Ніколи не їздив на мерседесі.

Один раз сидів в автосалоні на столичці років 10 тому під час якоїсь автомобільної виставки.
Пам‘ятаю, як сів всередину, закрив дверцята і весь світ залишився десь там, далеко.
Дуже сподобалось.

І не те, що б я мріяв колись про конячку зі Штутгарта, але аж ніяк не очікував, що мерседеси увійдуть в моє життя отак.

В принципі, все до того йшло
Коли довго їздиш на величезному вантажному бусі, зрештою скочуєшся і до повновісних вантажних автомобілів справжньої категорії Це.

Всідаєшся у величезній кабіні, заводиш двигун і чекаєш, поки зросте тиск повітря в системі, вмикаєш відразу другу передачу і відчуваєш, як легенько хитається кабіна, підвішена на амортизаторах.

Здивуєшся, що до пасажирського сидіння неможливо дотягнутися рукою, оціниш оглядовість і шикарні дзеркала.

Ну, і трипроменева зірка на кермі. Плюс на одометрі 140 тисяч пробігу, що означає, що там рівно на 1 мільйон кілометрів більше. Не жарт.

Цікава машина з цікавою історією поїхала на цікаву бригаду.
Але про це іншим разом розповім.

Поки ж на заправках я навчився ставати не там, де звик, а поруч з колегами далекобійниками.

Цікаві кульбіти історії.

Всьо, пішов погортаю, що там ще звільнили наші ЗСУ.

А ми ж завдяки Вам гуркотимо...

Минулого тижня наш неймовірний Костянтин Бакуемський відігнав потужний Mitsubishi L200 на один з підрозділів аеророзвідки на кордон.
Ви організували збір коштів, ремонт автівки, її фарбування і доставку, плюс забезпечили підрозділ дроном.
Дуже допоміг Благодійний аукціон побачень.

Аналогічно ж Ви минулої суботи відправили на Схід 1,5 тонни вантажу нашим бійцям на бусі абсолютно відчайдушної Оксани Бондар.
Окрема подяка Тарасу Герасимчуку за то, шо в найкоротші терміни знайшов у Польщі патрубок турбіни на Додж Нітро одного з підрозділів, а СТО Автокомп Сервис за то, що організували процес його доставки нам фактично за 2 доби.
Машина вже на ходу.
За варення-сало - традиційна подяка Надії Чорноморець та родині Казанцевих.

Ну, і наша завзята команда в складі Андрія Півня, Дар'ї Писаренко, Юрія Ороса та Дениса Науменка доставили від Мартина Бреста на 65-ту бригаду, яка, до речі, системно відтискає на Півдні у росіян наші населені пункти, 3 пікапи та одну вантажівку (угу, той самий Мерседес з дорослою категорією Це).
Один пікап - Nissan NP300 - віддав сам Іван Леньо (той, що з KOZAK SYSTEM).
Вантажівку - благодійник, який побажав залишитись невідомим.
А ще два пікапи - наколядували в тому числі і Ви Мартіну.

Спасибі Вам.
Отой "наступ з коліс", про який з таким жахом пишуть росіяни, коли наші бійці влітають на їхні позиції на автах з гранатометами, ПТУРами і розрахунками - був би не можливий без народної підтримки.

І останнє.
Я писав, що наш бус погодився регулярно заправляти Лисенко Віталій та його дружина Анюта, але, насправді, все виявилося ще цікавіше.
Тепер на кожну заправку буса буде приїжджати його син - юний волонтер Ян :)
Фото додається.

Ще раз дякуємо, що підтримуєте Гуркіт.

Якщо маєте бажання нас підтримувати далі - до Ваших послуг рахунки для юридичних осіб, картки для фізичних і пейпал команди нашого благодійного фонду.

Рахунок у гривнях: UA473052990000026007046812678
рахунок в USD: UA163052990000026007046816146
рахунок в EUR: UA393052990000026006046814699
ЄДРПОУ: 44823498
для фізичних осіб:
Монобанк (Самойленко Владислав) - 5375 4141 0460 0365
Приватбанк (Самойленко Владислав) - 5169 3351 0084 3610
PayPal (Сененко Антон) - senenkoanton@gmail.com.

Збір на наступне авто для ЗСУ https://send.monobank.ua/jar/2sbFk8HAL9

Координатор всього двіжа - Влад Самойленко.

Переможемо.

«Зброя, наркотики, гуманітарка» (Юра Орос)

Ми усією нашою командою помітили потужну «турботу» влади про волонтерський рух і тому про всяк випадок… витратили 4 години на юридичні консультації та лікнепи в сучасних українських законах.

Прозріли з того, яке законодавче поле створили для небайдужих громадян шановні можновладці і який всесвіт для зловживань вони створили для «правоохоронців».
Та так, щоб точно не зачепити своїх.

Загалом, якщо раніше в нашому арсеналі були бронежилети, каски і протигази, то тепер ми отримали ще й адвокатську підтримку 24/7.
Хай буде.
Дякуємо Juscutum.

А ми і далі ганятимемо тачки для ЗСУ.
Ще більше тачок.
Поки російський ринок не насититься білими Ладами.

Переможемо.

Шлях на Балаклію виявився дещо важчим, ніж ми думали.

Так, тут, як і в березневому Ірпені, теж щойно завершилися бої.
І мости були так само підірвані, як на Чернігівщині в квітні.
Але важке свинцеве небо Харківщини вперто зрошувало легендарний родючий чорнозем об‘їзних шляхів чистою водою, наче намагаючись змити бруд окупантських чобіт.
Польові дороги перетворилися на суцільне багно, в якому невпинно буксували ель двухсоті, терракани, жигулі і автобуси з військовими.

Я ще раз сильніше вперся плечем у задню ляду, а Мартин Брест витиск з повнопривідного Гранд Чірокі все, на що той був здатен, аби розвернута боком машина таки виїхала зі склизької багнюки і не врізалася у придорожнє дерево.
Вдалося.
Я подивився на свої ноги, потім поглянув на взуття Максима Музыки… грець із тим, не найбільша проблема.

Що таке Балаклійщина та Ізюмщина нині?
Мартін це назвав «Покинуті узбіччя».

Росіяни так швидко відступали, що про їхню паніку свідчать не тільки поспіхом залишені позиції з купою боєкомплекту і особистих речей.
Розірвані шини, кинуті уздовж дороги ящики, навіть проламані з приводу і без відбійники - так і уявлялось, як рядовий мехвод чи піхотинець «другої армії світу» з подивом дізнавався, що ЗСУ прорвали фронт і заходять у фланги.
Дізнавався, стрибав у свою техніку і намагався втекти.

Наші їх били.

Жорстоко. На смерть. Не знаю, чим, але точно і невідворотно.
Це з телеграм-каналів чи телевізора могло скластися враження, що росіяни чи не самі пішли.
Ні.
У них винищені всі бази, а шляхи відступу всіяні вирвами і уламками їхньої згорілої техніки.

О, а ось у кюветах з обох боків шляху 3 цілісінькі російські танки.
Танкісти вивели важкі машини з-під удару наших з дороги (на асфальті лишились розірвані вщент вантажівки та БМП), але вперлися намертво у грунт.
На кожному танку вже сиділо по півдюжини наших військових, які із завзяттям щось відкручували та роздивлялися.

Взагалі, все довкілля нагадувало якийсь мурашник: он хлопці порпаються у складі російського БК, що штабелями звалений біля ангару, а ці тягнуть БМП з літерою Z, а ці… а ці причепили до МТЛБ буксирувальний пристрій і, очевидно, «охороняють» її від інших підрозділів в очікуванні тягача.
А тут броньовик Торнадо вже тросом затягують на трал.

Повсюдно панує унікальна атмосфера, коли бої щойно вщухли, але мирне життя ще не почало повертатись.
Це дуже коротка мить, яка буває лише раз на багато десятиліть.

З Ізюму вилетів кортеж Зеленського (про його візит ми дізнались лише ввечері, коли повернулись назад і з‘явився зв‘язок).
Йому ж назустріч продовжували йти нескінченні колони наших військових.

Нашу землю і далі звільнятимуть.

Важко сказати, що зараз відчувають місцеві, котрі пережили 6 місяців окупації.
Вони постійно стоять обабіч доріг і, таке враження, без упину вітають колони ЗСУшників.

Люди збираються на центральних площах сіл у натовпи і щось обговорюють.
Тут ніде немає світла і зв‘язку.
Практично всі будинки без вікон і у багатьох пошкоджені дахи.
Обірвані дроти зі стовпів трапляються частіше, аніж павутиння в закутках покинутих осель.

Зима для цього регіону буде дуже важкою.

Коли ми вже вертались назад з Ізюму, нам назустріч пройшла величезна (під 50 машин) колона ДСНСників з важкою будівельною, розмінувальною та іншою технікою.
Військові наводять переправи та прокладають тимчасові дороги шляхопрокладачами БАТ-2.

Також пройшла колона поліції, що повертає на вулиці цих міст, містечок і сіл Закон і Порядок.
Знаючи, що росіяни тримали людей в інформаційному вакуумі, мовляв, Україна впала і росія тут назавжди, неважко зрозуміти щирий подив місцевих, які бачать спроможну українську державу.

Дуже сподіваюсь, що невдовзі тут можна буде також побачити колони волонтерських бусів з харчами, гігієною, генераторами, плівкою (щоб затягувати вікна), фури міжнародних організацій і транспорт малого бізнесу, що знову відкриватиме магазинчики та автозаправні станції.

Поки що ж це - суцільне дике поле.
З щасливими, але голодними людьми.

Дякую Збройним Силам України і, взагалі, усім Силам оборони України за звільнення нашої землі.

Я не міг не поміхатися, коли бачив щасливі обличчя тутешніх.
Навіть коти і собаки здавалися якимись ошаленіло радісними та привітними.

Переможемо.