.
Було радісно усвідомлювати наче таку очевидну річ - його дружина і дитина живі та неушкоджені.
Він хороша людина і світла голова, талановитий експериментатор.

- А зара куди преш?
- На водійські курси записався. Війна на багато речей змінює погляд. Зрозумів, що машина - це зайвий шанс.
- Чимчикуй. Якось кави сьорбнем.
- Сьорбнем.

Шановні ЗСУ.
Їб..ште росіян невпинно.
Дякую Вам.

«Жоден злочин не може применшити справжніх здобутків.
Жодні здобутки не можуть виправдати жоден злочин» (не пам‘ятаю хто сказав)

Я чесно скажу, що стомився.
Я кажу це не через хронічну нестачу сну - так пів країни живе.
Не через щоденні втрати на фронті - я не найбільше втратив.
Не через відсутність поруч дружини та сина - вони, принаймні, живі та неушкоджені.

Я стомився від усвідомлення того, шо після війни у внутрішньому політикумі нічого не зміниться.
Ба, навіть стане гірше.
Я ж довго мовчав на загальнодержавні та наукові теми, еге?

Ну, от сьогодні я випадково почув, як Зеленський відповів студенту Могилянки - майбутньому цієї країни - щодо плагіату Шкарлєта.
Мене не здивувало, що пан Президент зневажливо ставиться до проблеми крадіжок чужих ідей та думок.
Освіта і наука за весь довоєнний час не були в фокусі його уваги.
Це не новина.
Мені це боліло, щиро.
Тим не менш, 24 лютого і далі, його поведінка була такою, що те все можна було пробачити.

Зеленський бився і б‘ється зі своїм народом, як лев на чолі свого прайду.
І, віддати йому належне, для багатьох він став прикладом, як має поводити себе лідер країни у кризовій і, прямо скажемо, катастрофічній ситуації.

Але ключове тут - кризовій.
А що буде, коли (не якщо) ми переможемо?
Оця от відповідь про «але великі помилки стали дрібними, тому що цінності інші. Цінності – життя, суверенітет, земля, Україна. Ось цінність!» дають розуміння, що той, хто вчиняв злочини, крав у власної країни, підриваючи її обороноздатність в тому числі - зменшив свої помилки, бо був поруч?

Я радий, шо Президент перевідкрив свою країну 24 лютого.
Яка, виявляється, не про какуюразніцу, не про травневі шашлики і освітлену та за асфальтовану вулицю.
А про героїзм, звитягу, жертовність, і цінності.

Ті цінності, які плекалися ще з Майдану.
Ще з Помаранчевої революції.
З революції на граніті.
З криївок воїнів ОУН-УПА. І так далі.

Тут варто сказати Президенту - ласкаво просимо.
Так само, до речі, як це сказали мені в 2013 році.

І боротьба за ті цінності - на фронті, в медичних операційних, волонтерських штабах - не припинялась ні на мить.
Наші воїни гинуть за цінності.
Бо саме вони відрізняють Нас від Них.
Академічна доброчесність, шо є фундаментом, альфою і омегою освіти і науки сьогодення і майбутнього, а отже основою інноваційного оборонного сектору та інноваційної економіки - теж про це.
Студенти прагнуть якісної освіти. І чесності.
Науковці - якісної науки. І чесності.
Це ж цінності, нє?
І от виявляється, що ці цінності не на часі.

Мене це не лякає.
Це ж не міни Ірпеня і не боярська тероборона.

Мені це просто підказує, що після перемоги роботи буде ще більше.
Бо гірше за зрадників і боягузів лише забронзовілі почвари в ролі героїв (я не про Президента, якшо шо, СБУ - видихай).

Але найбільше мене вжахнуло інше.
Там, де Президент говорить, що найгірше поїхало 24 лютого.
Я сподіваюсь, що це якась помилка.
Дискомунікація.
Чи я тупий.
Просто тупий.

По-перше, не всі ті, хто лишився 24 лютого - стали святими.
Буває і навпаки.

По-друге, не всі ті, хто поїхали - непотріб.

Бо не всі тут були і є потрібними для оборони та економіки. Це раз.

Бо я бачив трупи тих, хто не поїхали або не встигли виїхати. Це два.

Люди мали право рятувати своє життя.

«Стаття 3. Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність.» Конституція України.

«Стаття 102.
Президент України є главою держави і виступає від її імені. Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.» Звідти ж.

Людське життя - найвища соціальна цінність. Конституція.
Президент - гарант Конституції.

Не треба ділити громадян на хороших і поганих через те, що хтось рятував своє життя.
Я підкреслю, що мова не про виконання посадових обов‘язків і не боягузство при виконанні. То інше.

Це ми ще не кажемо про те, що від багатьох користі «звідти-сюди» більше, аніж вони б сиділи тут.
Теплаки та джіпи не з повітря беруться.
Спасибі біженцям та діаспорі.
Доземно.

Загалом, я не зрозумів цього спічу.
Не зрозумів.
Аж до втоми.

Хвилинку скиглення завершив.
Ми переможемо.
А от далі буде багато марудної роботи.

Майте гарну ніч.

Коли якийсь фермер в Нідерландах передає свій потужний пікап на потреби української Армії - ти тримаєшся.

Коли ти з Андрієм забираєш його від нідерландських друзів, які пригнали вже десятки авто в Україну - ти теж в нормі.

А потім ти сідаєш в салон на самоті, бачиш оце - і все, сльози навертаються на очі.

За нас весь світ.
Аби ж тільки самі встояли.
Майте гарний день.

«У маркеті біля відділу з іграшками рука тягнеться купити Дарусі чи то дракона чи то одноріжку. І за мить настає усвідомлення, що купить то ти можеш… а от віддать як?

Перемоги всім нам. І возз’єднання родин. Mordor must die»

Ці золоті слова, варті граніту душ мам і тат, що нині вимушено не бачать власних дітей, написав пару днів тому Руслан Горовий.

І я згадав.
Згадав, як ми з Андрієм розповідали одне одному про виїзд з Києва холодного лютневого ранку, про нюанси шляху, його тривалість, складні моменти.
Все було по-різному.

Але спільність вражала - і я, і він на кожній… кожній, трясця, нормальній заправці купували нашим дітям іграшки.
Будь-які.
Дружини може з неповним розумінням на те дивилися, але ми обидва знали, що зовсім скоро настане момент довготривалої розлуки.

Так і вийшло.

І ще згадав.
Що раніше проводив у відділі іграшок супермаркетів з добру годину, вивчаючи та підбираючи кольорові забавки.
Тепер оминаю їх десятою дорогою, бо сил немає дивитись на то, шо немає сенсу купляти.

А сьогодні Маркові принесли в подарунок оцю тачку.
Шоб потім віддав.
Кльова, радіокерована.

І шо тут сказать…
росія має зникнути.
Зі своїми дураками і дорогами.
Щоб на її місці була величезна пісочниця, куди б ми з Марком приходили гратися.

Це було б справедливо, я вважаю.

Mordor must die