Ми виїзжали з Краматорська вже затемно.
На Сході темрява приходить дуже рано.
Біологічний годинник казиться, вимагаючи дій і звитяг, але очі не бачать далі витягнутої руки.
Оксана Бондарь витискає з двигуна кінські сили, щоб ми встигли до комендантської години доїхати до місця ночівлі.

Аж раптом, проїжджаючи повз якийсь провулок, посестра різко гальмує, задкує, заїжджає у темряву і зупиняється.
Фари розрізають вугільно-чорну темряву, вихоплюючи силуети собак, які юрбляться навколо чогось маленького:

- Почекай, - каже Оксана і вистрибує з буса так швидко, що я лише встигаю подумати про те, чи вже варто витягувати зброю чи все ж трохи зачекати.

Але собаки відразу від неї тікають.
Вони безпритульні, але не по роду-племені, а по евакуації господарів.
Я гадки не маю, шо то за пудєлі і лабрадори, бо в них не розбираюсь, але видно, що колись вони були з хазяями, які їх щоранку вигулювали у парках, а ввечері годували смачними наїдками.

Оксанка нахилилася над чимось дуже маленьким.
- Все. Ми не встигли.

Покусане кошеня лежало з широко відкритими мертвими очима, ще тепле і, здавалося, торкнись його пальцем, воно підскочить і стрімголов чкурне на дерево.
Але ні.
Тутешнім тваринам нічого їсти і вони змушені здобувати собі харч самостійно.
Коти - мишей та птахів.
Собаки - котів.
І так далі.

Чоловік Оксани, який мужньо боронить величезні терикони, регулярно надсилає відео, як до них на позиції приходять кішки і коти, з кошенятами і без (як захоче, сама Вам покаже).
Оксанка їх потім вивозить і прилаштовує по Києву і області.
В неї в бусі, до речі, завжди є пара переносок.
Турнікет - не завжди, каска - не завжди, за що я регулярно сварюся, а переноски - завжди.

Ви, до речі, знали, що у неї жило чи навіть зараз живуть під 30 котів, яких вона вивезла з переправи біля Чернігова, де хазяйку вбило міною, а пухнасті 2 дні під обстрілами провели в закритих коробках?
Коли вона їх у себе поселила - 2 тижні нікого не бачила, бо кицьки виходили їсти тільки вночі.
Тепер такий контужений лишився лише один кіт.
Решта вже оклигала, наскільки це можливо.

Ну, як не знали, то знайте.
Я сам випадково дізнався, бо Оксана ніколи не просить про допомогу.

Я до чого.
Коли я Вас просив подарувати нам корм, то на позиції тваринам вивозила його Оксана.
За що я вдячний і Вам, і їй.

Тепер Оксана Бондарь їде вивозити домашню собаку, яка лишилась без хазяїв в вольєрі і сусіди вже не мають змоги за нею доглядати.
І вона вперше просить невелику підтримку під свій міні-проєкт.

Я Вам чесно скажу, що поки Гуркіт маленький - ми не можемо тягнути і забезпечення військових, і допомогу медикам, і підтримку купи інших крутяцьких ініціатив, які доводять, що люди лишаються людьми навіть під час апокаліпсису, що навколо.
Хоча дуже б хотіли, але усьому свій час.

Тому якщо маєте бажання трошечки підтримати людяність - ось її оригінальний пост з реквізитами https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=pfbid0WWNaaGupwyFKYp7BiPz1t9NonN8hfgRneEWafYXZRrNafkJedeGrxMT77tCu62wBl&id=100010729813403

До речі, підтримка може бути не лише матеріальна.
Можливо, Ви допоможете з інформацією про ветклініки, які готові не за всі гроші світу підіймати вивезених тварин на лапи.
От як ми маємо в партнерах притомне СТО, так може і ветеринарки такі є.
Загалом, якщо шо - пишіть Оксанці.
Вона неймовірна людина.
Навіть через те, що в натовпі поламаних людських доль і нагромаджень зруйнованих будинків, вона примудрилася побачити у маленькому провулку кошеня, якого спіймали собаки.

Я не побачив.
А вона - так.
Щось в цьому є.

Майте гарний вечір.

Якщо у Вашому житті не вистачає мильних опер або набрид єдиний телемарафон, пропоную наступні серії нашого з Мартин Брест телешоу «Кохана, ми ремонтуємо корчі» (Ірина Вишня, дякую).

Якщо чесно - це неймовірно цікавий процес і дуже шкода, що за лаштунками підйомників не працює знімальна бригада з іксзібітом, який встановлює фару шукач у фару шукач, щоб можна було шукати мертвих росіян під час пошуку ще живих росіян.

Взагалі, нормальні люди зазвичай зустрічаються в кафе чи на рибалці, а ми з Брестом - виключно на СТО та заправках.

Дивні нові часи.

Майте гарний день.

Коли переглядаєш це відео - охоплюють амбівалентні почуття.

З одного боку, радісно, що спільний аукціон Гуркіт та LOVESPACE, де розігрували вакуумний... я знову забув шо..., перетворився на класну машину, яка допомагає звільняти нашу землю.
Ви ж навіть назву для авта обрали - Сатісфаєр.

Тобто маску з вухами я таки недарма надягав.

З іншого, коли бачиш понищені села, що проносяться повз - серце крається.

Але така реальність.
Яку ми змушені долати.

Ще раз дякуємо Вам від імені Збройних сил України, що надонатили на цю техніку.
А хлопці в салоні - просто топ.

Майте гарний вечір.

Я люблю паперові фотографії.

На перший рік народження Марка, наприклад, обрав 200 найкращих з тисяч відзнятих і зробив фотоальбом.
А на другий рік народження - 300.
Причому третина з них була без моєї присутності на світлинах.
Так вже склалося. Завдяки росіянам.

Я люблю паперові фото не тому, що пам'ятаю ще плівкові фотоапарати і світло червоного ліхтаря з купою хімрозчинів.
Просто десь відчував, що фотоальбом можна погортати при полум'ї свічки.
Та й взагалі, альбоми можна погортати.
Вони скінченні, на відміну від терабайтів.

Я сподіваюсь, що коли ми переможемо, третій фотоальбом з Марком буде останнім, в якому мене майже не буде.

Але я точно знаю, що в мене буде стос паперових світлин людей, з якими мені пощастило познайомитися на цій війні.
Оті всі селфі з Романківського мосту, де ми чавимо з себе посмішки.
Фото з бійцями на фоні кущів, щоби не засвітити позиції.
І світлини з небайдужими, які краплями в океані забезпечують фронт.

Ви всі там будете.
Всі, до кого я приїжджаю рано вранці чи пізно ввечері, щоб забрати окопні свічки, гідрогелеві пов'язки чи спальники. Печиво, яблука чи консерви. Сухпаї, паракорди чи масксітки. Дитячі малюнки, книги чи шини.
Друге фото буде Ваше.
Спасибі Вам усім.

А я тим часом окремо подякую за посильну допомогу останнього часу особисто від себе:
Дмитрий Котов та всім Вашим побратимам за 2 тонни їжі, що роз'їхались по фронту від Лимана до Запоріжжя.
Надія Чорноморець - шо тут казати... про Ваші пироги на позиціях вже запитують.
Tatiana Kozak, Лисенко Віталій, Михайло Мозговий, Helen Kolyadina - за окопні свічки.
Lyudmila Avramenko, Nataliia Remezovska та її чоловіку - за яблука.
СТО Автокомп Сервис - за чергову передану автівку.
Olha Torshynina - за книги і корисні штуки для бійців.
Elena Galitsky за сухпаї та інші смаколики.
Vlad Phresch Onyshchenko та Юра Орос за допомогу в пригоні авто.
Тарас Богач та Ярослав Питько за цілодобову допомогу на складі.
Vlad Neimash - за гідрогелеві пов'язки.
Родині Казанцевих за труби розвідника, консервації і т.і.
Та всій команді Гуркіт за постійне лупання сієї скелі.

Хороший буде фотоальбом.
Родинний, затишний, вічний.

Переможемо.

Я навіть не можу уявити, що відчував цей пес, коли сидів під обстрілами у залізному вольєрі і більше не бачив звичних йому людей.
Лише випадкових хлопців в пікселі та небайдужих, які приносили йому періодично їжу та воду.
Сьогодні Арчі евакуювали.
Звісно, Оксана Бондарь не тільки заїхала під самий фронт, щоб забрати цього красеня, а й завезла в усі тамтешні околиці бійцям купу корисних речей.
Я просто дякую Вам, що підтримали Оксанку і підтримуєте нашу гуркотівню.
Не знаю, як Оксана так робить, що цей лютий звір перетворився на цуцика, але вважатиму це магією.
Коли ж вірити в дива, як не зараз, еге?
Майте спокійну ніч.

"Ми це зробили! Це була неімовірна історія порятунку! Був страх, радість, сльози та довіра. Я тільки повернулась і обов'язково напишу все в деталях, як це було. Дякуючи вашій підтримки він тут і врятован. Ви неймовірні! Дякую! Його звати Арчі!"
https://www.facebook.com/100010729813403/videos/1509299612831457/