- Куди він?
- Не знаю. Ти сюди пролізеш?

Я стежив за броньованим зеленим течиком* , який стрімголов чкурнув у якийсь двір, куди наш здоровезний рено мастер ледве проїде.

Після Ірпеня мене в плані паркування і проїздів почало цікавити лише одне - чи зможу я швидко розвернутися і стати передом до виїзду.

Там так було всюди - чи ми заїжджали у двори багатоповерхівок, чи в приватний сектор.
Андрій йшов шукати живих, а я тим часом розвертався.
Це стало клятим ритуалом.
Я тепер навіть в Києві нервую, коли машина не готова до миттєвого виїзду.

Тут - Бахмут.
І тут вже часом прилітає.
Он на в‘їзді розгачений чи-то завод, чи-то склад, а отам - проломлена чимось жахливим школа на 3 поверхи аж до фундаменту.
Росіяни вперто лізли у цьому напрямку і били по місту навіть вдень.
Загалом, не подобалася мені ідея пхатися невідомо куди.
Чого ми взагалі за ним поперлися?

Півгодини тому ми звантажили водію цього броньовика півтонни продуктових наборів на склад, кільканадцять пакетів закинули прямо в бус і наш план був простий як двері - як вдячність за допомогу у вивантаженні, він зголосився вивезти нас на точку зустрічі з військовими.
Цей поворот геть був не схожий на потрібний маршрут.

- Ладна. Обережно заїдем. Нащось же він сюди заїхав. На вигляд нормальний же дядько, - я викрутив кермо, вмикнув другу передачу і, перевалюючись на старезних потрощених залишках бордюрів та асфальту, вкотився в двір.

Це був гуртожиток.
На ганку сиділо півдюжини людей - жінки, чоловіки.
Сиділи-балакали так, як сидять і балакають люди, в місті яких практично не лишилося мешканців, вікна в будинках повсюдно заколочені, то тут, то там прилітає, а ось, за рогом, «співають» наші Гради.

От наче і теревенять люди про щось, але таке враження, що ніхто з рота анічічирк і всі на щось очікують.

Водій буса відкрив задню ляду, так само мовчки вийняв з кузова кілька продуктових наборів, виставив їх перед людьми на землю.
Ніхто з присутніх навіть пальцем не поворухнув.

Я повільно вийшов з машини:
- Доброго дня. Як ви тут?

Я розумів, що моє питання є абсолютно тупим і безглуздим, ще безглуздішим за «хау ар ю», що всі один одного з посмішками питають за кордоном.
Але інтелекту не вистачило на щось інше.

- Все гаразд. Нормально. Тримаємось. - врізнобій відповіли присутні.

Люди неквапом почали підходити до пакетів.
Мої очі сфокусувалися на дівчинці років восьми-десяти-дванадцяти-божечки, я не можу визначати вік чужих дітей.
Сам факт її присутності тут виглядав якимось сюрреалізмом.

Я якось інстинктивно розвернувся, пішов до кунгу, відкрив його і заліз у наш з Андрієм ензешний запас шоколаду і Коли.

Батончики кіткет і лайон були м‘які від гарячого повітря розігрітої на сонці машини, Кола була гаряча, як глінтвейн на різдвяному ярмарку, але я все то загріб до останньої крихти і так жменями поніс їй.

- На, тримай.
- Дякую.
- Вибач, шоколадки розтанули. Ввечері стануть твердими.
- Нічого, спасибі. Я дуже рада.

Вона зникла у темному підїзді гуртожитку, а я пішов закривати кунга.
Сльози самі котилися з очей і я тішився, що вдягнув темні окуляри.

Стрибнувши за кермо, миттю вмикнув задню і викотився на проїжджу частину, очікуючи на виїзд броньовика.

- Чого вона тут? - спитав я вголос, радше риторично, аніж очікуючи на відповідь.
- Ти про дівчинку? - перепитав Андрій.
- Так. От чого вона тут? Чого?
Він змовчав і відвернувся у своє вікно.
За що я люблю Андрія - він обидві ці речі робить завжди вчасно.

Ми оминали розбомблену школу і крізь розбиті шибки на нас дивилися Мєндєлєєв з Ломоносовим з класу хімії та Толстой з Єсєніним з класу, очевидно, російської літератури.

«До основанья, а затєм…» - згадалося мені.

Клята війна.
Кляті росіяни.
Хай береже Всесвіт наші ЗСУ.

Допомагайте Армії.
Вона - єдина перепона між руським міром та тією дівчинкою.
Єдина.

Майте гарний вечір і обійміть близьких.


P.S. *течик - мікроавтобус фольксваген транспортер

Я перекинув важкенний тактичний рюкзак з пристебнутим карематом і каскою всередину буса та простягнув руку за наступною річчю.
Нею виявився підсумок у плямах крові.
Я на мить завис.

Одна справа відгукнутися на прохання військових і після вивантаження гуманітарки та корисних штук бійцям пригнати порожнього буса для завантаження кількох речей двохсотих і трьохсотих.

Але інша - виявити на точці дві зелені автівки, вщент забиті десятками рюкзаків і торб.
Наколінники, розгрузки, плитоноски, бронежилети, шоломи, саперні лопатки, каремати, берці, штані, ковдри, подушки...
Все спорядження, що так дбайливо підбиралося всі ці місяці, стало тимчасово непотрібне і їхало на склад.
Найстрашніше - що добра частина з нього стала непотрібною власникам назавжди.
За кожною з цих речей була історія нашого захисника, тепло його рук, возюкання маркера про тканині, що виводить позивний, аптечки, які, на жаль, вже не знадобилися.

Я кидав і кидав ті речі в, здавалось би, безрозмірний кунг.
Відчував, як машина важко сідає на ресорах.
Спершу намагався сортувати - рюкзаки до рюкзаків, взуття до взуття - а потім все злилося в єдиний потік.

Підсумок в плямах крові.
Тримаю в руках.
Обережно кладу його з самого краю.
Бо місця в кузові геть не лишилося.
Така собі квінтессенція тез "Війна триває", "ЗСУ тримають небо" і "Незалежність народжується в крові".

Цінуйте цю жертву.
Допомагайте Армії.
Не забувайте про тих, хто не відступив.

І цей...
Чуєш, Масі Найєм.
Ми, якщо треба, без проблем заїдемо за твоїми речима хоч в саме пекло.
Най то будуть драні штані чи олівець з блокнота.
Вивеземо. Збережемо.
Але за однієї умови - особисто тобі їх передамо.
Живи.
Потім сі на бусі відвеземо тебе назад на позиції, щоб ти далі насипав.
Живи, рідний.

Слава Збройним силам.
Вічна пам'ять героям.

- Це вже не 14-15-й рік. Тут все інакше і мало який досвід з оттуда знадобиться. Немає жодної брігади, яка б не отримала люлєй [тут було інше слово, зацензуроване] в цю кампанію.

Я не можу написати, хто нам це сказав.
Не тому, що це дуже секретний підрозділ в точці, якої немає на мапі.
А тому, що так кажуть всі, хто нині перебуває на Сході.
Кажуть це без переляку, здивування чи в розпачі.
Зле так говорять.
Наче словами гвіздки вчавлюють в броню.
Наче голкою скалку з пальця виймають - боляче, але продовжують це робити, до кінця.

Потім додають:
- Та й ці навчились воювать. Вже не лізуть, як в лютому-березні. Грамотні стали. Нам важче, значно.

Одначе, минає пауза і:
- Та то їм не поможе. Не поможе. Всі тут ляжуть.

Титани.
Не ті комічні стероїдні котлєти, що стєчкіни отримують, а справжні, з давньогрецької міфології, діти Геї та Урану.
Себто діти богині Землі і бога Неба.

Я ніколи не думав, що буду стільки їздити Україною.
Я ніколи не думав, що буду спілкуватись з настільки крутими людьми.
Мріяв про все те, але не думав.

Покровськ, Селідове, Курахове, Бахмут...
Я й не чув про ці міста до нинішнього етапу війни.
На Донбасі гарно, чорт забирай.
В Бахмуті то взагалі, наче десь біля моря на Півдні, на курорті.
Хіба виходи Градів та порожні мертві вулиці нагадують про війну.

Наші лупашать.
На всі гроші, на все бека, на всі діжки з солярою.

І в цьому, шановні, є Ваша частина звитяги.
Подивіться перше відео.
Це наша колона, що вчора повернулася зі Сходу.
Три повні буси корисних речей для військових та гуманітарки для цивільних, що вимушено лишаються поблизу лінії фронту.
Два джипи, придбані на Ваші внески, передані в підрозділи.
Ще два доставлені нашими водіями.

Дякую Вам від себе і від усіх тих людей, яких Ви побачите на останньому фото.
Від усіх бійців та підрозділів, які отримали замовлені ними речі.

Більш конкретно:
1. За авто - всім Вам за внески та за допомогу з підбором авто, залученням внесків англійців, нідерландців, а також доставку до кордону Biedrība "Tavi draugi" і Асоціації Українських Організацій в Естонії.
2. Медицина - UA First Aid, De Leeuw Kyiv, Лера- Валерия, Maria Horai.
3. Оптика - Marina Chernysh.
4. Генератори великі та окопні - Ігор Могила.
5. Солярка - Дима Костюченко та Автомайдан/Катерина Бутко.
6. НАТО/штатівська форма (дяка Ola Baginskaya та Ольга Алієвська, рюкзаки від Вікторії Сабадаш.
7. Плитоноски, рпс, ремені від Ярослави Наконечної.
8. Тактичні рукавиці - Ignatova Oksana.
9. Гігієна та глушники від Жіночий Ветеранський Рух
10. Шоломи німецькі - Dmytro Rumiantsev (Діма наш аспірант. Пишаюсь ним).
11. Панами від Olena Nikulina та Olga Borovska
12. Шикарні ноші - від Maiia Skrynnik та небайдужих Любліна.
та багато іншого.
13. Pavel Kapinos та Альберт Павлович - за системну підтримку.
14. Kyrylo Beskorovayny - за незмінний чорний неймовірний бус.

На даний момент закриватимемо наступні потреби:
Автомобілі, прилади нічного бачення, далекоміри, тепловізори, планшети, ліхтарі, тактичні окуляри, навушники, форма, літнє взуття, пауербенки, генератори на 1-2 кВт, , матова фарба хакі, джампери на авто, запчастини на авто, лопати, вогнегасники, електроінструмент тощо.

Ми будемо вдячні за Ваші посильні донати (від 1 гривні і до абсолютно непристойних сум) на картку 4149510091771412 (Vlad Samoylenko).

Земля має палати під ногами росіян.
Давайте будемо підвозити бензин.

Майте гарний тихий вечір.
Всіх міцно обіймаю.

В одному з попередніх дописів я розповідав, що росія на початку другого етапу війни наносила ракетні удари не тільки по казармам, військовим об'єктам та об'єктам інфраструктури, а й по науковим установам.

Зокрема, по Інституту радіофізики та електроніки ім. О.Я. Усикова НАН України, який важить для оборонного сектору держави дуже багато (https://www.facebook.com/senenkoanton/posts/pfbid0Yj3HnZzodStZqibctqDuyVG7uZZgUa7pj3Mcu1jrnEJoaATJx6qhCrp7nxnMurhWl)

Нині ж тримайте історію про нанесення ракетного удару по Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України - мінус 13 будівель, 2 з них капітально.

Це лише в уяві невігласів складається думка, що українська наука - то зайві витрати, а не інвестиції, але потім виявляється, що російські гармати мають ресурс більший за українські аналоги.
І подолати цей розрив можна лише завдяки спільній роботі інженерів, конструкторів та науковців.

Дякую вкотре Світлані Галаті за привернення уваги та автору тексту і фото Дмитру Шулікіну за нарис з буденності Інституту та окреслення ряду тематик, якими займається його чудовий колектив.

Сподіваюсь, що за цей майже місяць, що минув з часу появи інтерв'ю, на території вже почалися відновлювальні роботи.

В одному з наступних дописів поговоримо про удар по Дослідницькій ядерній установці "Джерело нейтронів", що в Харкові, по університету Каразіна та іншим освітнім та науковим установам України.

Асвабадітєлі.

Росія має палати.

Майте гарний вечір.

"На власні очі
«ПОПРИ ОБСТРІЛ І РУЙНУВАННЯ, МИ ЗБЕРЕГЛИ МОЖЛИВІСТЬ ПРОВОДИТИ ФУНДАМЕНТАЛЬНІ І ПРИКЛАДНІ ДОСЛІДЖЕННЯ»
У березні територія столичного Інституту надтвердих матеріалів ім. В.М. Бакуля Національної академії наук України зазнала ракетного удару. Збройні сили РФ пошкодили низку споруд і будівель, в яких знаходиться лабораторне та технологічне обладнання. Інститут звернувся до всіх небайдужих до української науки з прохання про підтримку. «Світ» на власні очі побачив руйнування, розпитав у керівництва установи, якої допомоги потребує інститут, а також – дізнався про пропозиції науковців ІНМ щодо повоєнної тематики досліджень.
Крім ракетного удару, по території інституту також відпрацювали ударні безпілотники, яких було запущено з окупованого тоді району Київщини – вдалося виявити їх залишки. Обстріл відбувся у день, коли цілодобово тривала комендантська година, тож директору інституту академіку НАН Володимиру Туркевичу довелось приїхати сюди машиною Нацполіції. У той день він залишився ночувати на території установи. Доводилося декілька разів викликати пожежних…
Руйнування і пошкодження значні. За оцінками керівництва інституту, на відновлення потрібно близько 60 мільйонів гривень. Загалом пошкоджено 13 будівель, дві з них потребують капітального ремонту, сім – часткового відновлення, чотири – заміни вікон.
Знищено майже 9 тисяч квадратних метрів вікон та віконних блоків, 141 міжкімнатні двері і 5 воріт, 32 кондиціонери і 4 промислові системи вентиляції. Потребують відновлення 28 об’єктів комунікацій та комунікаційних споруд.
В ЕПІЦЕНТРІ АТАКИ
Разом з Володимиром Туркевичем прямуємо до будівель, які постраждали найбільше. Зокрема, дісталось корпусам №№ 38, 46 і 47. На щастя, обійшлося без жертв серед співробітників.
Залишки уламків ракети можна побачити і нині. Воронку біля одного з корпусів, яка сягала сімох метрів у діаметрі і півтора метри у глибину, вже засипали.
– Постраждав основний корпус, де проводяться дослідження, пов’язані з високими тисками, – розповідає академік Туркевич. – На щастя, руйнування конструкцій немає. Саме тут синтезують алмази, спікають композитні матеріали з кубічного нітриду бору.
Разом з директором заходимо усередину корпусу № 38. Зенітні ліхтарі було вибито, один з них вже закрили металопрофілем. «Якщо підуть дощі, то може бути коротке замикання, – продовжує розповідь Володимир Туркевич. – Тому наше основне завдання – закрити вікна і дахи, щоб не потрапляла вода.
Але найважливіше – що збереглося наукове обладнання. Китайські і шведські преси – працюють. Вціліли й резервуари з водою для охолодження обладнання.

ДОПОМОГТИ УСІМ СВІТОМ
Але навіть попри такі позитивні моменти, інститут власними силами з усіма руйнуваннями не впорається. Вже подано документи на відшкодування –НАН опікується цим питанням, але, як визнає Володимир Зіновійович, це тривала історія, а допомога потрібна сьогодні. Тому інститут звернувся до всіх небайдужих з проханням надати благодійну підтримку для проведення ремонтно-відновлювальних робіт. Вже відкрито рахунки у гривні і доларах.
– На гривневий рахунок почали надходити кошти, – розповідає Володимир Туркевич. – Але маємо поспішати, щоб через дощі не ушкодилось обладнання. Інститут реалізовував чимало проєктів із зарубіжними партнерами. Мав розмову з індійцями – обіцяли допомогти. Також звернулись до партнерів, з якими разом виконували проєкти, до наших співробітників, які зараз працюють в інших країнах, але зберегли з нами хороші відносини і мають можливість допомогти.
РОБОТА В НАДЗВИЧАЙНИХ УМОВАХ
Ми поцікавилися в директора, як інститут працює в умовах воєнного стану. Загалом в ІНМ 320 співробітників, ще 200 – в науково-технологічному алмазному концерні «Алкон», який заснувала НАН. Звичайно, на території є й орендарі, без яких інститут не знайшов би коштів на оплату комунальних послуг і на поточні ремонти. Із 320 співробітників 15 перебувають за кордоном. Половина з тих, хто залишився – працюють дистанційно. Третина перебуває у вимушеному простої. «Важко уявити токаря, який працює дистанційно, а науковець може, наприклад, – писати статтю», – додає академік Туркевич. Решта співробітників працює у штатному режимі. На території інституту, яка займає 15 гектарів, і зараз доволі людно.
Поволі віддаляємось від епіцентру руйнувань. Вибиті вікна зустрічаються дедалі рідше. Пам’ятна табличка на одній з будівель засвідчує, що саме тут розпочалося промислове виробництво синтетичних алмазів у СРСР. «Колись в нашому інституті вироблялись і «секретні» матеріали, – зауважує директор. – Зараз це вже не є предметом державної таємниці».
Продовжуємо нашу екскурсію територією інституту. Володимир Туркевич розповідає, яке обладнання встановлено у кожному з численних корпусів:«У цьому корпусі здійснюється деформуюче протягування, завдяки цій технології можна зміцнювати поверхні, зокрема і внутрішні поверхні стволів зброї. А тут – обладнання для спікання твердих сплавів. В цьому корпусі працює відділ, який займається створенням інструменту з надтвердих матеріалів (це круги – як шліфувальні, так і ріжучі, алмазні ролики і багато інших)».
ПРО БРОНЕЖИЛЕТИ І СТАНДАРТИ НАТО
Далі ведемо розмову про фінансування. За багатьма програмами, як і загалом у сфері освіти і науки в країні, воно вже скорочено більш як на 9%. Але і в таких умовах інститут може зробити багато.
– Маємо технологію виробництва бронежилетів 5-го класу з карбіду кремнію, технологію виробництва куль з карбіду бору для підшипників, знаємо, як робити стволи для мінометів і підствольних гранатометів, – розповідає Володимир Туркевич. – Але ми академічний інститут і не можемо налагодити виробництво в необхідних державі масштабах. Наш інститут проводить дослідження, розробляє технології, ноу-хау, показує, як це може зробити, і в невеликих обсягах випускає продукцію, яку реалізує. Для широкомасштабного виробництва треба вкладати зовсім інші гроші. Ми називали суму у 2 мільйони доларів для відновлення інституту після ракетного удару. Якщо сюди вкласти 20 мільйонів, то буде виробництво і бронежилетів, і куль, і бронеосердь.
У часи війни до інституту зверталось багато людей з пропозицією налагодити виробництво бронежилетів. Але, за словами академіка Туркевича, навіть попри наявність деякого обладнання, виробництво у промислових масштабах нині неможливе. Тому сьогодні, переконаний, доцільно спрямовувати кошти на закупівлю їх в інших країнах – в Канаді, США, Ізраїлі.
– Також ми звертались до уряду і Міноборони з проханням віддати нам старі радянські бронеосердя, – продовжує розповідь Володимир Зіновійович. – У нас є технологія їх переробки, ми могли б із них виготовити нові – під стандарти НАТО. На жаль, до нас не дослухались.

Академік переконаний, що такі випадки повинні стати уроком на майбутнє – щоб знову не потрапити у нинішню ситуацію, треба розгортати виробництво в Україні.
КОРЕКТИВИ ВІЙНИ
Війна внесла свої корективи до низки проєктів інституту. Один з них – «Монокристали нітриду галію: отримання під високим тиском, структура, властивості» – протягом двох років фінансував Національний фонд досліджень. Зараз фінансування припинено. «У підсумку ми отримали полікристалічні шари, – розповів Володимир Туркевич. – Зараз ці зразки знаходяться у Варшаві в Інституті фізики високих тисків. Там працюють наші співробітники, які продовжують роботу над цими зразками. У Варшаві краще аналітичне обладнання – для вивчення структури, властивостей тощо. Нітрид галію – це робоче тіло для блакитних лазерів. Ідея проєкту – під високим тиском отримати більш досконалу структуру цього матеріалу».
Ще один проєкт, який фінансував НФДУ протягом двох років і фінансування якого припинено зараз – «Розробка нових складів розчинників вуглецю для вирощування монокристалів алмазу в області термодинамічної стабільності з контрольованим вмістом домішок азоту і бору з метою створення концепційних конструкцій електронних приладів». Ним керував головний науковий співробітник ІНМ, член-кореспондент НАН Сергій Івахненко. Але, за словами Володимира Туркевича, вдосконалення цієї технології постійно триває.
ДЛЯ РОЗВИТКУ У ПІСЛЯВОЄННИЙ ПЕРІОД
Зараз НАН акумулює пропозиції від наукових установ щодо тематики досліджень, які будуть актуальними в Україні у післявоєнний період, зокрема і в рамках програми, спрямованої на зміцнення обороноздатності держави.
– Ми передивилися нашу тематику і вважаємо, що те, над чим ми працювали раніше, залишається актуальним, зокрема і в рамках цієї програми, - зауважує академік Туркевич. – Але від дечого потрібно відмовитись, адже немає ані часу, ані грошей.
Отже, ІНМ надав конкретні пропозиції щодо коригування вже діючої тематики. Наприклад, в рамках роботи «Дослідження фізико-хімічних закономірностей полірування полімерних оптичних матеріалів за допомогою мікро- та нанорозмірних дисперсних систем» очікується розроблення технології полірування прецизійних деталей з полімерних оптичних матеріалів, які застосовуються в оборонній та аерокосмічній промисловості, фізиці високих енергій, ядерній медицині та атомній енергетиці, зокрема, для детекторів іонізуючого випромінювання, сцинтиляторів для реєстрації космічного випромінювання, сцинтиляційних детекторів, авіаційних органічних стекол.
Або, скажімо, результатом роботи «Розроблення зносостійких удароміцних металокерамічних матеріалів з багатошаровою, градієнтною макроструктурою» стане розробка нових багатофункціональних керамічних матеріалів з високою ударною міцністю, радіопоглинаючою здатністю, низькою теплопровідністю. Завдяки цій технології можуть бути виготовлені високоточні елементи високоефективних гібридних мозаїчних бронеплит для прямого балістичного і непрямого «маскувального» захисту.
Ще один приклад – результати досліджень в рамках роботи «Створення основ технологічного керування пластичністю матеріалу при формоутворенні концентраторів напруг в трубчастих виробах з вуглецевих сталей холодним пластичним деформуванням» можуть бути використані для розробки технологічних прийомів підвищення ефективності спрацювання уламкових боєприпасів.
ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ
В інституті свідомі – відновлення пошкодженого майна, наприклад, частини корпусу, що потребує капітального ремонту, не буде швидким. Але знову-таки, найважливіше те, що не постраждало обладнання. «Переконаний, всі вікна будуть закриті, – резюмує Володимир Туркевич. – Обладнання працює, тому ми зберегли можливість для продовження фундаментальних і прикладних досліджень, а також – для невеликого за обсягом виробництва. Якщо наші результати цікаві, а держава й бізнес будуть готові, то в нас є всі передумови, щоб налагодити масштабне виробництво.