В такі вечори мене охоплюють амбівалентні почуття.
З одного боку, я нервую до сивини у волоссі.
Роблю собі такі нєрви, ніби рідні діти йдуть до школи. Або одружуються. Або ж встромляють у мене на очах пальці в розетку і стрибають у прірву одночасно.

З іншого - радію. Бо, нарешті, чергові три машини вийшли з ремонту і заїхали на полігон для випробувань.

Ніхто не знає, що відмовить чи поламається, але тільки такий підхід дарує упевненість, що все, що зможе найближчим часом навернутися на фронті - зламається тут.

Вдвічі приємніше, що на наші традиційні післяремонтні випробування завітали наші друзі-волонтери - Колеса Свободи (Солом'янські котики) та Олексій Макаренко.
Було дуже пилючно, гамірно, але сутнісно.

Усього обкатали 6 автівок. Три наші і три колег по волонтерському цеху.

Втричі приємніше, що конкретно тут в польових умовах ми фактично передавали від Вас машину 14/42 для 112 бригади: потужну Mitsubishi L200, за кермом якої сидів боєць сил оборони.
Плюс обкатали 15/42 Ford Ranger для 119 бригади - зауважень немає і машина після контрольного огляду рушуть у війська;
19/42 Nissan Navara для 116 бригади - є зауваження, машина повернеться на СТО.

Дякую усім друзям та волонтерам.
Мліє серце від того, як шириться і міцніє культура підготовки авто для фронту і передачі їх у справному стані.

Дякую усім Вам, що допомагаєте постачати якісні машини у війська.

Сьогодні тачка 14/42 для 112 бригади поїхала у війська.

Знаєте, інколи кажуть, що автоволонтерство - один з найскладніших напрямків в середовищі тих, хто намагається допомагати фронту.
Не моя фраза і я відверто не знаю, чи це правда, бо, зрештою, я свідомо уникав і продовжую уникати теми дронів, генераторів, боєприпасів, масксіток, турнікетів, ліків і такого всякого.
Всюди є нюанси, проблеми, свої маленькі хитрощі і величезна мережа однодумців, що готові підставити плече.

А в автосправі...
Воно ж як: всі зазвичай бачать заклик про збір коштів, фото придбаної машини і фото пізніше переданої машини у війська.
Такий дуже неправильний автоінстаграм з рожевими поні, що їдять веселку.

За кадром дуже часто лишається подекуди багатомісячна кропітка робота механіків, тонни нервів і гори замінених деталей.
Все заради того, щоби нарешті цей корч [який, будьмо чесними, європейці скинули в Україну, щоб він тут і вмер] силами місцевих волонтерів отримав друге життя і поїхав.

Хто тільки починає тягати машини в Україну і не має досвіду в цій темі, проходить усі етапи: гнилі чи переламані/замасковані рами; коробки передач та роздатки на останньому подиху; двигуни з несправною системою охолодження чи вбитою поршневою.
Мертва підвіска - то взагалі не рахується. В Європі в принципі, таке враження, ніхто і ніколи на підвіски не звертає уваги.
Їздять поки не відпа... поки не перепродадуть в Україну.

Ні, оці історії про "беріть цю машину на Армію, вона 100% справна, бо ми ж розуміємо" закінчилися ще минулого року разом із більш-менш живими авто.
Нині святом керують перекупи різного ступеня нахабності і мізерна частка дійсно ідейних людей, що намагаються в горах автошроту віднайти щось живе не за всі гроші світу.
Будь-які тези в автооголошеннях про "цілком справна машина" я сприймаю з посмішкою.
Люди або пишуть неправду, або ж реально не уявляють, що таке дороги на фронті, які умови експлуатації і що у бійців немає часу лагодити машини в перервах між боями.

Так чому це все лишається за кадром?
Біс його знає.
Може волонтери соромляться того, що у їх корчів є проблеми і не хочуть здатися некомпетентними/що їх кинули на неякісне авто/що вони не розрахували, що в ремонт подекуди треба ввалити половину вартості машини...
Не знаю.

Але цим дописом я хочу показати, що купити корча з Європи у війська і мучитися з ним - це нормально.
Це, звісно, ненормально в нормальних умовах, але у нас нормальність геть інакша.

Ми намагаємось показувати, як воно є.
Щоб інші хороші люди точно знали, що проблеми бувають у всіх, а яскраві фото - то просто фініш процесу.

Так от.
14/42 - це була відверто морочлива машина.
Не така, як 9/42, де ми повністю переварювали раму, і не така, як 1/42, яка досі висить на підйомнику (5-й місяць, на секундочку), але з нюансами.

Машина заїхала в Україну своїм ходом і, теоретично, могла б доїхати до фронту без жодних зупинок.
Але ж ми недарма заганяємо авто на діагностику і не закриваємо очі на мастило, що десь запотіває, антифриз, якого чомусь не вистачає або він має дивний колір та інші цікаві принади вживаної машини.

У Mitsubishi L200 виявилися наглухо згнилі опори двигуна та кріплення передньої підвіски, опори радіатора і, закономірно, ушкоджена система охолодження.
Всі вади були сховані під агрегаткою, захистом, самими радіаторами тощо.

Найгірше - тести показали, що була пробита прокладка головки блоку циліндрів.

Тож... машина спершу поїхала на виймання двигуна і знімання головки з її подальшою діагностикою і шліфовкою.
Кузов - на переварювання опор і кріплень, а також "телевізора" під радіатори.

А завершилося все капіталкою двигуна. Так, ми оцінили стан поршневої групи і виявили, що всьо - паровозік приїхав.

Що було б з машиною на фронті - уявити не складно.
В кращому випадку двигун би заклинило десь на під'їзді до Запоріжжя. В гіршому - під час евакуації чи бойової роботи.

Так от, все порішали золоті люди.
Без них ця б тачка не отримала друге життя.